Андрій Матковський: «Замість того щоб торгувати «мордами» на білбордах, краще допомогти людям!»
Виборча кампанія в розпалі... Бої на місцевому політичному фронті не знають ні «припинення вогню», ні «перемир’я». А жертвами чорного піару стають не лише кандидати, але й самі виборці, адже ті чи ті «заказухи» з дискредитації котрогось конкретного політика чи політичної сили передусім б’ють по мізках пересічних громадян. У нашому випадку — полтавців, яким часто-густо уже навіть важко розібратися, де правда, де домисли й інсинуації, а де й відверта брехня. Бо давно сказано: чим нахабніша брехня, тим швидше в неї повірять! Саме про це розмова з кандидатом на міського голову Полтави, депутатом міської ради Андрієм Матковським.
— Андрію Всеволодовичу, ви один із тих, на кого нині виливається чи не найбільше так званої чорнухи, тому не хотілося б уникати гострих, а часом і неприємних для вас запитань. Тож чи готові ви бути максимально відвертим?
— Завжди говорив і говорю: приховувати мені нічого, тому я готовий відповісти на будь-які запитання, хоча деякі речі, які останнім часом відбувається довкола мене і моєї сім’ї, і справді видаються неприємними. Але, вочевидь, від цього нікуди не дінешся...
— Віднедавна вас у соцмережах обзивають «Половинкою»... Що ви можете сказати з цього приводу?
— Лише те, що ніхто і ніколи з моїх друзів, знайомих чи навіть опонентів мене так не називав! Це прізвисько фігурує лише в так званих чорнушних матеріалах, аби мене якось зганьбити, зробити боляче... Чи й просто ущипнути!
— Але чому саме «Половинка»?
— Імовірно, ви й самі знаєте відповідь на це запитання, але якщо хочете почути її від мене, то будь ласка... Ті, хто це придумав, натякають, що, мовляв, я, перебуваючи при владі, змушував підприємців чи забудовників ділитися прибутками за схемою 50×50. Є такий «відомий» у Полтаві політтехнолог Діонісій Каплін, який свого часу допомагав Олександру Мамаю у 2010 році стати міським головою. Вони не знайшли, за що мене можна було «мочити», от і придумати цю байку про «Половинку»...
Але чомусь досі ніхто з цих «половинщиків» так і не «проявився». Ну нехай раніше побоювалися це зробити, але ж я вже десять років не у владі, а ніхто досі не обізвався! Жодних корупційних скандалів ні тоді, ні тепер як не було, так і немає! Жодної справи ні в прокуратурі, ні в інших правоохоронних органах теж не існує.
А згадаймо, що було принаймні побудовано за час, коли я був міським головою. Серед іншого це й торгові центри «Метро», «Конкорд», «Екватор», «Київ», готелі «Палаццо», «Алея Гранд», той самий «Макдональдс»... За більшістю цих проєктів стоять зарубіжні компанії. Мені довіряли інвестори, тому й вкладали гроші в Полтаву та створювали робочі місця. Уявіть, який би зчинився скандал, якби хтось вимагав хабар. Мені, грубо кажучи, уже давно голову відірвали б! Але, як бачите, цілий... Не половинка!
— Але ж у переносному значенні таки пробують відірвати...
— Відповідаючи на це запитання, як людина, яка вже понад 15 років у політиці, скажу так: щоразу, коли напередодні виборів кандидату нічого розповісти про себе, то він починає свою піаркампанію з критики інших.
Але чомусь ніхто не критикує за програму «Місто без околиць», за освітлення вулиць (зокрема й на тих же околицях!), за контейнери для сміття, які ми почали тоді встановлювати у місті, за грандіозні культурницькі заходи, за ковзанки тощо? Тобто штучно вигадують приводи для критики.
— А чи не здається вам тоді, що, вигадуючи різні побрехеньки, деякі кандидати насправді... нічого не вигадують. Бо самі вони якраз такими категоріями і мислять, ставлячи себе на місце іншого: «От якби я був тоді міським головою...».
