Адвокат Андрій Тарапата: «Більшість депутатів Супрунівської сільської ради працюють на свій особистий інтерес»

Ну і що, — спитаєте ви? Несподіваним для нього самого стало бажання вирішити проблеми конкретної територіальної громади. Цей цікавий співрозмовник — адвокат Андрій Тарапата, який балотується на посаду голови Супрунівської сільської ради.

Андрій Тарапата

— Андрію Юрійовичу, я знаю, що ваш робочий графік досить щільний. Коли Ви вирішили очолити територіальну громаду Супрунівської сільської ради і чим керувалися, коли робили цей вибір?

— У минулому році я вирішив побудувати власний будинок в Говтвянчику. І на собі пересвідчився в тому, що село, яке фактично примикає до Полтави, живе якимось своїм, відірваним від інших, життям. Наприклад, вдень, як по графіку, село залишається без електропостачання. Нічного освітлення практично немає.

Дороги також фактично відсутні. Якщо влітку їхати через мікрорайон Яр в бік Половок, то за машиною тягнеться густий шлейф пилюки. Якщо ж їхати зараз, восени, то доводиться проходити своєрідний тест-драйв, долаючи високий шар багнюки. Взагалі, мене вразила проблема з транспортом. Адже 80% працездатних місцевих мешканців живуть з того, що їздять у Полтаву на роботу. Діючі автобусні рейси цю проблему в повній мірі не вирішують. І людям доводиться йти до траси Київ-Харків, чекати на якийсь транспорт вже там, або йти пішки до автовокзалу чи мікрорайону Половки.

— Тобто без власної машини там жити важко?

— Так, це достатньо проблематично. А враховуючи те, що в Говтвянчику багато людей похилого віку, то навряд чи вони планують покупку автомобіля.

Якби заможні люди з Говтвянчика не зробили асфальтовану дорогу до своїх будинків декілька років назад, жителі цього села й надалі ходили б по ґрунтовці центральної вулиці Леніна. Також там фактично відсутні водопостачання та водовідведення. І така ситуація — в усіх селах Супрунівської сільської ради. 

З соціальною інфраструктурою у селі проблема. І не лише там — окрім самої Супрунівки до сільської ради належать ще 4 села. І скрізь — розруха, сміття, відсутність постійного освітлення. Також існує проблема з магазинами, тож місцеві змушені скуплятися у супермаркеті «МЕТRO», але назад долають відстань із сумками, що не можна назвати приємною мандрівкою. Такі елементарні, але нагальні проблеми селища й сільради глибоко схвилювали мене. Я ніяк не міг зрозуміти, чому так діється?

— Андрію Юрійовичу, але ж ви там не один будуєте дім і таке «відкриття» не можна порівняти із мандрівкою Колумба? То яке Вам до того всього було діло?

— Чому там немає нікому ні до чого діла, я спробую пояснити пізніше. А зараз хочу сказати, що я — соціально активна людина. Професія адвоката навчила мене бути небайдужим до людських проблем. Коли майже не щодня маєш справу з несправедливістю і людським болем, то, повірте, на це починаєш дивитися іншими очима. Мені це вже не те, що болить, а злить. Я не хочу так жити, не хочу щоб моя дитина бачила величезну різницю між селом та містом. Зараз в світі є тенденція до екологічно чистого життя за межами міста. А у нас я бачу протилежну ситуацію.

Готвянчик знаходиться практично в межах Полтави, має потужний економічний потенціал. Починати ж щось змінювати потрібно з себе. Сільраді потрібно кардинально змінити свої підходи до роботи, яка пов’язана з проблемами громади. Адже ми з сусідами самі провели собі лінію електропередач на 380 Вольт. Самі прибираємо сміття, яке скидають «виховані» полтавці й гості міста, що заїжджають з автотраси відпочити до нас. Самі робимо дорогу до своїх домівок, укріплюємо схили яру, відводячи воду й саджаючи дерева... Продовжувати можна довго.

— А чим зумовлена бідність сільської громади, який бюджет ради?

— Бюджет сільради, згідно з моїми даними, досить значний. Хочу наголосити на тому, що будь-який бюджет формується із необхідності громади. Тобто громада в певній мірі сама повинна визначати пріоритети щодо його формування та використання. В даному випадку депутати, мабуть, погано думають про наповнення бюджету своєї громади. Наприклад, «МЕТRO» відраховує туди мільйонні суми. Та й усі ці автозаправки, ресторани та кафе поблизу траси працюють на території сільської ради. Однак левова частина прибутків йде «нагору», до Полтавської районної ради, а куди потім — не знаю. Хоча, якщо б 30 депутатів ради (для села це значна кількість) намітили план розбудови із відповідним економічно обґрунтованим кошторисом... Чому всі фінансові надходження не залишаються на місці, у Супрунівці? Напевно тому, що ці надходження ніхто не відстоює.

Але не тільки депутати й голова повинні це вирішувати. У разі свого обрання я планую долучити до роботи ради всіх без винятку мешканців. Адже не чиновник, а проста людина краще знає, що їй потрібно.

Коли ж буде чіткий план розвитку цієї територіальної громади, то існує й безліч способів для фінансування будь-яких робот. Є благодійні міжнародні та всеукраїнські програми, в яких можна взяти участь, маючи конкретні пропозиції та обґрунтуваннями. Взагалі я здивований, що такі елементарні речі не робилися до цього. На мою думку, все пояснюється просто — відсутністю в керманичів нашої громади (яких ми, до речі, самі обрали) елементарних економіко-правових знань й бажання навчатися.

— Нагадаю, ви хотіли розповісти про те, що «нікому немає діла». То в чому ж тут секрет?

— Виходячи з наших українських реалій, то особливого секрету немає. Більшість депутатів працюють на свій особистий інтерес. Вони такого із землею «навирішували», що зараз розпутати цей клубок досить проблематично.

Я пригадую, як був присутнім на сесії цієї ради з власною заявкою на отримання земельної ділянки. Деякі депутати почали тоді мене відверто шантажувати, мовляв, ось ви добре знаєте різних високопосадовців з міліції, прокуратури, тож ми вам — землю, а ви будете нас захищати. Така вже у депутатів виробилася звичка — користуватись своїм становищем, думати, перш за все, про власні привілеї. Я тоді різко поклав край цьому шантажу і сказав, що свої юридичні послуги буду надавати всім без винятку мешканцям сіл сільської ради. Але це не повинно бути якоюсь умовою неписаної угоди-домовленості між мною та депутатами, такі схеми не для мене. До речі, після того випадку мене почули більшість депутатів. Вони повідомили своїм виборцям про мене, а ті звертались і звертаються до мене за допомогою.

Андрій ПЕТРОВ, «Полтавщина»