«Боровся за моє життя, як за своє»: бойовий медик з Полтави рятував поранених на фронті

У цьому матеріалі, ми розповімо, як Олександр Журавель рятував бійців на «нулі» та в реанімації освідчився своїй коханій, а його рідні хочуть здійснити мрію — зібрати гроші, щоб придбати житло для захисника України.

«З кожним днем більше обстрілів і більше поранених»

До початку повномасштабного російського вторгнення Олександр Журавель працював ветеринаром. З першого дня війни добровільно долучився до територіальної оборони. Спочатку охороняв стратегічні об’єкти біля Сум та в Полтаві. Після навчання Олександр став бойовим медиком: в січні цього року, його відправили на фронт в районі села Сіль під Соледаром, що на Донеччині. На фронті полтавець евакуйовував поранених бійців.

«Коли дуже важкі бої почалися на Соледарі й там росіян була більшість, якраз це був той напрямок, куди їх одразу закинули прямо на першу лінію фронту.

Майже нічого не їли, тому що весь час були обстріли. 2-3 дні там просто окопувалися, дивилися обстановку й ховалися — відстрілювалися частково. А потім був перший поранений: десь на третій день знаходження під Соледаром. Й з кожним днем більше обстрілів і більше поранених», — розповіла невістка військового Ірина Журавель.

«З останніх сил мене тягнув. Він постійно в рацію кричав: „Давайте терміново евакуацію!“. Бився за моє життя, як за своє»

За день до поранення — 22 січня, під щільним обстрілом російських окупантів Олександр Журавель врятував життя розвіднику Миколі Москаленку: він отримав кульове поранення в ногу й почалася сильна кровотеча.

«До того моменту як я потрапив в окоп, Саша мені переклав турнікети: я дуже багато крові втратив. Мої побратими затягнули мене в окоп. Саша почав оглядати мою рану і підбадьорювати не дивлячись на ці обстріли: «Все буде добре, будеш каву скоро пити». Морально підтримував дуже.

Окопи щільно обстрілювалися й довелося мене тягнути. Окопи були зигзагом образні та вузькі, тому дотягнути мене до безпечного місця де могли б евакуювати, було проблемно і далеко. Саша мене тащив… Свистіли кулі… Він не дивлячись на свист куль не припинив мене тягнути. Я відчував як його руки трусились: з останніх сил мене тягнув як тільки міг. Як би не він, то навряд я лишився живий.

Весь трусився, але витягнув таки мене у безпечне місце для евакуації. Й там ми зіткнулися з тим, що транспорту не було, а я втративши багато крові, просто відчував, що руки-ноги німіють. В мене дихання таке скажене: серце качає, а качати нічого, тому що крові дуже мало. Саша постійно в рацію кричав: «Давайте терміново евакуацію!» Бився за моє життя як за своє. Тому я йому за це дуже вдячний.

Поруч стояли десантники: Саша побіг до них і знайшов там їхнього медика. Випросив у нього замінник крові: мені вкололи і я більш-менш прийшов в порядок — відчув, що до мене повертається життя. Він мені життя врятував.

Це хлопець геройський. І не одну людину він так врятував: розповідали побратими мої, що кидався рятувати людей не дивлячись на обстріли й нічого не боявся».

«Через те що стан погіршувався настільки швидко, його ввели у штучну кому»

23 січня Олександр Журавель отримав поранення під час спроби евакуації травмованого бійця: поруч з медиком вибухнула міна. У лікарні Олександру ампутували праву ногу. Чоловік пройшов тривале лікування: був у важкому стані, в нього припинили працювати нирки та лікарі ввели пораненого у штучну кому, згадує дружина брата Олександра — Ірина Журавель:

«Першу ампутацію йому зробили в шостій лікарні Дніпра, стан був важкий. Ампутували ногу, але не перевірили нирки. 26 січня його перевели вже в Мечникова і там почали робити гемодіаліз, тому що нирки не працювали. Цьому може бути кілька причин: від вибухової хвилі — контузія або через те що довгий процес до ампутації пройшов і брудна кров потрапляє до організму, і нирки не витримують.

Через те що стан погіршувався настільки швидко, його ввели у штучну кому. Дніпровський шпиталь вже не справлявся, тому його відправили вертольотом до Києва. В Києві був у військовому госпіталі. У штучній комі був десь два тижні й на цей період також продовжували йому робити очистки ран, операції та вже почали виводити з коми, але стан був настільки важкий: він так по волі говорив, дуже так важко».

