Андрій Матковський: «Коли лікар ситий, то й хворому легше»

— Андрію Всеволодовичу, свого часу як міський голова ви серед інших ініціювали і комплексну програму «Здорове місто». Наскільки вона актуальна нині?

— Ця програма була і залишається актуальною, оскільки ми, враховуючи реалії та пропозиції людей, постійно вносимо певні корективи і доповнення. Дуже важливо, що «Здорове місто» — це не суто медична програма. Ми акцентуємо увагу і на питаннях здорового способу життя, екології, розвитку інфраструктури для занять фізичною культурою і спортом, реконструкції нинішніх лікувальних закладів та спорудження нових. І лише один із напрямків — винятково медичні проблеми та шляхи їх розв’язання. Тобто підхід, як і в будь-якій справі, комплексний.

— Отже, перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: «Не медициною єдиною»?

— На жаль, сьогодні в Україні тривалість життя людей у порівнянні з іншими країнами суттєво відрізняється не в кращий бік. І тут справді проблема не лише суто медична. Варто говорити і про екологію, і про заняття фізкультурою та спортом, а зрештою про здоровий спосіб життя загалом. Тому починати треба з молоді! Сьогодні ж, на жаль, навіть у якомусь віддаленому районі молодій людині варто лише вийти з дому, як за сотню метрів вона «спіткнеться» на низці «генделів», де можна випити пива чи навіть чогось міцнішого, а от для того, аби пограти у футбол чи теніс, треба кудись їхати... А мало б бути навпаки!

Але при цьому не треба захоплюватися своєрідною гігантоманією. Як це трапилося з басейном в Авіамістечку, який перетворився на довгобуд, кінця-краю якому не видно. На мою думку, краще було б спорудити кілька менших басейнів у різних районах міста — набагато дешевше, за сучасними технологіями, а головне — максимально наближеними до людей. А ще краще зробити це на територіях наших шкіл, що дозволило б залучати до занять плаванням і велику кількість дітей протягом усього навчального року.

Загалом, вважаю, що зайняття спортом треба передусім культивувати саме серед молоді. Щоб це подобалося їй, ставало модним. А для цього треба споруджувати й спортивні майданчики не «а ля 90-ті», а вже сучасні, за новітніми технологіями, з відповідним обладнанням.

— Чи є у Полтаві подібні приклади?

— Як приклад можу назвати спортивний майданчик біля Шевченківської районної ради. За нашою ініціативою фінансування цього проєкту було включене до бюджету, адже ми тут спиралися на пропозиції самих жителів мікрорайону, які, до речі, враховувалися і на стадії проєктування цього об’єкта. І сьогодні нема не те що дня — нема години, щоб майданчик був вільний, щоб полтавці не займалися тут фізкультурою чи улюбленими видами спорту. Починаючи від дітей дошкільного віку і закінчуючи пенсіонерами! Я, наприклад, спілкувався там з однією поважною жінкою з вулиці Чапаєва, яка регулярно приїздить сюди з центру міста пограти з друзями-пенсіонерами в теніс, бо там у неї чогось подібного поблизу нема. А треба, щоб такі майданчики були повсюди — і на вулиці Чапаєва, і на Леваді, і на Огнівці, і в усіх інших районах міста. А тепер і в селах, які увійшли до складу Полтавської ОТГ.

І тут не треба економити ні на покритті, ні на освітленні, ні на сучасних спортивних тренажерах. До речі, відповідні спортивні майданчики мають з’явитися і в дошкільних закладах. У школах цей процес ми вже розпочали, але роботи в цьому напрямку ще багато. А це завдання і міської влади, районних рад, наших спортивних і громадських організацій. Аби спорт починав розвиватися буквально з кожного двору.

— Хто повинен координувати цю справу? За радянських часів, приміром, штатні інструктори по спорту були і на крупних промислових підприємствах, і навіть у селах...

