Знаменитий полтавець Йосип Гофман розгадав таємницю смерті Льва Толстого

Раніше мало що було відомо про те, як і де автор знаменитих «Війни і миру», «Анни Кареніної» й інших безсмертних творів залишив цей світ. Ми знали лише з офіційних джерел, що 10 листопада 1910 року 82-річний Лев Толстой залишив Ясну Поляну, і що незабаром — 20 листопада він помер на одній із маленьких залізничних станцій Рязано-Уральської залізниці від запалення легень.

Але недавно полтавець Йосип Гофман — колишній охоронець Романа Руденка, головного обвинувача від Радянського Союзу на Нюрнбергському процесі, — розшукав вражаючі подробиці з біографії Льва Толстого.

Йосип Гофман

Йосип Гофман презентував свою нову книгу «Політичний мінімум», над підготовкою до друку якої працював три роки, та спілкувався з журналістами. Згадували і про його книгу «Жизнь — не существительное, а глагол», яка вийшла раніше за «Політичний мінімум», але без презентації. В обох виданнях зібрано багато інформації з унікальних джерел, є розділи, куди включені вислови найвидатніших людей — полководців, літераторів, мудреців різних століть. В обох книгах ідеться і про Льва Толстого, вміщені його мудрі вислови.

«Из всех безошибочно действующих ухищрений, когда-либо изобретенных дьяволами ада, чтобы убить любовь, самими смертоносными являются придирки. Этот прием никогда не подводит. Подобно укусу королевской кобры, он всегда отравляет, всегда убивает» — цей вислів Дейла Карнегі Йосип Гофман цитував не дарма, адже... «Жена графа Льва Толстого убедилась в этом, когда было слишком поздно. Перед кончиной она призналась своим дочерям: „Я была причиной смерти вашего отца“. Обе дочери рыдали. Они знали, что мать убила отца своими придирками. Через сорок восемь лет их совместной жизни Толстому стало невмоготу выносить ее истерики, угрозы покончить с собой, бросившись в колодец. В восемьдесят два года в снежную ночь он бежал от своей жены. Одиннадцать дней спустя Толстой умер на маленькой железнодорожной станции от воспаления легких. Его предсмертной просьбой было — не допускать к нему жену».

Наталя СНІЖКО для «Полтавщини»