Податковий кодекс: Ask not what your country can do for you — ask what you can do for your country

Цього тижня Україна несподівано вийшла на вулиці щоб протистояти зміні податкового законодавства. Підприємці абстрагувавшись від політичних партій та популярних гасел провели мітинги у низці обласних центрів України та базовий у Києві біля Верховної ради. Головна вимога — не чіпати діюче законодавство в питаннях оподаткування. 90% невдоволених підприємців — це працівники українських ринків, яким комфортно працювати за умов спрощеної системи оподатковування. Вони за останні десять років пристосувалися до «податкових умов» пострадянського періоду і тепер, коли уряд запропонував певні зміни, борються проти останніх.

Як не дивно, але чи то через непідготовленість головних спікерів урядової реформи Хомутинніка та Бродського чи то з інших причин, але правляча партія так і не виставила здібних представників для того аби агітувати за дітище азаровської команди. Не все гладко і в таборі противників цього документу: на національних ефірах вони путаються у нормах, цифрах, поняттях, а зі сцен на площах звучать, як правило, абстрактні тези, що в цілому лише згущають фарби, не сприяючи податковій просвіті підприємців.

Візьмемо, наприклад, виступи наших полтавських борців проти Податкового кодексу. Вони не одноразово наголошували на тому, що акція «Зупини податковий терор» зародилася саме у Полтаві і вони є організаторами цього руху. А що ж по суті та конкретно ви пропонуєте, панове? Де ваші пропозиції, окрім того, що ви ПРОТИ? Виступи активіста компанії «Зупини податковий терор», депутата Полтавської міськради Мартенса та його колег по цеху переповнені емоцій, жалю за долю дрібного бізнесу і бідні на компетентні зауваження до документу який запропонувала провладна коаліція. Скажете «у нього така робота — чим гірше тим краще»: критика будь-якої ініціативи влади і її помилки понесе пана Андрія, наче надувна куля, під купол омріяного парламенту... Однак «на землі» залишаються питання «чому ми маємо опиратися змінам, якщо не володіємо справедливою аналітикою? Може «Фронт змін» — чергова партія, що спекулює на наших настроях і заважає здоровому процесу реформ?»

Ми спробували розібратися у ситуації, проаналізувавши обидві думки; «за» і «проти» кодексу. Відтак, питання, які ми дослідимо, виглядають наступним чином: «як виглядає податкова політика України» і чи готова вона служити завданню Президента по «розбудові нової держави?». Які наслідки привнесе у наше життя запропонований кодекс? Як кодекс змінить політичну ситуацію в державі: хто правий, а хто політичний профан у національній податкіаді?

Перше. Кодекс, підготовлений до другого читання, справді, відрізняється від того першого піврічної давнини. З одного боку можна було закинути владі, що вона запропонувала занадто жорсткий варіант: можливість обшуку осель громадян, «спрощенку» прибрали, зате прописали податківцям «свою спрощенку» — миттєво починати перевірки, відкривати кримінальні справи, без суду списувати кошти з рахунків підприємств, які мають податковий борг та всі можливі порушення. З іншого боку, на те і є громадянське суспільство, щоб досягати певного компромісу, враховуючи побажання різних сторін процесу: податківців й платників податку. На черговому мітингу 16 листопада у Полтаві, страйкарі підспівували пісню «ми не бидло, ми не козли...», вони це довели і тим фактом, що пішли на вулиці і тим, що досягли принципової зміни редакції кодексу перед другим читанням. Уряд не доніс до другого читання ні оподаткування депозитів, ні обшуків, ні відміни спрощеної системи оподаткування. Разом з тим, час від часу, губився податок на нерухомість. Це найбільш резонансні акценти обох редакцій, було ще наближення податкової звітності до бухгалтерської і таке інше. У висновку можна вказати на прогрес по демократизації документу і процес обговорення кодексу серед підприємців приніс свої «неподаткові» плоди: почалася хвиля самоорганізації останніх. Наприклад, голова союзу вкладників Сергій Каплін на останньому полтавському забранні на площі вказав на запровадження інституту податкових омбудсменів та широку відповідальність середнього класу за інші гучні питання — трудовий кодекс та гарячу пенсійну реформу. «Ми візьмемо відповідальність за усі соціально-економічні процеси, захищаючи інтереси пенсіонерів, робітників та селян» — заявив він.

Сьогоднішнє податкове законодавство справді застаріло, на ньому ми вчилися реформувати країну, не платити податки. Це такий джентльменський набір для досвідченого податківця та підприємця який вміє домовлятися з ким треба. З одного боку ми передостанні у світі за його складністю, 182 місце з 183 країн, з іншого справжня податкова політика робиться по телефону, коли інспектор просто призначає «податкове навантаження» для кожної окремої фірми. Якщо ні, перевірка і тоді вирок може бути в добру п’яти і шестизначну цифру, який теж може «обговорюватися» у бік зменшення. Нічого складного: штат бухгалтерів, ділові відносини з місцевою податковою, надійний «обнал», скромність і невибагливість зробить свою справу. Однак дисципліна, як відомо, справа непопулярна, отже рано чи пізно жадність і бере своє, і бізнес виходе за межі домовленостей і починає, м’яко говорячи, заощаджувати на податках. Експерти вказують, що близько половини прибутків виводиться у тінь: розподіляються між чиновниками, операціоністами таємних схем, і власниками прибутку. Так працює середній бізнес. Великий же бізнес, як на долоні у податкової, а отже має гарні і погані часи. Все залежить від політичних успіхів їх господарів та відносин з князями податкового царства у регіоні — головними функціонерами ДПА в обласних центрах. Тут держава втрачає левову частку доходів. Відомі схеми коли крупні платники виводять кошти цілком офіційно. Наприклад, через сплату роялті за користування торговою маркою. Однак, враховуючи специфіку податкового законодавства, це не може відбуватися без дозволу великих чиновників.

