Чотири години у черзі за продуктами та одягом: як працює пункт видачі гуманітарної допомоги у Полтавській міськраді

За даними міськвиконкому, у Полтаві наразі мешкає майже 50 тисяч внутрішньо переміщених осіб. З них понад 5 тисяч осіб проживають у комунальних школах та садочках, де у актових залах та навчальних класах облаштували ліжкомісця, а кухарі забезпечують триразове харчування.

Більшість переселенців орендують квартири або проживають у знайомих. Не в усіх є можливість самостійно забезпечити себе продуктами й одягом. Для тих, хто лишився джерел фінансування, у місті організували кілька пунктів роздачі гуманітарної допомоги.

Один із таких пунктів працює у Полтавській міськраді. Тут переселенці можуть отримати одяг, їжу та ліки. Розповідаємо, як на практиці працює цей гуманітарний центр.

Слід зауважити, що працівники міськради не охоче розповідають про гуманітарну роботу й інколи не дають фотографувати, посилаючись на заходи безпеки. Але зазначимо, що із самого початку війни міський голова Полтави Олександр Мамай і його команда знімали ролики, як допомагають переселенцям. І на цих відео і фото прекрасно видно локацію пункту і натовп, який у ньому збирається. У тексті не будемо зазначати імен переселенців, волонтерів і працівників міськвиконкому, бо більшість із них побажали залишитися анонімними.

Як працюють центри видачі гуманітарної допомоги у Полтавській міськраді

Черга переселенців тягнеться від підземного переходу «Злато місто» до входу в Полтавську міськраду. Найбільше людей збирається із самого ранку, а під вечір натовп розходиться. Ми зробили кілька кадрів, коли у черзі було не менше сотні людей.

Ховаючись від ворожих обстрілів, люди приїхали із різних міст: Краматорська, Тростянця, Харкова, Маріуполя. Переселенці займають чергу із ранку, коли у Полтаві починає ходити громадський транспорт. За продуктовими наборами й одягом люди очікують в черзі по 3-4 години.

— Можна так організувати, щоби це швидше було? Годину уже стоїмо. Це добре що ви тут нас знімаєте, а ви б їх там всередині познімали. Повинна бути для всіх однакова допомога. Людина показала документи, йому пакет дали й до побачення. Скільки можна стояти, скільки можна реєструвати? — розповідає жінка із Краматорська.

— Можна було б стояти, якби було спокійно. В будь-яку хвилину може щось прилетіти. Роздайте людям номери й ведіть єдину базу допомоги — людина отримала і пішла. Але стояти по 3-4 години... А якщо дощ, непогода чи обстріл? — скаржиться чоловік в натовпі.

Поки люди стоять у черзі періодично під’їжджають волонтери й роздають продукти. Так, Вадим Дудник роздав зі свого авто крупи та цукор. Поряд волонтери годують переселенців: подають булочки й гарячий чай, щоби люди трішки зігрілися у прохолодну погоду.

Пробираємося в міськраду через натовп і опиняємося у холі на першому поверсі. В приміщенні також велика черга. Адміністрація поставила в ряд кілька столів, на яких працюють 4-5 волонтерок. Вони приймають від людей заяви й допомагають заповнювати анкети. Переселенці вказують свої паспортні дані, кількість членів сім’ї, розмір одягу тощо. Цей список далі віддають волонтерам, які комплектують набори.

— Дуже багато людей. Ніколи й голови підняти, але стараюся посміхатися людям. Коли вони говорили, що з Маріуполя, то у мене просто ком в горлі стояв. Я відчула, що сльози на очах наверталися. Очі підняти аж соромно було, — ділиться враженнями волонтерка.

Переселенці мають показати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, але цей документ є не у всіх. Деякі люди чекають на цю довідку два тижні.

— Там такі самі черги по реєстрації переселенців. Треба вистояти день-два. Ніхто нічого не пояснює, я уже чекаю довідку 14 днів. І я знову поїду, витрачу час, а у мене вдома дитина. Для чого їм комп’ютери й програми, якщо в них вони нічого не роблять? І чому «Дія» не працює? — скаржиться жінка із черги.

Коли всі дані в анкеті заповнені, то людей відпускають сидіти на лаві, неподалік посту охорони. Тут вони чекають на свою чергу, щоб отримати продуктовий набір або обрати потрібний одяг. Далі їх або ведуть до відділу одягу, де вони разом із волонтерами будуть вибирати речі, або йдуть у продуктовий відділ, де у пакет покладуть овочі.