— Бог їм суддя! Звісно, подібним людям важко зрозуміти, що не все в житті продається і купується. Сумно інше: що хвилі чорного піару піднімають ті, хто лише робить перші кроки у політиці. Вони ще, на жаль, не зрозуміли, що коли ти хочеш чогось досягти, то треба починати з конкретних справ, а не з піару на чужих кістках, бо кар’єру на цьому ніколи не зробиш. Тож, повертаючись до «Половинки», зауважу, що з успішними полтавськими бізнесменами, яким сьогодні плюс-мінус п’ять років, як і мені, я зберіг добрі стосунки, і з них ніхто й ніколи не скаже, що Матковський щось забрав, відібрав чи «споловинив»... А ті, кому сьогодні 30–35 років, то, відверто кажучи, 15 років тому в них ще нічого й не було!.. Через те на цій історії з «Половинкою» можна ставити жирну крапку.
— І все-таки вас свого часу позиціонували як доволі жорсткого керівника?
— Я пройшов добру школу: податкова, Приватбанк, робота з Анатолієм Кукобою. Тому в деяких ситуаціях по-іншому і не можна. Так, у відносинах між владою і бізнесом мають бути чесні і прозорі правила, але тон повинна задавати все-таки влада. Маю на увазі передусім певні соціальні пріоритети: заробляєш ти на цій території — будь добрий наведи довкола порядок, аби поруч не було сміття, був нормальний тротуар, дорога... Пофарбуй паркан, прикрась територію до Новорічних свят, допоможи відремонтувати дитячий майданчик, який за квартал від твого магазину чи кафе! Тож у цих питаннях ми й справді діяли принципово, але завжди були діалог і порозуміння з бізнесом. І водночас не було жодних преференцій тим чи тим його представникам, включаючи і депутатів-підприємців.
Я вважаю, що це правильно і для того й влада. Вона не має бути беззубою. А нині часто чуєш від людей, що от, мовляв, десь прямо в житловому будинку відкрився магазин, але навіть про місцевих жителів не подбали: антисанітарія, гармидер цілими днями і ночами... В іншому місці відкрили кафе, продають пиво, а про туалет не подумали...
— Ще одні закиди на вашу адресу, якими рясніють соцмережі: чому ви так любите Австрію і живете більше там, ніж в Україні?
— От вам теж класичний приклад перекручувань і брехні! Деякі мої опоненти раніше намагалися відправити мене на Кіпр, а тепер їм муляє Австрія. Дійшло до того, що навіть начальник КАТП з «Рідного міста», якого я покритикував за сміття біля контейнерів, огризнувся в соцмережах: хай, мовляв, Матковський краще наводить порядок у Відні... Отримуючи по 50 тис. грн заробітної плати, замість того щоб узяти лопату і навести порядок у дворах, дає поради депутатам у соцмережах, а людям пропонує краще сплачувати за вивезення сміття. Таких «фахівців» треба б негайно звільняти з роботи, але представники «Рідного міста» на чолі з Удовіченком таких своїх однопартійців захищають!
Може, комусь і справді хотілося б, аби я все кинув і кудись поїхав та не заважав їм тут займатися сумнівними справами, але я такого шансу їм не дам! Я і моя родина живемо і працюємо в Полтаві. Я люблю Полтаву і докладу зусиль, щоб вона стала комфортним європейським містом.
Справді, я не раз виїздив за кордон, але не частіше, ніж хтось із нинішніх кандидатів на міського голову чи депутатів з нашого міста. І виїздив за свої кошти, а не за бюджетні, як це робили деякі наші чиновники, що літали в Грузію й Естонію за бюджетні кошти та ще й у той час, коли Полтава потерпала від снігопадів.
Я останні десять років не державний службовець, не отримую зарплату з бюджету, я підприємець, який декларує свої доходи і сплачує податки, про які регулярно звітую в декларації. До речі, про неї чомусь ніхто не згадує, бо чорним піарникам там теж нічим поживитися...
