Розмір тексту

Дівчина, яка вбила інструктора в полтавському тирі, отримала 15 років тюрми та вчинила спробу самогубства

Вероніка Моторіна перед вироком
Вероніка Моторіна перед вироком

На суді Вероніка Моторіна пояснила, що хлопець довів її до депресії, після чого вона пішла в тир, щоб себе вбити — а вийшло, що вбила інструктора. Зрештою суд їй не повірив та відправив на 15 років в тюрму

28 вересня в Октябрському районному суді Полтави пройшло засідання по справі вбивства інструктора в тирі «Об’єкт 7,62». Розгляд справи у суді тривав 1,5 роки. Вчора конвоїри привели в судову залу підозрювану Вероніку Моторіну, яка мала сказати своє останнє слово перед вироком. А перед тим, користуючись матеріалами справи й показами свідків, опишемо хронологію події.

Вероніка Моторіна родом із Дніпра. Проживала із бабусею, трьома сестрами та братом. Батько інколи пересилав дітям кошти, але був позбавлений батьківських прав з 2009 року. Сьогодні Вероніці вже 20 років, на момент вчинення злочину їй було 18-років.

У 2019 році Вероніка через інтернет познайомилася із полтавцем Вадимом Мірзаєвим. Надалі у пари склалися романтичні відносини. Хлопець запросив дівчину переїхати до нього жити в Полтаву, Моторіна погодилася. Однак, спільне життя було неспокійним. За матеріалами слідства, Моторіна влаштовувала сцени ревнощів до інших жінок, через що виникали постійні сварки. Через постійну знервованість Моторіна приймала валідол. 6 лютого 2020 року хлопець повідомив дівчині про остаточне розірвання стосунків. Мірзаєв дозволив Моторіній перебувати у його квартирі до ранку наступного дня. Моторіна зібрала речі в рюкзак та покинула квартиру.

Після розставання Вероніка поїхала не в Дніпро, а пішла у тир де почала вправлятися у стрільбі. Спочатку із пістолета Глок, потім з автомата АК-74. Наостанок вона взяла до рук пістолет Марголіна, який і став знаряддям вбивства. 64-річний інструктор Ігор Смолянінов отримав кілька куль, від чого помер на місці. Інший інструктор відібрав у дівчини зброю.

Піч час останнього слова Вероніка Моторна так описала ці події:

— Мені дуже страшно і боляче згадувати про те, що було. Саме тому я відмовилася від слідчого експерименту. Я сподіваюся, ви спробуєте хоча б трішки мене зрозуміти. Мені дуже важко говорити й виправдовуватися. Я хочу пояснити, як було насправді. Вислухайте мене, будь ласка.

Я прийшла в тир, щоби позбавити себе життя, це було моє єдине бажання тоді. Мій колишній хлопець, Мірзаєв, довів мене до цього бажання. До нього моє життя було нелегким, але я трималася. Його знущання мене просто зламали. Він користувався моїми почуттями й почав дозволяти собі жорстоке поводження зі мною. Я закохалася в хорошого хлопця, як мені тоді здалося, але те, що він робив… Хапав мене за волосся, бив телефоном по голові, хапав за горло і викидав із квартири на вулицю посеред ночі. Навіть змусив спати на підлозі в якості покарання. Він мене не випускав із кімнати й забирав телефон. Принижував і командував, кричав через якісь дрібниці. Я розуміла, що це погано, але не могла наказати своєму серцю.

Через це все у мене почався стрес. Я сама собі нашкодила, він це все бачив і сказав «Хто тобі дозволяв різатися в моєму будинку? Йди на вулицю». Я почала приймати заспокійливе у дуже великих дозах, мені тільки гірше стало. Я просто хотіла померти, щоби цей біль закінчився. І перед тим, які піти в тир, я написала на своїй нозі номер його телефону, щоби коли я помру, подзвонили йому і він зрозумів, що це він винен.

Але все вийшло навпаки й мені було соромно комусь розповідати, що у мене був хлопець, який принижував мене і підіймав на мене руку. І взагалі було соромно, що я хотіла через такого хлопця померти.

У відділку, коли побачили мої синці, я сказала, що це Вадим був. Але я відмовилася писати на нього заяву, бо я не хотіла завдавати йому проблем. Я не знала, що в цей час він сидить у сусідній кімнаті й обмовляє мене. Я взагалі не знаю з якою ціллю він сказав, що я хотіла когось вбити. Мірзаєв у суді сказав, що я хотіла вбити свою бабусю. Це неправда, бо я свою бабусю люблю. Вона була єдиною дорослою в моєму дитинстві й замінювала мені і маму, і тата.

У мене немає навичок стрільби. Єдиний раз, під час нашої сварки, коли хлопець вигнав мене із дому, я ходила в дитячий тир. А до цього я взагалі, з жодної зброї не стріляла. Не знаю, чому всі повірили людині, який знав мене півтора місяця, а не слухали моїх сестер і друзів.

