У Зінькові презентували книгу про знищені церкви із доповненою реальністю

7 квітня у Зінькові видавець Олександр Савчук презентував видання «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю», що вийшла у його харківському видавництві, за підтримки Українського культурного фонду.

На 224 сторінках книги містяться світлини, описи та креслення 5-х знищених дерев’яних церков:

1. Покровської церкви 1759 року в місті Зіньків на Полтавщині
2. Введенської церкви 1761 року в селі Артемівка на Харківщині
3. Вознесенської церкви 1759-1761 років в містечку Березна на Чернігівщині
4. Троїцької церкви 1710 року в селі Пакуль на Чернігівщині
5. Миколаївської церкви 1760-х років в селі Нові Млини на Чернігівщині

Олександр Савчук — кандидат філософських наук, викладач у Харківському національному університеті. Його видавництво останні 10 років займається відновленням візуальних образів та історичних подій.

У Зінькові команда Савчука презентувала ЗD-модель місцевої зруйнованої Покровської церкви XVIII століття. Її відновили у найменших деталях у віртуальному вигляді.

Учасники заходу оглянули місцевість, де, за переказами місцевих мешканців, раніше стояла Покровська церква. Точне місце її розташування досі не відоме, але, як розповів зіньківець, головний інженер «Інтеграл Агро» Олексій Конда, на одній з ділянок Покровської вулиці (нині Бєївської), під час земляних робіт виявили поховання, які могли бути дотичні до церковного кладовища. Крім того, напроти цього місця зберігся будинок, де раніше жив настоятель храму.

Вулиця Бєївська у Зінькові

За словами Олександра Савчука, про переважну частину знищених храмів, які вже не існують фізично, можна дізнатися завдяки кресленням і фотографіям Стефана Таранушенка (1889-1976) — харківського дослідника українського дерев’яного храмового будівництва, мистецтвознавця, культуролога та музейника. Найактивніша фаза діяльності Таранушенка припала на 1920-1930 роки. Він обстежив і описав сотні українських сільських церков, які, на хвилі антирелігійної кампанії, за кілька років зруйнувала радянська влада.

— Українські дерев’яні церкви — це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села — вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев’яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою — через неприродність втрати, — вважає видавець Олександр Савчук.

Олександр Савчук

Кожний QR-код — посилання на 3D-модель церкви

Крім того, збирати історичні довідки та артефакти дерев`яної церкви з Зінькова для харківського видавця допомагав завідувач Зіньківського районного народного історичного музею Віктор Литус. За його словами, свого часу відомий краєзнавець Олександр Твєрдохлєбов зазначив, що Зіньків по дорозі з Куземина мав форму хреста і таким же чином тут були розміщені церкви, які теж були хрестоподібної форми.

Олександр Савчук та учасники презентації книги «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю» | Фото: Юрій Репало

Довідково про Покровську церкву у Зінькові

Перенесення дерев’яних храмів з одного місця на інше, їхній перепродаж не були рідкістю. Церкву повністю розбирали, перевозили бруси на нове місце і там знову збирали, наче конструктор. До «мандрівних» церков належить і Покровська церква у Зінькові. Первісно вона стояла в Пустинно-Скельському Спасо-Преображенському монастирі — одному з найбільших чоловічих монастирів Лівобережжя — виконуючи роль його головного собору.

На лутках дверей було вирізьблено пишномовний напис: «Благословеніем Бга Оца поспѣшеніем Сна и совершеніем Стаго Дха (1759 года мца). По предложенію Гпдна Нашего Преосвященого Митрополіта Кіевского Арсения Могилянского. Обновіся сія Преображенія Гпдня церковь тщаніем превелебного Оца нашего Ігумена Ієромонаха Порфирія Туманского з братією Іждівеніем денежнім от доброхотніх дателей любящих блголѣпіе домов Божіих собраним». Зі згадки про те, що 1759 року церква «обновися», зрозуміло, що побудовано її було ще давніше.

Під час Катерининської реформи, згідно з указом від 10 квітня 1786 року, більшість монастирів краю, зокрема і Скельський, були закриті. Преображенську церкву 1790 року перенесли до містечка Зіньків, за 25 км від монастиря, та переосвятили на честь Покрови Богородиці.

Покровська церква була одним із найбільших і найвищих серед українських дерев’яних храмів. При цьому, до часів Таранушенка вона дійшла у перфектному стані — завдяки добірному матеріалу (соснові зруби, дубові підвалини) і досконалій будівельній техніці. Багатий монастир міг це собі дозволити. На відміну від інших церков зібраної п’ятірки — п’ятиверхих (Березна, Пакуль, Артемівка) та одноверхої (Нові Млини), Зіньківська — тризрубна і триверха. Саме цей тип в українській сакральній дерев’яній архітектурі вважається класичним. Проте, як зауважував Таранушенко, достеменних даних про те, які церкви — одно-, три- чи п’ятиверхі — були найбільше поширені на Лівобережжі в минулому, немає, а статистика відомих йому церков говорила про те, що на Лівобережжі тип одноверхих храмів набув значно більшого поширення, ніж на Правобережжі.

Світлини С. А. Таранушенка. Зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського

Високі й широкі верхи Покровської церкви, могутні форми її рівновисоких зрубів, чіткий силует справляли на глядача велике враження, викликали відчуття мужнього, спокійно-впевненого, повільного, але нестримного руху з великим прихованим потенціалом. У плані споруда складалася з восьмигранника (центр) і двох шестигранників (вівтар і бабинець). Це поширений тип церков, але його було втілено у такі імпозантні, величні форми соборного монастирського храму, що Таранушенко відносив цю пам’ятку до найвидатніших зразків народної монументальної дерев’яної архітектури.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»