Андрій Матковський: «23 вересня має бути вихідним днем для всіх полтавців»
Наближається знаменне для всіх полтавців свято — День міста. Свято, яке завжди єднало громаду, змушувало не тільки згадувати історію, але й демонструвати успіхи сьогодення, дозволяло зазирнути в майбутнє. Адже цього дня містяни дарували рідній Полтаві всі свої таланти, а землякам і гостям намагалися показати найкращі досягнення. Напередодні свята депутат міської ради, керівник найбільшої фракції Андрій Матковський розповів з чим місто підходить до свого чергового дня народження.
— Андрію Всеволодовичу, 23 вересня — день знаковий для Полтави, але, на жаль, багато молодих людей уже навіть не знає, чому саме ця дата стала Днем міста...
— Так, відзначаючи День міста, ми не повинні забувати, що це свято пов’язане з днем визволення Полтави від нацистських загарбників. Тому ми передусім маємо вшановувати тих, хто визволяв наше місто, хто загинув на полтавській землі. Це ж наші батьки і діди, серед яких і ті, хто відбудовував Полтаву, адже вона була майже вщент зруйнована, і цілі покоління полтавців працювали потім над тим, аби з руїн місто постало ще красивішим, сучаснішим, зеленішим. А 77 років тому, коли частина земляків ще два роки воювала на фронтах Другої світової, полтавці взялися за відбудову заводів і фабрик, відновлювали роботу шкіл і установ культури, споруджували житло, впорядковували парки і сквери. І наш головний парк міста недарма одержав назву «Перемога»...
— До речі, дехто сьогодні говорить навіть про його перейменування...
— Звісно, перейменувати набагато легше, ніж зробити там щось корисне. На жаль, у нас нині не лише серед так званих активістів, але й серед депутатів з’явилося немало тих, хто конкретну роботу воліє підміняти «зміною декорацій». Перейменували вулицю, поміняли табличку на установі і вже радісно потирають руки: ох, яку справу ми зробили! От і парк... На мою думку, спершу треба привести до ладу, прибрати, зробити його не гіршим, ніж подібні харківські парки, а вже потім заводити мову про його перейменування і визначати, чи «правильна», чи «неправильна» та назва. Тоді й не доведеться возити дітей до інших міст, аби показувати їм різні тамтешні дива, бо все це буде й у Полтаві.
— Пригадую, ще 10–15 років тому в «Полтавському віснику» один лише перелік заходів, присвячених Дню міста, займав ледь не половину газетної сторінки. А в останні роки це буквально один-два абзаци... Як торік, коли ще й про коронавірус ніхто не чув.
— Так навіть усі всеукраїнські телеканали тоді вважали за честь розпочати випуск новин репортажем з Полтави! Наше місто впродовж кількох днів завжди було центром уваги всієї України. Полтава й виправдовувала своє звання духовної столиці. Аби засвідчити свою повагу до нашого міста, до Полтави приїздили сотні поважних гостей, серед яких і президенти, і прем’єр-міністри. Ми не просто організовували ті чи ті заходи, але як дарунки місту завжди планували і різні події — введення, скажімо, в експлуатацію різних об’єктів: виставкової зали міського Будинку культури, спорткомплексу, дитячого садка. І, звісно, нового житла. Адже Полтава поміж обласних центрів була завжди серед лідерів за цим показником. У нас, до речі, вперше в Україні запрацював і проєкт «Доступне житло», а тодішня прем’єрка Юлія Тимошенко відкривала перший із таких будинків саме в рамках відзначення Дня міста.
— Ці заходи зазвичай розтягувалися на кілька днів, і я пригадую, що навіть легкоатлетична естафета на призи «Полтавського вісника» не завжди могла втиснутися у цей план і її доводилося переносити на пізніший термін — стільки було інших цікавих заходів!
— Так, пригадую і я, що будучи міським головою робив нелегкий вибір, «відсортовуючи» заходи, бо, попри наші власні плани, існувала зазвичай ціла низка звернень навіть зі столиці — відомі співаки, актори і цілі колективи хотіли виступити у Полтаві саме на День міста. Це були і масові заходи на стадіоні, де десятки тисяч людей збиралися на концерти Вєрки Сердючки, Таїсії Повалій, Михайла Поплавського та інших зірок української та зарубіжної естради. І на Співочому полі, яке ми підтримували в належному стані, і на інших майданчиках. А хто не пам’ятає виставку картин у галереї мистецтв всесвітньо відомого українського художника Івана Марчука, візит до Полтави поета Євгена Євтушенка? А ще ціла низка різних масових заходів, на яких навіть фіксували різні рекорди України та вносили їх до книги рекордів.
— Чи означає це, що ми розучилися святкувати?
— Ні, це керівники міста, які прийшли до влади, і самі по собі далекі від культури та і взагалі від управління, не вміють організовувати різнопланові цікаві масові заходи. Бо у багатьох сферах місцевого самоврядування керують люди, які не лише не знають навіть азів управління, а й узагалі ніколи і ніде не працювали за спеціальністю. Хто що не казав би, а не може людина стати успішним директором заводу, якщо вона не попрацювала майстром, начальником цеху. Тому й святкова програма останніми роками зводиться у нас до заходів, сказати б, районного масштабу. Аби щось... Прийшли, поклали квіти до пам’ятника, і через п’ять хвилин уже нікого нема... Максимум «Містечко майстрів» працює на вулиці Соборності, але то скоріш заслуга наших ентузіастів народної творчості, ніж влади. До речі, хочу нагадати, що розпорядженням міського голови Матковського 23 вересня оголошувалося вихідним днем для шкіл, працівників органів місцевого самоврядування, комунальної сфери тощо... Школярі мали змогу безплатно відвідати музеї, привітати ветеранів, побувати на концерті, скуштувати солдатської каші... Я вже не кажу про салют, який тривав 14 хвилин! І був повністю профінансований коштами спонсорів. Люди мають не лише добре працювати, але й добре відпочивати!