Коли я прийшла в тир вчинити самогубство, мене взагалі без проблем пропустили. У мене попросили тільки паспорт і довідку від нарколога і психіатра. Я всі кошти витратила на стрільбу і залишила трішки на дорогу додому, якщо я не наважуся вбити себе.

Люди почали ходити в тирі й це трішки відволікало від того на що я була налаштована. Але коли у мене залишалися останні три патрони, я зрозуміла, що у мене уже не буде іншого шансу і я вирішила відійти він інструктора, щоби застрелитися. Коли я намагалася розвернутися, відбулися постріли. Я зрозуміла тільки, що інструктор намагався мене зупинити, я злякалася і якось відбулися постріли. Я погано пам’ятаю цей момент, бо була налаштована на інше. Я навіть не бачила, як відбулися постріли. У мене був такий сильний біль, що він просто затуманив мій розум.

Зайшов директор Костенко, і коли він заговорив до мене, я зрозуміла, що зробила три постріли й в моєму пістолеті немає набоїв, щоби застрелитися, я почала просити у нього патрони. Я не розуміла, що роблю і що робити далі, у мене взагалі голова не працювала. Я впевнена, що було два постріли, третій був, коли інструктор Костенко забрав у мене пістолет. Я не зрозуміла, що відбулося і приставила пістолет в груди.

Костенко сказав, що бачив блиск радості в моїх очах, то це не правда. Тому що, коли мене вивели із тієї кімнати, я весь час плакала. І єдиний блиск, який у мене міг бути в моїх очах, це блиск від сліз. Я не знаю як можна переплутати різні емоції.

За то час, який я знаходжуся в тюрмі, страшні картини події постають переді мною постійно і це мене вбиває. Я розумію, що через мою дурість загинула хороша людина. У мене взагалі не було жодних образ до нього, я його перший раз бачила і за весь час нашого знайомства, я відчувала тільки позитивні емоції до нього, бо він мене хвалив і був до мене дуже добрим. Все так жахливо вийшло. В першу чергу я розкаююсь перед інструктором, я постійно прошу в нього прощення в думках. Я розумію, що він не почує мене. Мені дуже шкода, що так вийшло. Якби мені не хотілося, я ніколи не зможу потрапити в минуле і все виправити.

Також в останньому слові Моторіна звернулася до рідних загиблого та попросила вибачення:

— Не думайте, що я прийшла до цього тільки зараз, в душі я постійно вибачаюся перед вами й вашим чоловіком. У моїх діях не було умислу. Я в жодному разі нікому не хотіла зашкодити. Тоді я постійно була пригнічена й у мене був стрес. Я ненавиджу себе за те, що сталося і шкодую, що не вибрала інший спосіб і місце, щоби ніхто не постраждав. Я була занадто засмученою тоді, щоби свідомо мислити. Я до і сьогодні в шоці від того, що сталося. Мені дуже боляче і соромно, що через мою дурість ви втратили свого чоловіка, ваші діти батька, а ваші внуки дідуся. Я досі не можу зрозуміти, як так вийшло. Я щиро прощу у вас пробачення.

Вислухавши дівчину суд направився в нарадчу кімнату. Приймаючи рішення суд звернув увагу на наступні факти. Експертиза встановила, що на момент злочину Моторіна не страждала на психічні захворювання. Дівчина вистрелила в інструктора 5 разів, навіть якщо перший постріл був випадковим, то інші — ні. Суд дійшов до висновку, що Моторіна стріляла навмисно та хотіла смерті людини.

Прокуратура просила колегії суддів обрати для дівчини 12 років позбавлення волі, але вирок виявився ще більш суворим.

Судді Анатолій Савченко, Тетяна Січиокно та Володимир Бугрій

Колегія суддів, яку складала Тетяна Січиокно, Анатолій Савченко та Володимир Бугрій, вирішила: визнати Вероніку Моторіну винуватою у вчиненні правопорушення ч.й ст. 115 ККУ та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років. Зарахувати в строк покарання перебування під вартою із 7 лютого 2020 року.

Адвокат засудженої Андрій Євдокименко повідомив, що буде подавати апеляційну скаргу на це рішення.

Після оголошення вироку Вероніка Моторіна заплакала. Дівчина попрощалася зі своїми трьома сестрами, які прийшли на суд її підтримати. Після цього конвой вивів дівчину із судової й посадив в спецавтомобіль. Як стало відомо із власних джерел, по дорозі в СІЗО, дівчина вчинила спробу самогубства — дістала лезо від бритви й порізала руки. Її доставили в лікарню.

Історія Вероніки Моторіної вплинула і на подальшу долю тиру «Об’єкт 7.62». Прокуратура відсудила приміщення у ТОВ «Полтавський стрілецький клуб» та зобов’язала повернути його управлінню освіти. Що далі управління збирається робити із цим приміщення, наразі невідомо.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему