Мер Полтави у промові до 9 травня згадав про прапори на Монументі Слави та закликав політичні сили забути про чвари

Зранку 9 травня у Полтаві відбулася традиційна хода із покладанням квітів до Меморіалу Солдатської слави. Оскільки 2 дні тому місто перейшло у «жовту зону» карантину, представникам самоврядування вдалося зібрати ветеранів та охочих мешканців в одному місці для відзначення цього дня, виголошення промов тощо.

Перекривати рух транспорту вулицею Європейською не стали. Святкова хода стартувала від початку Меморіалу. Також цього року обійшлися мінімумом символіки. Було кілька червоних прапорів, але без будь-яких знаків, а також прапор учасників бойових дій з Шевченківського району. Крім того, кілька людей принесли із собою портрети родичів, які брали участь у Другій Світовій війні.

Меморіальний комплекс Солдатської Слави

Збори членів ветеранських організацій

Збори воїнів-афганців

Міський духовий оркестр «Полтава»

Почесна варта поблизу Вічного вогню

З представників влади на заході були присутні окремі члени Полтавської міськради та виконкому: міський голова Олександр Мамай, його заступники Світлана Тарашевська, Валерій Пархоменко та Віталій Нікіпелов, депутат міськради від «За майбутнє» Євген Дикань тощо. Поряд з ними були представники духовенства, правоохоронці, ветерани Афгану, інші люди з нагородами, а також 96-річний ветеран Другої Світової війни Борис Баклицький.

В центрі — 96-річний ветеран Борис Баклицький

Митрополит Филип, Олександр Мамай та Світлана Тарашевська

До ходи долучилися і представники НУ «Полтавська політехніка». Зокрема, ректор Володимир Онищенко, а також члени студентського самоврядування. У натовпі «Полтавщина» помітила і отця Валерія, а також Дениса Корнєєва, який балотувався від партії «За майбутнє» та брав участь у конкурсі на посаду директора Міського будинку культури.

Виступ міського голови Полтави

Родзинкою заходу, яка зайняла дві третини усього часу ,став виступ Олександра Мамая з трибуни:

— Дорогі полтавці! Кожного року я повторюю ці слова: «історія завжди пишається переможцями». Наші діди, прадіди, вибороли перемогу у Великій Вітчизняній війні і вважали 9 травня Днем Перемоги. Наше з вами завдання — пам’ятати нашу історію і не переписувати її, бути патріотами своєї країни, дивитися у майбутнє, але і пам’ятати своє минуле.

У цей день з цієї ж трибуни 3 роки тому я дав обіцянку, що робитиму все для того, аби на цьому священному місці ніколи не порушувалися традиції вшанування Дня Великої Перемоги, підкреслюю, у Великій Вітчизняній війні. І я дотримуюся цієї обіцянки. Зараз ми з вами зібралися, щоби вшанувати полеглих у тій війні дідів і прадідів та подякувати їм за перемогу.

Сьогодні певні політичні сили намагаються спаплюжити історію нашої держави, але викинути свято перемоги, яке дороге кожному українцю, з людської пам’яті не зможе ніхто. 9 травня — день великої перемоги над фашизмом. Це наша історія і другої нам не потрібно. Декілька років тому ми слухали пісню «День победы» і виходили з портретами наших дідів. Що змінилося сьогодні? А ось що — намагання розставити невірні акценти і, що найстрашніше, викривити правду нашого з вами життя. Зараз діє термін «Друга Світова війна», але в мене запитання: всі, хто відстоює цей термін, знають точну дату її початку і закінчення? А чи співпадає ця дата з датою Великої Вітчизняної війни?

Я твердо знаю, що для мого діда Артема, для мого діда Григорія та для мого батька і для мене особисто, впевнений, для більшості з вас це була Велика Вітчизняна війна. Її дата нам відома і вона незмінна. Ми зібралися на цьому, без перебільшення, святому місці, щоби відзначити саме День Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Це свято, хоча зі сльозами на очах. Понад 8 мільйонів українців не повернулися до своїх домівок, захищаючи честь і гідність нашої з вами Батьківщини. Мільйони українських сімей не дочекалися повернення з фронту свого батька, свого чоловіка, брата чи сина. Втрати не оминули, мабуть, жодну українську родину. Моя родина також несла тягар війни — обидва мої діди не повернулися з фронту. Вони боролися з фашизмом — з тим явищем, яке нині стало об’єктом політичних спекуляцій — намірів, які породжують ненависть і, найстрашніше, розкол між нами — між українцями.

Я особисто вважаю, що перемога у цій війні — це перемога першочергово над фашизмом. Належить вона усім, хто виборював її на фронтах і в тилу. Цю перемогу щороку ми вшановуємо біля Меморіалу Солдатської слави. Для мене особисто це свята площа. Мене ще зовсім маленького у День Великої Перемоги сюди приводили мої батьки. Тут я отримав значок жовтеняти, піонера, а потім і комсомольця. Також це історія, але хто дав нам право її паплюжити? Я кожного року повторюю ці слова: у нас ніколи не буде нової історії, якщо ми будемо переписувати існуючу.

Я не порушую родинних традицій і щороку приводжу сюди своїх синів. І сьогодні вони зі мною в цій колоні. Я їх виховую так, щоб вони привели до цього меморіалу і моїх онуків і правнуків. Це місце символічне. Воно об’єднує всі без виключення покоління. І я знаю, що День Перемоги буде незмінним і дорогим святом для кожного українця, яке і надалі єднатиме нас.

