Григорій Сковорода: Без ядра горіх ніщо, так само, як i людина без серця

У грудні цього року за сприяння виконкому Гадяцької міськради та Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті було проведено меморіальні заходи з нагоди 130-річниці від дня народження видатного уродженця гадяцького краю — військового і громадського діяча, генерал-хорунжого Армії УНР Михайла Крата. Знаний він не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Гадаю, що сьогодні варто також згадати добрим словом іншого відомого представника названої родини, двоюрідного брата Михайла — Павла Крата. 10 жовтня 2022 року виповнилося 140 років від дня народження нашого славного земляка, а 25 грудня минуло 70 років коли він полишив земне буття. Невгамовний козацький характер нуртував все життя героя цієї оповіді: він був справжнім вулканом ідей та вчинків, а головне — прикладом безмежної любові до України.

Павло Крат

Павло Юрійович (Георгійович) Крат народився у жовтні 1882 року в селі Красна Лука неподалік Гадяча. По батьковій лінії його предками були відомі козацькі діячі цього краю на зорі 18 століття, з материного роду дід Іван Цінгері (Ченгері) згадувався компаньйоном британця Джона Юза на початку справи видобутку корисних копалин та металургії у Донецькому басейні в другій половині 19-го століття. Хрещеним батьком Павла був Панас Рудченко (Панас Мирний)… Варто зазначити, що такі маловідомі деталі біографії П.Крата з’явились на широкий загал в Україні дякуючи українському патріоту і добродію пану Роману Ковалю. Як автор-упорядник він сприяв появі на світ у 2013 році видання про життєписи Павла та Михайла Кратів під заголовком «Крізь павутиння змосковщення» (видавництво «Холодний Яр»). У названому доробку вперше в Україні були оприлюднені спогади загаданих діячів…

Крат Георгій Архипович

Спочатку родина Павла Крата мешкала у Красній Луці. Пізніше переїхала до містечка Хорол, оскільки його батько Георгій отримав туди призначення на посаду ветеринарного лікаря. Більш детальна оповідь про життєві здобутки Г.Крата буде далі. Напровесні 1892 року доля знайомить Павла з Лубнами. У своїх спогадах він патетично називає їх «Лубні» і щиро твердить, що «…Лубні ж уже від Грицька Сковороди стали Атенами (Афінами) України. Еге! Бо з Лубень вийшли, або в Лубнях вчилися…перебували многі українські діячі, поети, письменники та малярі минувшого і теперішнього століть» («Крізь павутиння змосковщення»). Батька Павла було призначено на посаду керуючого нижчою сільськогосподарською школою ІІ-го розряду, вона була започаткована у 1891 році і діяла на околиці Лубен у селі Терни. Пізніше Павло Крат буде часто використовувати псевдонім «Павло Терненко» на спомин про цей чудовий куточок Лубенщини….

Свою початкову освіту Павло Крат здобув у Лубенській гімназії. На початку 20-го століття занадто амбітний і безмежно активний юнак, який усвідомлено пишався тим, що є українцем, вступає до Революційної української партії(РУП). Пізніше Павло — студент природничого факультету Київського університету Св. Володимира. Брав активну участь у революційних подіях 1905 року, хоча цей рік і не був для нього початком нової діяльності, адже відомо, що ще у 1902-му П.Крат на хвилі студентських протестів в московській імперії підбурював молодь до повстання. У розпал революції Павло приєднався до Української спілки РСДРП. Пізніше, щоб уникнути покарання за революційну діяльність виїхав за кордон до Швейцарії. 1905 року він вступає до Львівського університету (Австро-Угорщина) щоб опанувати філософію. З філософії вийшла чергова «революція», бо під проводом Павла Крата студенти вирішили активно пропагувати створення в Галичині Українського університету. Ось як пригадував ті події майбутній відомий український історик Іван Крип’якевич: «Найгостріша демонстрація була [23 січня] 1907р. — студенти (і я був між ними) окупували університет при вул. [Святого] Миколая, вивісили на даху [український] прапор, побудували барикади, побили вікна. Емігрант з „російської України“ Павло Крат одягнувся в ректорську мантію [„ясновельможного“ пана Гризецького] і порізав портрети ректорів….» («Крізь павутиння змосковщення»). На придушення виступу студентів були кинуті значні сили цісарської поліції. Ті з українських студентів, кому не вдалося прорватися з оточення — були заарештовані. Апофеозом «операції» було намагання упіймати Павла Крата, який на даху університету самотужки відстрілювався від поліціянтів. Після арешту його було вислано з Австро-Угорщини та загратовано до лубенської в’язниці. В «рідній» імперії йому загрожувала смертна кара («столипінська краватка», тобто повішення).

Довелося батькові рятувати сина. Під великий заклад у 5000 рублів (золотом!) його було передано на поруки Георгію Крату, після чого Павло дістався до Москви, де зумів розжитися новим «пашпортом» на ім’я Павла Терненка. Пізніше, він вдруге, перетнув кордон московської імперії, опинився аж в Канаді, і більше до рідного і милого серцю полтавського краю ніколи не повертався.

Канадський період життя нашого героя був сповнений черговими випробуваннями долі. З 1907 року П.Крат перебував у Соціалістичній партії Канади як один з керівників її української секції. Він брав активну участь у заснуванні Українського народного університету, викладав у ньому. Також за океаном Крат редагував часописи «Червоний прапор», «Робочий народ». У 1911 році Павло познайомився з українкою Софією Прокопець, це стало прологом майбутньої сім’ї. У шлюбі народилися три доньки: Раїна, Лада і Стефа.

