Прокуратура через суд вимагає укласти охоронний договір на колишній художній музей на Спаській

Полтавська обласна прокуратура пред’явила позов про зобов’язання укласти охоронний договір на пам’ятку історії та архітектури місцевого значення – Особняк збирача картин Балюбаша, розташовану на вул. Спаській, 11. Про це повідомила прес-служба прокуратури.

Нагадаємо, за даними навчально-наукового інституту архітектури, будівництва та землеустрою НУ «Полтавська політехніка ім. Ю. Кондратюка», особняк був збудовано в 1912 році. Існує припущення, що автором будинку є відомий київський архітектор П. Ф. Альошин, але документальних підтверджень цього факту не виявлено.

Особняк – єдиний представник модернізованої неокласики серед збережених міських особняків Полтави. Розташований він в історико-культурній заповідній території міста (центральний історичний ареал), на території Старополтавського городища.

За інформацією кандидата архітектури, наукового співробітника Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського, члена ГО «Збережемо Полтаву» Оксани Бєлявської, ампірний двоповерховий будинок органічно вписувався у містобудівний класицистичний ансамбль Полтави, що формувався з початку ХІХ століття за межами Полтавської фортеці та поступово відвойовував собі простір на теренах Старого міста.

Перший власник особняка – Володимир Іванович Булюбаш, який після завершення військової служби став поміщиком у Хорольському повіті Полтавської губернії. Відповідно до «Пам’ятної книжки Полтавської губернії на 1914 рік», правильне написання його прізвища Булюбаш, хоча зустрічається написання Болюбаш і Балюбаш.

Окрім житлової функції, особняк виконував роль приватної картинної галереї. Володимир Булюбаш мав колекцію живописних творів, задля демонстрації яких у будинку спеціально облаштували другий поверх. Через цю особливість будівля тепер має відому полтавцям власну назву Особняк збирача картин.

Підготовленість частини споруди під зберігання картин врятувала будинок від фізичного знищення у 1918 році. Наступного року там відкрили Полтавський художній музей - як Картинну галерею. Фундатором музею став молодий вчений Михайло Рудинський, пізніше — доктор історичних наук, археолог. Основу музейної збірки склала колекція творів художника Миколи Ярошенка, яка прибула до Полтави у 1917 році. У 1921 році він став відділом Полтавського краєзнавчого музею.

Разом із краєзнавчим його пограбували та спалили німецькі війська під час Другої світової війни. Вигоріли усі дерев’яні конструкції даху, віконні та дверні заповнення, парадна сходовня. Проте цегляні стіни залишилися неушкодженими. Врятувати вдалося лише частину творів - 4176 експонатів.

У 1945 році музей, якому ще 1939 року повернули статус самостійного, відновив свою роботу. У січні 1992-го, рішенням Полтавської міськради народних депутатів, приміщенню надано статус пам’ятки історії та архітектури місцевого значення.

У 2000 році сам музей перевели до нового будинку на вул. Європейській, 5. З того часу будівля перейшла у приватну власність. У різні часи в будинку також розміщувалася контора «Головнафтопостач» й Ві-Ей-Бі Банк. У 2017-му його виставили на продаж. 

За два роки її придбав місцевий підприємець Віктор Бажан. Він розмістив у приміщеннях власну колекцію картин й антикваріату. Періодично там проводять приватні екскурсії. Влітку 2022-го Бажан запропонував розмістити у власному музеї ті предмети культури, які підлягатимуть дерусифікації й деколонізації. 

У липні 2021 року, розпорядженням голови Полтавської ОДА, будинок внесли до Переліку об’єктів культурної спадщини, як щойно виявлений об’єкт історії та архітектури – Особняк збирача картин Балюбаша.

На основі саме цього рішення обласна прокуратура плодала позов в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міськради. Його розглядатиме Полтавський окружний адмінсуд.

Укладення охоронного договору унеможливить використання території пам’ятки для нового будівництва та інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам’ятці. Також це дасть змогу утримувати її в належному стані у спосіб, що потребує якнайменших змін та забезпечує збереження автентичності, просторової композиції тощо.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»