Малий же бізнес, який працює на фіксованому та єдиному податку влаштувався досить вдало: чітка ставка, проста система звітності. Єдине питання це поріг податків у розмірі приблизно 500 гривень. Якщо ти не заробляєш 2000-3000 на місяць дуже важко платити і цю суму. Існують різні думки з цього приводу. Одна з них, це те що підприємництво не може бути соціальною роботою, ти маєш націлитися на пристойний заробіток або шукати роботу на заводах та установах. Ця позиція радикальна і неузгоджена з ситуацією в державі: підприємства не працюють, безробіття, а підприємці вже давно втратили навики отримані у вузах та попередніх робочих місцях. Вчителі, медики та науковці викинути за борт професії, приречені бути торгівцями на ринку до кінця життя. І з цим треба рахуватися, адже це прямий соціальний аспект можливих трансформацій податкового законодавства в країні.

Тепер, щодо декларацій президента про «будівництва нової державі». Звичайно це передбачає нові глобальні витрати та й його перебування при владі має умови — любов бюджетників й пенсіонерів. Це дороге задоволення для платників податків. І саме тому вони протестують. Окремі політики намагаються недалекоглядно зіштовхнути їх між собою: йде полювання за електоральними групами. За цих умов країна має поділитися на два табори — платників податків та споживачів цих податків. Першим у любові буде клястися опозиція, другим влада. Новий сепаратизм — тепер вже за економічними, а не територіальними ознаками. Очевидно, що ця політична модель не гармонує з економічною моделлю для забезпечення будівництва нової держави Януковича, адже будувати повинні усі, а не тільки малий та середній бізнес. На що збирається витрати наші гроші Президент досі невідомо. Невідомо, бо ми не цікавилися. Цей інтерес значно виросте після прийняття кодексу, коли малий бізнес по-справжньому відчує свою фінансову причетність до цих процесів.

Який же кодекс потрібен Україні та українцям? Ідеологією кодексу, а тобто системою ідей має бути розвиток конкурентних переваг держави і низка соціальних компенсаторів, оскільки ми виходимо з дуже неординарної соціальної фази розвитку держави, коли треба утримувати велику кількість програм турботи над безробітним громадянами та пенсіонерами. Починаємо фактично «з нуля»: збанкрутілий пенсійний фонд, збанкрутілі галузі економіки і великі обіцянки, а відтак очікування суспільства. Треба розуміти, що є очевидні речі — великий бізнес приватизувавши партії в Україні разом з фабриками та заводами після підписання кодексу Президентом не почне платити більше, корупція перешкодить вирівняти дисципліну по сплаті податків серед малих і середніх підприємств. Отже, тільки дрібний бізнес та бізнес без синьо-білих партійних квитків наповнюватиме бюджет будівництва нової держави. І навіть якби ми прийняли сьогодні найдосконаліший податковий кодекс у світі, ми не змогли б його завантажити й інсталювати в систему де превалює клановість, капітал, корупція. Без волі вирівняти обов’язки для всіх без виключення — змін не буде. Де може прорости ця воля? І тут несподіваний поворот: малий та середній бізнес може стати локомотивом здорової політизації суспільства, коли на кухнях будуть говорити про витрати і плани держави, про долю податків які сплачені. Є велика різниця у тому коли ти, на виборчій дільниці, прощаєшся з папірцем де написано з десяток кандидатів, ставлячи там «галочку» і тим, коли ти щомісяця голосуєш своїми «кровними», сплачуючи податки. Поганий кодекс породить гарного виборця, а він народить і громадянське суспільство і нову Україну, сформується сила новітньої буржуазії яка стане на захист Батьківщини.

За цих умов політичні позиції втратять ті, хто полемізував дискусії навколо цього документу, хто водив народ з одного кута в інший. Адже не може бути «українського прориву» без достатнього фінансового наповнення бюджету, без розуміння магістральних напрямків реформ у економіці, внутрішній політиці, реакції на міжнародні виклики. А ще без влади яку візьмуть на роботу ті, хто платить податки; великі податки які стануть не великими поборами, а великими інвестиціями.

Нам потрібен цей поганий кодекс, він зіграє історичну роль в осмисленні ціни голосу, життя, ролі середнього класу у суспільстві. Безкоштовна демократія закінчилась. Це тепер наша справа — вона дорого коштує, потребує розуму і важкої праці, але вона наша, наша і наших дітей.

(Англ.) Ask not what your country can do for you — ask what you can do for your country — вислів президента Дж. Кеннеді (не питай, що батьківщина може зробити для тебе, спитай, що ти можеш зробити для батьківщини)

Андрій КРАПІНІН для «Полтавщини»