Водночас я не приховую, що мій старший син, як, до речі, і чимало молоді з України, попрацювавши кілька років після закінчення університету в Києві, одружився і з дружиною поїхав на роботу до Австрії. За статистикою, на жаль, 30 відсотків нашої молоді працюють чи навчаються нині за межами України, бо там і навчатися дешевше, і заробити можна більше. Тож мій син не виняток. І нема нічого дивного, що ми з дружиною навідуємо дітей, у родині яких кілька місяців тому з’явилася наша внучка.
Але, як усі батьки, я хочу, щоб наші діти і внуки були поруч, і тому як політик усе зроблю, аби ми збудували таку країну, таке місто, де знайшлося б гідне місце кожній молодій людині. А для цього ми маємо створити такі умови, аби молодь могла і заробити, і відпочити, і комфортно жити у своїй країні.
— А чим, до речі, займається ваша дружина?
— Вона людина не публічна, але цілком самодостатня. Зайнята не менше за мене, оскільки в неї свій бізнес: вона вже майже 30 років голова правління страхової компанії. Нагадаю, що свого часу заради неї я навіть пішов... у декретну відпустку, оскільки у дружини був тоді дуже важливий період для становлення бізнесу. Нині ж вона дуже близько до серця сприймає, коли мене починають обливати брудом, адже добре знає мене, мій характер... Тому те, що ліплять чорні піарники, її, звісно, дуже обурює.
До речі, цими днями 35 років нашого подружнього життя, я пишаюся своєю родиною і до цього часу ще жодного разу не пожалкував, що іще в студентські роки поєднав свою долю з Вікторією...
— Опоненти звинувачують вас у підкупі виборців, мовляв, роздавали людям продуктові набори...
— Ця історія почалася ще задовго до передвиборної кампанії, навесні, коли карантин лише починався. З перших днів я вніс тоді пропозицію на розгляд міськради, щоб виділити по 1 тис. грн матеріальної допомоги кожному полтавському пенсіонеру, включно з військовими. На жаль, депутати з коаліції Удовіченка-Шамоти не підтримали тоді цю ініціативу. Як не підтримали її і наступного разу, коли я вносив цю пропозицію повторно. Бо вони визначили для себе інші пріоритети: будування фонтанів, ремонти сесійних зал та своїх кабінетів, підвищення зарплат своїм однопартійцям-чиновникам...
З огляду на це я й вирішив допомагати людям самотужки, власним коштом закупивши продовольчі харчові набори, які ще задовго до старту виборчої кампанії за зверненнями полтавських родин розвезли представники моєї команди. Але ми доб’ємося справедливості, і полтавські пенсіонери таки отримають по 1 тис. грн матеріальної допомоги.
Я твердо переконаний: замість того щоб, вибачте, торгувати «мордами» на білбордах, краще допомогти людям, використавши ці гроші на конкретні добрі справи.
Як народився «Половинка»?
Чи й справді прізвисько «Половинка», яким у соцмережах охрестили Андрія Матковського, — це витвір фантазії піарників, ми з’ясували у політтехнолога Діонісія Капліна, про якого згадувалося в інтерв’ю з кандидатом у міські голови Полтави.
— Так, я не заперечую: було таке! Олександру Мамаєві напередодні тих виборів якимись особистими здобутками похвалитися було складно, тож єдиним шансом перемогти стала, як колись казали, контрпропаганда. Іншими словами, не залишалося нічого іншого, як «утопити» суперника! А оскільки жодних реальних зачіпок не існувало, то й вибрали саме такий шлях. Мовляв, підприємці і всі, хто лише затіває бізнес у Полтаві, аби не виникало проблем, мали ділитися з міським головою — віддавати «половинку». Хід виявився напрочуд вдалим, адже в Полтаві нічого подібного досі не було, у той час як наші люди на тлі скандалів, що виникали тоді в інших містах, готові були вірити у що завгодно. Тож і цю наживку легко проковтнули. І пішло-поїхало!.. До речі, тоді, пригадую, навіть якісь шикарні котеджі фотографували і писали, що вони теж належать Матковському.