Андрій Матковський з ювіляром Степаном Лукасевичем
— Ну тепер же все списують на карантин...
— Так, це вже стало своєрідною «фішкою» для нинішньої міської влади: усі негаразди звалювати на коронавірус! А до цього списували на війну: мовляв, не до святкувань тепер... І під цю «дудку» нічого не робити — сядь тай плач! Мій батько під час війни партизанив, тож згадував, що навіть у тих важких умовах людям потрібна була
якась віддушина, аби не впасти духом. І фронтовики згадували, як на передову приїздили з концертами відомі співаки й актори, цілі художні колективи. Те саме відбувається з 2014 року і на сході України, де бойовий дух наших воїні теж підіймає пісня. А що ж полтавська влада? Вона все зробила, аби навіть дух свята у самих полтавців вивітрився...Ну гаразд — коронавірус, ви не можете провести масові заходи, але що вам заважає принаймні напередодні свята прибрати і відмити Полтаву, вивезти сміття, полатати вибоїни на дорогах... Натомість реконструкцію, наприклад, тротуару на вулиці Пушкіна, про який говорять уже пів року, вони починають лише тепер — за кілька днів до свята, і, імовірно, ще й після 23 вересня люди не зможуть тут нормально ходити.
— Чи правильним шляхом загалом іде нині Полтава?
— А ви вийдіть на вулицю і запитайте про це в пересічних полтавців, чи задоволені вони з того, куди рухається міс-то?.. І ви, і я бачимо: на жаль, за останні роки Полтава з духовної столиці перетворилася на районний центр і має такий вигляд, і заходи такого ж рівня. Це при всій повазі до наших райцентрів, але ж Полтава — не якесь провінційне містечко! Це духовний, історичний і культурний центр України, та нинішні керманичі міста навіть цього не розуміють.
Натомість, як не прикро, експеримент зі зміною міського голови перетворився на експеримент... над містом, над самими полтавцями! І тут знову доводиться говорити про професіоналізм. Адже міський голова і сам має бути професіоналом і об’єднувати довкола себе професіоналів, а не брати на роботу однопартійців та родичів. Керуючись не рівнем їхнього досвіду і компетенції, а лише приналежністю до певної політсили та особистою відданістю. Політики мають змінюватися, а досвідчені, кваліфіковані чиновники — працювати незалежно від зміни влади на місцях і від політичної ситуації загалом.
— А як щодо «нових обличь» на місцевому рівні? Чи спрацює цей запит на наступних виборах?
— Дехто й справді скаже, особливо молодь: «Так ви ж уже були...». Були, але мені й сьогодні несоромно за зроблене. Бо навіть, коли згадати, приміром, вуличне освітлення, зокрема й на околицях, то це наша справа. І лампочка у під’їзді, до речі, теж «лампочка Матковського»! І ті самі сміттєві контейнери... Цікаво, що цими днями принаймні біля нашого офісу їх помили: видно, подіяла-таки критика, якій ледь не в кожному інтерв’ю я піддавав комунальників. Так це ж лише в одному конкретному випадку, а скільки подібних скарг надходить сьогодні від полтавців! І дуже багато полтавців мене запитує: от ви критикуєте, презентуєте гарну програму, але чому ж нічого не робите? Відповідаю: я нині всього лише депутат міської ради на громадських засадах — один із 42-х, плюс ще семеро членів фракції... Проте навіть у таких умовах нам вдалося чимало добрих справ зробити для полтавців. Але ж зрозумійте: в інших депутатів, в інших фракцій теж є свої інтереси. Одні хочуть будувати фонтани, інші встановлювати пам’ятники тощо, тому ні я, ні наша фракція не можемо впливати на роботу служб міськвиконкому. Відтак для реалізації всіх проєктів та програм, які так потрібні Полтаві, нам потрібні певні повноваження, а головне — підтримка самих полтавців.
— Що ви побажаєте полтавцям напередодні свята?
— По-перше, усім нам варто задуматися, яким ми хочемо бачити наше місто. Загалом же треба пам’ятати, що і нове — це, як кажуть, добре забуте старе. Я не закликаю до повернення назад, але завдяки минулому досвіду хочу разом з громадою будувати Полтаву, якою ми усі пишалися б, у якій було б комфортно усім жителям і не соромно перед гостями. А цього дня, 23 вересня, ще раз закликаю всіх згадати історію, пом’янути тих, хто загинув у боях за наше місто, вклонитися ветеранам війни, які, на щастя, ще живуть серед нас, подякувати тим, хто відбудовував Полтаву. Окрема подяка воїнам, котрі й сьогодні захищають нашу територіальну цілісність і суверенітет на сході країни та роблять мирним небо над Полтавою. І, звичайно, усім, хто плідно, творчо і чесно працював і працює на благо нашого міста.
Зі святом! З днем народження, Полтаво!