— Гадаю, і тепер не треба винаходити велосипед, тому все позитивне слід відновлювати. Звісно, на новому рівні і з урахуванням сучасних реалій. Тому я ініціюватиму, аби й нині на рівні районів запрацювали в органах місцевого самоврядування спорторганізатори, які спільно з місцевими ентузіастами проводили б цю роботу безпосередньо на місцях. Наприклад, свого часу в молоді були дуже популярними спортивні клуби за місцем проживання, які функціонували під орудою ЖЕДів. Тепер же нема ні ЖЕДів, ні роботи з молоддю на місцях. Нині чиновники зайняті лише «вибиванням» коштів з населення за певні послуги і зовсім не думають про створення комфортних умов для жителів. Міська ж влада лише потурає їм у цьому, намагаючись максимально зняти з себе будь-яку відповідальність за життєдіяльність міста. Про це свідчить і стан багатьох спортивних споруд.

— До речі, у нашій пошті чимало запитань щодо долі колишнього палацу спорту «Спартак». Що там відбувається?

— Так, свого часу це була не лише одна з найкращих у місті баз підготовки плавців, гімнастів, борців, але й місце, де полтавці мали змогу будь-якої пори року користуватися басейном. 2009 року ситуація склалася так, що громадська спортивна організація більше не могла утримувати заклад. Як міський голова я ініціював тоді, аби «Спартак» було взято на баланс міста, але й у бюджеті не було коштів на його утримання й експлуатацію. Вважаю, що спільно з депутатами ми ухвалили єдино правильне рішення в тій ситуації: передати спортивну базу в оренду інвестору, але з умовою, що заклад збереже свою спеціалізацію і тут продовжуватимуть діяти всі секції. Жодних проблем не виникало, доки представники коаліції Шамоти-Удовіченка не розірвали угоду з інвестором, але повноцінно організувати роботу спортивного комплексу так і не змогли. Як у тій приказці: і сам не гам — і другому не дам! Натомість їхні однопартійці були прийняті в штат «Спартака» і справно отримують зарплати, керуючи закладом, що... не працює. Тому наша мета — протягом року відновити роботу «Спартака»!

— А щодо інших спортивних шкіл?

— Безперечно, вони мають фінансуватися в повному обсязі. Тим паче, що сьогодні батьки віддають перевагу саме цим комунальним закладам, бо знають, що там з дітьми працюють досвідчені фахівці, справжні професіонали. І саме вихованці спортивних шкіл прославляють наше місто перемогами на всеукраїнській і міжнародній аренах. Ті самі боксери, плавці... Але паралельно, як я вже сказав, має розвиватися і масовий спорт — у кожному дворі, на кожній вулиці, у школі.

До речі, користуючись нагодою, вітаю з Днем фізкультури і спорту, який відзначатиметься наступної суботи, усіх наших спортсменів, тренерів, керівників спортивних установ і організацій, ветеранів спорту!

— У програмі «Здорове місто» багато й суто медичних напрямків роботи...

— Переходячи до питань медицини, теж почну з дітей. Зазначу, що наш пологовий будинок один з кращих в Україні. І коли я був міським головою, ми багато зробили в цьому плані. Провели його реконструкцію, закупили сучасне обладнання, зокрема і з допомогою підприємців. До речі, тоді й депутати проявили ініціативу, власним коштом обладнавши палату для породіль, яку так і називали — «депутатська». Потім ініціативу підхопили підприємці, і зрештою цю роботу ми продовжили вже за рахунок бюджету.

— А які сьогодні перспективи пологового?

— У рамках медичної реформи його слід перетворити на міський перинатальний центр. Тобто забезпечувати тут і цілу низку суто лікувальних функції. Так, після самих пологів дитину у випадку якоїсь патології не переводять до дитячої лікарні, а продовжують її лікувати на місці. Це дуже важливо, адже від перших днів і місяців життя малюка залежить і його здоров’я в подальшому. Тобто перинатальний центр, на відміну від звичайного пологового будинку, надає цілий комплекс послуг, включно аж до певних операцій. А це і певні вимоги до самого приміщення, і спеціальне обладнання, і, звичайно ж, кваліфікований персонал. Нині всі передумови для створення перинатального центру є. Тож, обов’язково ухваливши відповідне рішення, профінансуємо закупівлю обладнання і розширення штату медичних працівників.

— Чи можна вирішити усі питання полтавської медицини за рахунок міського бюджету?