Україна — це країна нашого з вами дитинства, це країна юності, країна зростання. Ми демократичним шляхом обираємо владу, яка не завжди виправдовує наші сподівання, указуючи нам, як ставитися до 9 травня, змушуючи перейменовувати вулиці, і найголовніше — насаджуючи нових героїв, які для наших предків були ворогами, проти яких вони воювали. Сьогодні ми схиляємо голови у хвилині мовчання за тими, хто залишився на полі бою, розділяємо біль скорботи за ветеранами, які пішли у вічність у післявоєнні роки.

Дорогі ветерани, учасники бойових дій, діти війни, працівники тилу! Стояти сьогодні поручи з вами — для мене велика честь. Ви не лише вибороли перемогу, а й відбудували з руїн післявоєнну країну, виховували підростаюче покоління. Ви своїм прикладом вчили на с дружно жити і цінувати найголовніше — це мир. У вас ми вчилися патріотизму, єдності, любові до рідної землі.

Я дуже вдячний всім батькам, які привели сюди своїх дітей і розповідають їм історію Великої Вітчизняної війни, не зміщуючи акцентів. Подякуйте своїм рідним за виборону перемогу і пронесіть спогади про неї крізь роки.

Я впевнений, що душі тих, хто загинув в роки Великої Вітчизняної війни, зараз над нами і дивляться, як ми тут живемо. Дякують нам за те, що ми прийшли вшанувати їх пам’ять саме сьогодні, 9 травня — в День Перемоги, день великого свята, хоча зі сльозами на очах. І як нам має бути перед пам’яттю загиблих за нинішню наругу і трактування Дня перемоги певними політичними силами. Скажу чесно — мені соромно. Тож публічно прошу вибачення за помилки, можливо й не до кінця усвідомлені, інших людей. На мою думку, це свято повинно бути припинити днем розбрату, а знову стати об’єднуючим для людей. Для цього політики повинні забути про свої чари (чвари — ред.), об’єднатися заради розквіту нашої держави, миру в країні і злагоди між нами всіма.

Дорогі ветерани, дорогі працівники тилу — свідки тих страшних подій! Доземний уклін вам за вільну землю, за честь і відданість Батьківщині! За небо, поля, ліси і ріки, які ви зберегли для нас. Бажаю вам здоров’я на довгі роки, радості і миру, вдячних онуків, правнуків та лише приємних вражень. Ви і зараз стоїте на варті нашого життя. Своїм прикладом вчите, в першу чергу, людяності, основам дружби, любові, відваги і самопожертви. Сам там, на війні, і проявлялася справжня сутність людини. Під час Великої Вітчизняної війни наші предки проявили героїзм і мужність. Тут я погоджуюся зі словами славетного Володимира Висоцького: «Сегодня мой друг защищает мне спину, а значит и шансы равны».

Я дякую вам, ветерани, за те, що ви прийшли і знаходитеся сьогодні поруч з нами. Я дякую всім полтавцям, для яких День Перемоги — таке ж близьке серцю свято, як і для мене. Ніколи б не подумав, що колись настільки змістяться акценти і я буду дякувати своїм землякам за мужність. За мужність прийти 9 травня до Меморіалу Солдатської слави. Ви теж знаєте, що ніхто не має права забороняти нам вшановувати рідних і пишатися перемогою своїх дідів і своїх прадідів.

Говорячи про патріотизм і любов до Батьківщини, я хочу, аби цими словами ніхто не спекулював заради вдоволення особистих чи політичних амбіцій. Справжній патріот, на мою думку — це той, хто і зараз боронить свою країну у воєнних окопах. Це той, хто чесно працює, сплачує податки, береже природу, поважає закони України та шанує найбільшу цінність, яка визначена у Конституції України — людину, її життя та здоров’я, честь і гідність.

Ми зараз з вами пишемо сучасну історію. Я вважаю, що сьогодні історію мають право писати тільки ті, хто обороняє нашу державу, а не псевдопатріоти, єдиний подвиг яких — це майоріння прапором України та одягання вишиванки. Вони були на фронті? Вони зробили хоча б щось для захисту і розквіту України? Крім паплюження національних символів, я не бачу нічого в їхніх діях.

Слава нашим захисникам! Слава героям, які полягли у Великій Вітчизняній війні! Влада змінюється, а пам’ять про вас і ваш подвиг завжди залишається в наших серцях. Сьогодні ви — творці нашого сьогодення. Також дякую нашим захисникам, які зараз боронять кордони нашої країни. Ви — творці нашого майбутнього. Доземний уклін вам і вдячність. Слава Україні! Слава полеглим героям!

Я кожного року повторюю одні і ті ж слова. Повторю їх і сьогодні, тому що в цих реченнях сказано все. Є вічні істини: людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Сьогодні ваш подвиг, дорогі ветерани, ми будемо пам’ятати завжди.

Зі святом, Україно! З Днем перемоги над фашизмом!

Після цих слів міський голова повернувся до колони, віддав аркуші з промовою Світлані Тарашевській, а потім поклав квіти до Вічного вогню.

Нагадаємо, що представники обласної влади поклали квіти учора, 8 травня — на День пам’яті та примирення. Людей на заході було значно менше. Сьогодні ж представники Полтавської ОДА поклали квіти до Меморіального комплексу воїнам Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»