Через півтора місяця гемодіалізу, нирки військового відновили роботу. Також бійцю прооперували кишківник та праву руку: в її кістці виявили отвір від наскрізного поранення уламком боєприпасу.

У львівській лікарні Олександр Журавель став одним із перших пацієнтів в Україні, якого прооперували для вживлення імпланту, на який післяопераційної реабілітації зроблять протезування ноги.

«Операції робив австралійський хірург по новій технології: вживлення імпланту в кістку і протезування вже на цей імплант. Він в кістці, мабуть, сантиметрів на 15-20 і такий десь сантиметрів 15 іще як на болт щось таке схоже — на який будуть прикріпляти під час протезування. З цим імплантом який плюс, те що з такою висотою ампутації він зможе ходити повноцінно без додаткових якихось обладнань на тілі», — каже Ірина Журавель.

«Так, я зможу! Я не впаду в депресію: все класно буде»

Під час лікування поруч з Олександром була його дівчина Ольга: у них почалися стосунки напередодні війни. Військовий розповів, як у госпіталі освідчився своїй коханій:

«Пропозиція була 8 березня. Це було у Львові, у військовому госпіталі. Я ще лежав в реанімації і отак от просто. Ну це не було нічого особливого, розумієте — я в реанімації: в мене 6 трубок стирчить і я ледве-ледве балакав.

Моя дівчина, коли ми ще не були заручені, вона прийшла до мене в Дніпрі: я лежав і ампутували ногу. І так її нормально ампутували.

Я їй кажу: «Ти просто не знаєш — подумай. Я не буду такий як раніше. Я не знаю, що буде далі, я не знаю як я буду з цим всім».

Вона: «Та ти дурачок, я тебе кохаю — все буде класно!».

Це просто як вибух емоцій: ти такий: «Так, я зможу! Я не впаду в депресію: все класно буде».

Нині у львівській лікарні Олександр почав ставати на ліву ногу. А друзі з Полтави подарували йому електровізок, щоб чоловік міг виїжджати на прогулянки біля медзакладу.

«Це був такий трошки сюрприз — вони знайшли це візок і такі: ми тобі його купимо. Я казав: «Не треба, я не знаю, може я сам долучуся». І в один прекрасний момент вони сказали: «Ми купили». Коли каталка приїхала, то надала мені більше свободи: я зараз можу і від’їхати далі і я не так заморююсь. Бо як в мене була ручна коляска, то я покатаюся трошки й приїжджав у палату прямо знесилений. А зараз так набагато простіше. Набагато відчуваєш себе мобільніше та вільніше.

Те що хлопці мені подарували оцю штуку — це просто супер. Просто шикарно. Це треба розуміти, треба бути на моєму місці, щоб розуміти, що таке, коли в тебе поломана рука і ти маєш крутити ті колеса.

Зараз самопочуття в мене добре, я не можу сказати, що погано. Але дуже мене… Фантомні болі так гризуть конкретно. Операцію на руці зробили, на нозі: шрами там не повністю зажили — поболюють. А в принципі, якщо фізично і морально… Морально — супер. Фізично: поки що є нюанси, але вони мають скоро закінчитися, сподіваюся», — каже Олександр Журавель.

«Я від щирого серця хочу, щоб він мав своє гніздечко»

Наразі рідні Олександра Журавля збирають гроші на його реабілітацію та майбутнє обслуговування вживленого імпланту для протеза ноги. Також рідні хочуть придбати житло для захисника, про це розповіла Ірина Журавель:

«У мене особисто ціль для нього — це назбирати йому на квартиру. У нього немає власного житла. З такою інвалідністю він не зможе повернутися на повноцінну роботу, тому у мене ціль — це квартира. Я від щирого серця хочу, щоб він мав своє гніздечко. Це сто відсотків, що ми хочемо для нього зібрати та дати йому нову професію: знайти якісь курси, можливо це будуть IT-курси. Він зараз шукає себе. Тому перша ціль — це житло, друга ціль — це оздоровлення і подальше його повернення до життя».

Перерахувати гроші на реабілітацію Олександра Журавля та допомогти його родині зібрати кошти на житло військовому, можна за реквізитами:

• номер банківської карти 5375 4112 0355 2166
• посилання на банку «Монобанк» https://send.monobank.ua/jar/9pQ9GQHWap

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»