Справжнім світоглядним метаморфозом можна назвати мотивацію П.Крата до студіювання теології пресвітеріанського напрямку та здобуття у майбутньому сану пастора. Це викликало значний подив як у знайомих та однодумців Крата, так і його опонентів: колишній «революційний бандит» та атеїст, який редагував антиклерикальні журнали «Кадило» і «Кропило» раптом подався у теологію. Але, що поробиш — життя таке складне і багате на перипетії….

Які б доленосні зміни не відбувалися з Павлом, вони ніяким чином не зменшували його безмежну любов до України, її політичної спадщини, культури, історії. Сприяння перекладу українських пісень, створення Українського відділу Світової виставки у Торонто, статті у часописах, написані поеми, драматичні твори, історичні розвідки….- це лише частина загальних здобутків Павла Крата. Підсумовуючи діяльність нашого земляка у Канаді, дослідник історії української еміграції Михайло Марунчак називав його «непересічною індивідуальністю піонерської доби» («Крізь павутиння змосковщення»).

У 1923 році Павло вирушив до Європи у якості місіонера. Працював на Волині та у Галичині. Саме він сприяв появі у 1925 році Української євангельської реформованої церкви на західноукраїнських теренах. Востаннє пастор Крат побував в Україні у 1938 році. Повернувся до Канади хворим. Далися взнаки революції та пережите — постійно нагадувало про себе серце. Не додавав оптимізму і вердикт ескулапів — постійний лікарняний нагляд! Довелося припинити і пасторську діяльність. Але не полишав працювати: редагував спогади, систематизував документи, доглядав рослини….

Помер Павло Крат 25 грудня 1952 року, на Різдво. Так скінчився земний шлях славного нащадка гадяцьких козаків.

 Настав момент пояснити інтригу, яка є у заголовку. Ви запитаєте, а де ж горіхи? Горіхи є. Волоський горіх радує людину у різних куточках світу. Його поширенням займалося не одне покоління селекціонерів. Мусимо у цій науковій справі добрим словом згадати і нашого земляка, який прямо причетний до інтродукції волоських горіхів у холодному кліматі Канади. Перш ніж коротко розповісти про таку неординарну справу, якій присвятив частину свого життя Павло Крат, варто пояснити, чому у нього виник потяг до селекції.

Батько Павла Георгій Крат завжди був для нього авторитетом. Павло пишався і тішився його досягненнями. Справжнім дітищем Георгія Крата стала нижча сільськогосподарська школа у Лубнах, якою він керував, започаткована у 1891 році. Нині це Лубенський лісотехнічний фаховий коледж. Навчальний заклад проводить освітню діяльність у трьох століттях! У народі сільськогосподарську школу називали «хліборобською». Георгій Крат зробив із школи не лише успішний навчальний заклад, а й зразкове виробництво. У землеробстві застосовувалися найновітніші в той час технології сівби та вирощування рослин, постійно на випробуванні були закордонні зразки насіння різних культур, існувала обов’язкова вимога внесення натуральних та мінеральних добрив… Тут вперше було налагоджено виробництво ефірних олій з м’яти та чебрецю. Для цієї потреби у навчальному закладі було облаштовано міні-завод. Пізніше було започатковано вирощування лікарських рослин, як власної сировини для згаданого виробництва…

Знаменною подією стала участь Лубенської нижчої сільськогосподарської школи у Всесвітній виставці в Парижі 1900 року. Від московської імперії на цьому грандіозному всесвітньому форумі в номінації господарської освіти гідно представили себе лише дві сільськогосподарські школи Лубенська та Нартаська Вятської губернії. Ось як писали про це дійство тогочасні видання: «Виставка Лубенської сільськогосподарської школи…. викликає враження навіть більше ніж велика кількість французьких нижчих сільськогосподарських шкіл, котрі фігурували на виставці.» І це не перебільшення. Зроблено було дійсно багато, щоб показати як уміють господарювати українці. За кордоном вони презентували мед та шовк власного виробництва, ефірні олії, зразки щеплених плодових дерев … Закономірною була і нагорода — велика золота медаль Всесвітньої виставки!

 У самій школі в насадженнях було кілька тисяч плодових дерев та чагарників. Існувала тісна співпраця з плодовими розсадниками Левка Симиренка.

Павло Крат зростав у атмосфері згаданої школи, товаришував з її учнями і цілком зрозуміло, чому у зрілому віці, впевнено долучився до справи селекції волоського горіха в Канаді. Це була непроста справа, адже існував беззаперечний вердикт науковців — у суворому кліматі Канади теплолюбний волоський горіх загине! Павло Крат зумів зруйнувати усталені стереотипи… Посіяв з легкої руки, всупереч твердженням, свої горіхові зерня. Сьогодні у Канаді та північних штатах США зростають його сорти волоських горіхів, як форми акліматизації у Північній Америці морозостійких карпатських горіхів. Звісно, що до Канади привіз їх саме він.

У зв’язку з достатнім об’ємом інформації у цьому повідомленні не буду зловживати деталізацією всіх моментів селекційних успіхів Павла Крата у далекій Канаді. Для охочих дізнатися більше нагадаю про дослідження, яке стало певною сенсацією в українському науковому середовищі. Кілька років тому Національний університет біоресурсів і природокористування України та Український інститут експертизи сортів рослин презентували дослідження «Павло Крат як оригінатор зимостійких волоських горіхів та його вклад у світове горіхівництво» авторами якого є доктор сільськогосподарських наук Володимир Меженський у співавторстві з Меженською Л.О та Якубенко Н. Б. До речі, Володимир Меженський наш земляк, народився у Лубнах.

Ось такий він непростий Павло Крат. Далекий і близький. Незабутий і шанований.

Пам’ятаймо про нього!

Сергій ОМЕЛЬЧЕНКО, Національна спілка журналістів України, Лубенський лісотехнічний фаховий коледж