Із училища діти повертаються наркоманами
Звідки у Гадяцькому районі бере початок наркоманія? Провівши бесіду із кількома залежними від наркотику, виявилося, що у переважній більшості вперше з цікавості спробували покурити травички чи запустити по венам горе-отруту у Веприцькому училищі
Розповідає один із колишніх наркоманів Володимир Ж: «Ми із одногрупником у Веприцькому гуртожитку варили собі «ширку», викладачі про це не знали». Володимир тричі перехрестився, і це мене справді стривожило.
Через місяць я попросила одного хлопця, який зараз навчається у цьому училищі, довідатися все, що сьогодні там відбувається. Буквально через місяць Сергій Б., провівши власне розслідування, приїхав до редакції ось із такими словами: «Ірмо Миколаївно, поїхали, я вам покажу, де росте неподалік від училища три сотки коноплі. Там пасеться майже все училище». Попередивши прокурора району про те, куди їду, я взяла відеокамеру і ми швидко попрямували до села. Дорогою Сергій розповів, що в училищі кожен другий учень курить конопляне зілля. Курять по двічі, або й тричі на день. Говорить, що за училищем знаходиться покинута хата, де збирається цілий гурт і вживає наркотики. Також повідомив про те, що у слабких духом хлопців старшокурсники відбирають стипендію. Часто влаштовують бійки до крові під вікнами самих викладачів, але вони ніколи не виходять, тому бої без правил інколи доходять і до лікарняного ліжка. Днями односельчанин зайшов у пізній час без дозволу в гуртожиток і відібрав у Сергія куртку, сказавши, що вона йому більше личить.
Прибувши до села, я побачила, що хлопець не бреше, бо за тракторною бригадою справді стояла напівскошена чималенька ділянка коноплі. Нарвавши букет зілля, я відразу попрямувала до училища. Доки йшла до центрального входу, запитувала у учнів — чи знають вони, що я тримаю у руках? На жаль, відповідь була лише одна — «Звісно знаємо, це конопля!»
Директора на робочому місці не було, тому довелося доволі напружену дискусію проводити із його заступником. Звісно, своєї вини у тому, що діти з їхнього училища повертаються до рідної домівки наркоманами, заступник не визнає, і не визнає ніколи. Але з тим, що з цього приводу потрібно щось робити — погодився. За ініціативи заступника ми відвідали сільського голову Веприка. Сільський голова пояснила, що вона нічого не знає із цього приводу, тому звинувачення на її адресу вважає безпідставними. Під час розмови я довела до її відома, що на території їхньої сільської ради проживає один наркоторговець, який вільно заходить до училища і пропонує дітям для початку безкоштовно спробувати сильнодіючий наркотик. На ці слова сільський голова знову відповіла, що вона навряд чи чимось зможе допомогти.
Після цього я відвідала голову Гадяцької адміністрації і розповіла про те, що відбувається в училищі. Уважно вислухавши, Володимир Беседа терміново зв’язався із прокурором району і попрохав негайно розібратися у ситуації. Після цієї розмови я відвезла прокурору району Василю Школьному горе-зілля та більш детальніше розповіла про цю справу.
Наступного дня без попередження Володимир Беседа приїхав із особистою перевіркою до Веприцького училища. Обійшовши всі кімнати гуртожитку, передивившись вміст кожної шафи, Володимир Миколайович зробив для себе певні висновки.
Чим закінчиться ця справа, яка набуває розголосу, поки що невідомо.