— Продуктові набори різні. Вранці завезли одне, хтось отримав більше, хтось менше. Я вважаю, що уже повинні стояти готові пакети з продуктами. А то кому поклали, кому не поклали... Повинні бути списки, що дають, і класти на кожну людину однаково. Сфотографуйте, що кому поклали, а потім по списку перевірте, яку гуманітарку привезли, а яку видали. Я вважаю, що продукти повинні пофасувати ввечері: цукор, борошно, каші, — говорить переселенка літнього віку.

— Дівчата у пакет до борщового набору повинні кинути близько 20 картоплин. Хоча стараються кинути більше — 23-25 картоплин. Уже весна, багато гнилої картоплі, не зрозуміло, що людям залишиться, — розповіла волонтерка.

У пункті працюють і члени виконкому, навіть деякі керівники профільних департаментів.

— Продукти сортують з того що є. Зокрема те, що полтавці принесли. Сортуємо борщовий набір: картопля, буряк, капуста, морква. Продуктовий набір: пшенична, перлова крупи, борошно, цукор, консерви, макарони, кукурудза. Стараємося дати печиво, чай цукерки, консерви.

В окремих приміщеннях роздають дитячий, дорослий одяг та взуття.

— Багато старих речей, які зійдуть хіба що для пенсіонерів. Не знаю, як в них ходити? Коли була сирена ми спускалися в підвал, там приймають заяви на одяг. Навпроти мене виклали жіноче взуття. Коли я була в Будапешті, там є набережна і на ній стоять черевики й туфельки — це меморіал на згадку про жертв Голокосту. І тут наче ця набережна, тільки старі радянські черевики, — бідкається волонтерка.

Також в міськраді видають ліки. Зокрема, це протизастудні препарати та знеболювальні. Кількість медикаментів обмежена і дістається вона першим в черзі.

— Жінка говорить, що вчора їй сказали, що сьогодні будуть ліки. А уже все — закінчилися. Так само із хімії — були тільки зубні пасти й господарче мило, жіночі тампони, памперси для дорослих людей, — розповідає волонтерка.

Основна маса продуктів і речей — це ті, які принесли полтавці. Також тут має бути міжнародна гуманітарна допомога і продукти, які закупили місто. Однак працівники міськвиконкому відмовчуються стосовно питання про міжнародну гуманітарку і скільки коштів на продукти виділили із бюджету.

— Спочатку люди несли все, що можна було. Просто заходили в АТБ чи інший супермаркет, складали якийсь пакуночок і приносили в міськраду. Раніше все було завалено продуктами, яблуками консерваціями тощо. Їх уже немає. Два тижні тому збільшилася кількість переселенців. Тростянець і Харків звільнили, тому люди приїхали до нас. Та й у полтавців уже немає запасів. Або потрібно уже йти персонально, в кожен заклад по центрах їхнього розселення, — розповідає волонтер.

Переселенці можуть звернутися у гуманітарний пункт раз на два тижні.

— Одна людина приходить раз у два тижні або раз у 10 днів. Якщо маленькі діти, то вони приходять частіше. У людей різний матеріальний стан. Хтось може у магазині скупитися, а хтось не може. Все дуже індивідуально. За день в пункті ми прийняли 334 особи. В кожній заявці у середньому по 4 особи. Десь кожного дня по 1,5 тисяч людей ми допомагаємо, — розповідає працівниця виконкому.

Де ще можна отримати допомогу продуктами і речами у Полтаві?

В обласному центрі відкрилося багато різних пунктів, де переселенці можуть отримати допомогу. У цій статті згадаємо лише ті пункти, які відкрилися нещодавно.

З вівторка, 19 квітня, переселенці в Полтаві можуть безкоштовно отримати індивідуальний продуктовий набір від держави за трьома адресами (в залежності від району отримання довідки ВПО): вул. Соборності, 67, вул. Грушевського, 2а, пл. Слави, 4/2.

Лише за перший день в цих пунктах видали понад 6 тисяч продуктових наборів. До слова, в ці пункти також стоять величезні черги, хоча тут і завчасно пофасовані продуктові набори.

Сьогодні, 21 квітня, на вул. Балакіна, 20 (фабрика «Полтавчанка») запрацює центр видачі одягу для внутрішньо переміщених осіб під назвою «Шафа добра». Тут можна буде отримати речі особистої гігієни, одягнутися всій родині і отримати постільну білизну, подушки, ковдри.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»