— На жаль, ні! За останні роки проблемних питань накопичилося стільки, що це не під силу жодному бюджету. Ми навіть не можемо гарантувати людям безплатне медичне обслуговування, як це прописано в Конституції України, оскільки сама держава не виділяє на це відповідні кошти. Тому ми намагаємося сконцентрувати свої зусилля на найважливіших і найвразливіших напрямках. Серед таких, скажімо, дофінансування (за необхідності) обласної станції невідкладної допомоги, аби «швидка» на всій території Полтавської ОТГ могла працювати чітко і на всі 100 відсотків була забезпечена пальним, усім іншим необхідним оснащенням, а головне — медикаментами. Аби людям не доводилося ночами бігати в пошуках необхідних ліків і платити за це втридорога.

— Свого часу ви ініціювали програму безплатної діагностики для полтавців...

— Справді приємно, що за останні два роки я отримав буквально тисячі подяк від жителів міста, які за цей час скористалися програмою безплатної сучасної діагностики. А це майже 20 тисяч полтавців! І кожен з них зекономив мінімум по 1 тис. грн власних коштів. За рахунок міського бюджету було профінансовано діагностику МРТ і КТ на новітньому обладнанні в одному з найсучасніших медичних центрів Полтави. Тож цю практику ми маємо не лише зберегти, але й щороку розширювати спектр безплатних послуг. Адже ефективне лікування починається саме з вчасної і якісної діагностики.

— Останніми роками Полтава активно розбудовується, але щось не чути, аби в нових районах з’являлися і нові медичні заклади...

— Так, тут є проблема. Я вважаю, що жоден мікрорайон не повинен будуватися без проєктування там амбулаторії сімейної медицини. Аби полтавці не лише стовідсотково мали свого сімейного лікаря, але й були, як кажуть, максимально наближені до нього. Це особливо важливо для людей похилого віку, людей з інвалідністю, батьків з дітьми... Тому у програмі «Здорове місто» ми прямо прописуємо, що жодна забудова нового мікрорайону не повинна отримати відповідний дозвіл, якщо там не буде передбачене приміщення для амбулаторії.

Маємо продовжувати і реконструкцію лікарень, особливу увагу приділивши нашій дитячій лікарні. Усе це починаючи зі створення комфортних умов для пацієнтів та самих медиків і закінчуючи закупівлею сучасного медичного обладнання.

— Серед запитань, які нині в плані обговорення вашої програми ставлять читачі, усе частіше зустрічається слово «хоспіс». Яка ваша думка з цього приводу?

— Звісно, тема непроста, але ми не маємо права закривати на неї очі. Тому було б гуманно мати хоспіс і в нашому місті, де створили б відповідні умови для людей, які страждають на невиліковні хвороби. У програмі ми передбачаємо це: побудувати на території третьої міської лікарні (колишня залізнична), де є відповідна земельна ділянка, приміщення для хоспісу. Воно має бути одноповерховим, на 30–40 ліжок. Укомплектувати заклад персоналом, відповідним чином обладнати, адже ці пацієнти потребуватимуть певних особливих умов і уваги. Настав час зробити це.

— У програмі «Здорове місто» чільне місце приділяється піклуванню і про самих медиків...

— А як інакше?! Яке не було б обладнання, які прекрасні ремонти ми не зробили б, а головною фігурою залишається медпрацівник — лікар, фельдшер, медсестра, санітарка, акушерка... Як казав один відомий кіногерой, коли лікар ситий, то й хворому легше! Тому й у програмі «Турбота» окремим рядком ми прописали надання фінансової допомоги (по 5 тис. грн) усім медпрацівникам, які нині на передовій боротьби з коронавірусом та іншими хворобами. Як відомо, наша фракція не раз порушувала це питання на сесіях міськради, але коаліція Шамоти-Удовіченка так і не підтримала медиків. Також слід відновити виплату премій медикам до професійного свята (по 700 грн), і я поверну це.

Головне ж, усі мають розуміти: лише спільними зусиллями всієї громади ми зможемо просуватися вперед, коли кожен на своєму рівні — від рядового члена громади до медика, чиновника і депутата — дбатиме про загальний стан справ. Ось тоді й можна буде говорити про те, що питання, пов’язані зі здоров’ям наших містян, вирішуються комплексно. А відтак — успішно! Як це й передбачає наша програма «Здорове місто».

Павло ДОЛИНСЬКИЙ