До 40-ї доби світлої пам’яті молодшого сержанта Олександра Сугака

Окупанти планували закінчити свою «спеціальну військову операцію» за декілька діб, але вона, завдяки героїзму Української армії, затяглася уже на один рік. А скільки часу вона ще буде невідомо. Ясно одне — перемога буде за нами. Біля 150 000 загарбників уже лежать в могилах, або ж на полі під відкритим небом і, як мінімум, така ж кількість свіженьких калік кульгає по РФ. На жаль ми також втрачаємо співвітчизників. Бійців Полтавщини, які загинули на полі бою, хоронять із військовими почестями та прощанням в релігійних закладах.

Черговою жертвою рашистів став наш земляк молодший сержант Сугак Олександр Володимирович. Він народився 9 червня 1974 року в Полтаві. Його батько Сугак Володимир Семенович працював електриком на заводі (ПТРЗ) і помер в 2003 році. Мати, Світлана Данилівна, за фахом медична сестра, зараз на пенсії і дуже сумує за сином, який був у неї з чоловіком їх єдиною дитиною.

Олександр закінчив середню школу № 8 Полтави в 1991 році та факультет механізації Полтавського сільськогосподарського інституту (ПСГІ) в 1998 році.

Він мріяв бути військовим — десантником. Але в армію його не взяли за станом здоров’я. В лютому 2022 року окупанти почали наступ на територію України одночасно із декількох напрямків. Створилась реальна загроза нашій державі та українцям. Олександр добровільно включився в заходи з оборони Полтавщини –як електрозварник приготував понад 700 протитанкових «їжаків». Крім того, разом із дружиною Мар’яною він пройшов підготовку на курсах молодого бійця. Повторно проявив бажання воювати проти окупантів і за кілька годин був зачислений у прикордонні війська ізпозивним «Ши-тцу», породи його любимої собачки. Олександр загинув при виконанні бойового завдання 18.01.2023 року на Бахмутському напрямку. У нього залишились мати, дружина Мар’яна Юріївна, син Данило та дочка Анастасія, студентка другого курсу ФВМ. Прощання з героєм відбулося 26 січня в Свято-Успенському соборі Полтави. В ньому прийняли участь рідні, військові, друзі, однокласники, сусіди; класний керівник ліцею №1, в якому навчалась Анастасія, Гайдамака В.М.; тренер Анастасії із легкої атлетики стадіону «Ворскла» Персань Р.О. тощо. Від ПДАУ були однокурсники Анастасії: Баксаляр Владислав, Волощенко Олександра, Шевченко Олексій, Шершов Максим. Їх присутність на прощанні організував староста другої групи другого курсу ФВМ Олепір Андрій. Він узнав, що Анастасія втратила батька, від неї самої, її інстаграму і вихователів групи та курсу доцента Звенигородської Т.В. і професора Киричка Б.П. відповідно після нашого телефонного повідомлення їм про печальну подію.

На прощанні у церкві дуже добрі слова про Олександра сказали кума Жученко І., однокласник і товариш по школі Черкаський Д. та сусідка по квартирі Бернікова Т.

Мені залишається лише погодитись із ними та додати, що з Олександром я познайомився у 2015 році. Вподовж 2015-2016 років ми разом проводили досліди із випробування впливу розчину полтавського бішофіту на курчат-бройлерів спочатку в просторому приміщенні на території садиби його матері, а потім в умовах птахофабрик Володимир-Волинської Волинської та Березнівської Рівненської областей. Отримані в першому досліді результати були використані в статті, яка опублікована в Віснику ПДАА. Її співавтором є і Олександр.

В наступні роки Олександр та його співробітник по фірмі Андрій впроваджували у молочне скотарство наукові досягнення, зокрема із застосування методів і засобів щодо отримання молока корів високої якості та попередження виникнення маститів у них, лікування хворих тощо. Тому нерідко хлопці приходили на кафедру нормальної і патологічної анатомії та фізіології тварин для консультацій із різних питань щодо вирішення цієї проблеми. Мета візиту: «у нас тут є розробка (препарат, метод) — просимо її покритикувати».

Хочу відмітити його дисциплінованість, старанність і відповідальність за справу, яку виконував. У свої понад чотири десятки років він мав підвищену пізнавальну природну допитливість до всього, що йому потрібно було вирішувати. Після спілкування з ним, як правило, сам починаєш більш глибоко розуміти питання і свою відповідь Олександру. Про надійність таких людей як він в народі кажуть, що з ним не задумуючись можна іти в розвідку.

У багатьох народів світу в тому числі і українців є традиція: пам’ятати і шанувати своїх визначних людей — героїв, особливо земляків, які віддали життя в боротьбі за незалежність Батьківщини. Хто в ПДАУ може назвати прізвища його студентів, випускників чи працівників, які воювали, воюють з окупантами РФ, або ж загинули. Ці дані повинні бути у проректора з виховної роботи, деканів факультетів, їх заступників із виховної роботи, вихователів курсів і груп, працівника музею закладу, керівників профспілкової організації та студентського самоврядування тощо. На сьогодні мені відомо, що із ФВМ воювали в діючій армії студентка Семирот Т., випускники 2001 року Полонський Р., Сипітий П., Ситніков С. і Тютюнник Т. Останній загинув у грудні 2022 року. Це неповний список захисників — героїв ФВМ. Вони можуть бути і на інших факультетах.

Для чого і кому це потрібно? Відповідь: для військово-патріотичного виховання студентів і випускників. Настільки мені відомо в ПДАУ по вересень 2022 року було добре відпрацьоване майже патріотичне виховання студентів і викладачів шляхом відзначення таких свят як Хеллоуін, Валентина, різних релігійних святих (лише у грудні їх є одинадцять) і т.п. Про необхідність прищеплювати студентам справжній патріотизм викладачі обов’язково пишуть в «Комплексі навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни», показують перевіряючим і забувають, бо їм в навчанні потрібна лише робоча програма — десята частина за об’ємом названого документу. Студенти, можливо лише деякі, краєм вуха чули, що є такий навчальний документ, а в ньому пункт про виховання. В ПДАУ є чимало клопоту через забезпечення прихистку вимушеним переселенцям, які потерпіли від війни. Але він не має виховного впливу на більшість студентів. Пам’ятник, який поставлений ще на території ПСГІ студентам і співробітникам, які загинули у Другу Світому війну, сплюндрований Путіним В. Він заявляв, що «Великую Отечественную войну мы бы выиграли и без украинцев». Так він плював на українців і численних учасників війни з інших країн антигітлерівської коаліції (понад 20).

В Києві на стіні Михайлівського Золотоверхого монастиря є «Стіна пам’яті полеглих захисників». До неї 20.02.2023 року поклали квіти президенти США Байден Д.Р. і України Зеленський В.О. Подібні відзнаки героїв уже встановлені, або ж встановлюються в ряді обласних міст України, в тому числі і в Полтаві.

Готується також «Меморіал героїв загиблих захисників», як платформа для вшанування пам’яті цивільних і військових героїв України у вигляді книги.

Вище назване свідчить за необхідність наглядної відзнаки героїв ПДАА (ПДАУ), які захищають нас і Україну від окупантів, або ж загинули на полі бою. Така відзнака суттєво підвищить рівень військово-патріотичного виховання студентів і викладачів. В іншому випадку керівництво цього ЗВО буде виглядати так, наче пасе задніх.

Василь БЕРДНИК, професор, голова Асоціації ветеринарних спеціалістів Полтавської області