Пішов з життя полтавський краєзнавець Олександр Єрмак

24 січня помер викладач Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка Олександр Єрмак. Серце історика і краєзнавця перестало битися на 77-му році життя. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила завідувачка кафедри історії України ПНПУ Людмила Бабенко.

У біографічній довідці університету про Олександра Єрмака сказано наступне.

Єрмак Олександр Петрович (5.02.1944 — 24.01.2021, м. Полтава) — історик, краєзнавець. Кандидат історичних наук (1975), доцент (1980).

1948 рік. Олександр Єрмак з батьком Петром Степановичем та мамою Антоніною Пилипівною

У 1962 році закінчив середню школу в с. Ковалівка Полтавського р-ну. Щоб отримати стаж для вступу на історико-філологічний факультет, упродовж 1962-1965 років працював на підприємствах Полтави (на робітничих посадах).

У 1969 р. закінчив з відзнакою історичний факультет Полтавського педінституту. У студентські роки успішно поєднував навчання з науковою роботою, був ленінським стипендіатом. У 1966 р. посів І місце на конкурсі студентських наукових робіт, брав участь у наукових конференціях. Належав до наукової школи професора А.С. Череваня.

З 1969 р. Олександр Єрмак розпочинає науково-педагогічну діяльність на посаді асистента кафедри історії СРСР (перейменовану в 1975 р. на історії СРСР та УРСР). Цього ж року він вступив до заочної аспірантури Київського політехнічного інституту, а в 1975 р. успішно захистив у Дніпропетровську кандидатську дисертацію «Здійснення політики обмеження і витіснення капіталістичних елементів міста і села в Україні в 1927-1929 роках».

1972 рік. Олександр Єрмак з сином

1975 рік. Олександр Єрмак — кандидат історичних наук

Упродовж 1976–1990 рр. Олександр Єрмак — доцент кафедри історії СРСР і УРСР. Це був плідний період роботи з розробки та викладання таких навчальних дисциплін як історія СРСР, історіографія, спеціальні історичні дисципліни пліч-о-пліч з такими наставниками й колегами як проф. П.М. Денисовець, проф. В.Є. Лобурець, В.Н. Жук, В.Я. Ревегук, Т.П. Демиденко, П.М. Тригуб та інші. З часом Олександр Петрович розробив навчальні курси історичного краєзнавства, архівознавства та музеєзнавства, спецкурси «Українська національна історіографія ХХ століття», «Видатні вітчизняні історики ХУІІІ — початку ХХ ст.».

У 1990 р. розпочався новий етап у діяльності доцента Олександра Єрмака. Його було обрано за конкурсом на посаду завідувача кафедри історії УРСР, яка за рік була реорганізована в кафедру спеціальних історичних дисциплін і географії (1991-2000 рр.). У 2000–2013 рр. Олександр Петрович — доцент, а в 2013-2015 рр. — професор кафедри історії України. У квітні 2015 року повністю перейшов на пенсію.

Олександр Єрмак понад 20 років був заступником декана історичного факультету з науки, організатором студентських наукових конференцій та видання збірників матеріалів, стояв біля витоків створення у 1998 р. фахового наукового збірника «Історична пам’ять». Він був членом Української асоціації дослідників Голодоморів в Україні, Національної спілки краєзнавців (НСКУ), членом правління обласної організації НСКУ, Слов’янського клубу міста Полтави.

Олександр Єрмак за багаторічну сумлінну працю нагороджений Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР, Міністерства освіти і науки України, Полтавської обласної державної адміністрації, відомчою відзнакою знаком «Відмінник освіти України». У 2007 р. присвоєно Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Олександр Петрович — лауреат багатьох премій — обласної премії імені Панаса Мирного (2008), імені Самійла Величка (2010), імені Леоніда Бразова (2011), Лубенської міської премії імені Володимира Малика (2012).

Олександр Єрмак — талановитий науковець, автор понад 500 публікацій. Серед них авторські й колективні монографії, підручники й посібники, наукові й публіцистичні статті.

2014 рік. Олександр Єрмак з онуками

У 2014 році, з нагоди 70-ліття від дня народження Олександра Єрмака, педагогічний університет підготував детальну біографію вченого та біобібліографічний покажчик його робіт. З ним ви можете ознайомитися за посиланням.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»