У Прирічковому парку помічають дерева на санітарну чистку: 70% дерев — шкідливі

У Прирічковому парку з’явилися помітки на деревах —  смуги та хрестики. Ці позначки залишили ландшафтні архітектори. У рамках проекту капремонту Прирічкового парку спеціалісти вивчають стан деревини. Паралельно із ними геодезисти роблять топографічну зйомку місцевості й наносять на мапу помітки з інвазійними й цінними деревами. Для того, щоби провести капремонт у парку, потрібно визначити стан деревних насаджень. На цю тему ми поговорили із дизайнером ландшафтного бюро Ольгою Іващенко.

Не всі дерева корисні. Деякі види потрапляють з іншого материка, швидко ростуть, шкодять місцевій екосистемі й витісняють із території аборигенні види. Такі дерева називають інвазійними. Саме таким видом є клен ясенелистий, який захопив Прирічковий парк, потрапивши У Полтаву з Північної Америки. Він швидко нарощує популяцію і під його пологом місцеві види не можуть існувати та зникають. Крім того, цей клен не рекомендований для міста: він ламкий, часто падає від своєї ваги, нахиляється над дорогами, його насіння не їдять місцеві птахи.

Клен ясенелистий — дуже ламкий: пояснення Ольги Іващенко

— Ми проводимо інспекцію деревостану, яка є у Прирічковому парку. Смуги означають, що дерева інвазійні, або їхній стан незадовільний (нахилені до землі чи мають ураження). Всі інші позначки — цінні дерева, їх не можна чіпати. Інвазійні й цінні дерева мають бути позначені на мапі. Фарба тримається два роки, тому надіюся, що за цей час місто проведе санітарні чистки, — пояснила Ольга Іващенко та додала:

— Сподіваюся, місто зверне увагу не тільки на амброзію, а і на клен ясенелистий. Прирічковий парк майже втратили вільху, її молодих особин взагалі немає. Вона не має шансів конкурувати із кленом ясенелистим, який росте у 6-7 разів швидше. Зникла тополя біла і чорна — типові дерева для берега Ворскли. У парку чагарник, важко пройти, зарослі клену і під ним нічого немає. Насувається екологічна катастрофа, ситуація тривожна.

— Ще гірше, що клен ясенелистий є ідеальним харчуванням для американського білого метелика. Гусінь їсть і інші дерева в парку, а потім летить у приватні садиби. Якщо ми не будемо захищати екосистему, то у нас будуть скелети дерев, завішані гусінню. Уже через місяць буде масивна популяція гусениць, буде багато гусеничної павутини. Парк біля річки — це складна екосистема. Наприклад, вільшанка гніздиться тільки на вільсі і їсть її плоди. Якщо ми втратимо аборигенні дерева, ми втратимо і фауну, яка живе на цих деревах. Для парку потрібні аборигенні види рослинності, типові для Ворскли: верби, тополя, вільха.

Позначки ландшафтних архітекторів

В результаті дослідження спеціалісти визначили, що близько 70% деревостану у Прирічковому парку — клен американський. Цінних дерев не більше 5%. Це означає, що останні 20 років не було підсаки молодих дерев. Вони не росли, бо не було шансів витримати конкуренцію. Якщо за парком не доглядати, то через 20 років у ньому залишаться самі чагарники.

Що робити із кленом?

Вирубувати 70% дерев у Прирічковому парку одразу не будуть. Місто отримає карту й інформацію про те, який відсоток насаджень є чагарниковим. Потрібно визначити густоту насаджень, а потім буде зрозуміло, скільки потрібно коштів на первинну рубку. Цю інформацію отримає УЖКГ і його фахівці уже будуть думати, скільки дерев садити, а скільки — вирубувати.

— Треба розробити план розрідження або санітарних чисток із планом підсадки.  Площа парку приблизно 30 га. Наприклад, за три роки ми ставимо за мету повністю отримати чистий парк від клена ясенелистого або прибрати 50% клену. Над цим мають разом працювати екологи й урбаністи. Якщо ми хочемо знищити 50%, то цьоро року прибираємо 30% і на його місце садимо вільху, на наступний рік прибираємо ще. Це має проводитися частинами, а не так, що «зрубали, залишили голу землю, потім засадили». В парках так не можна робити. Років 10 потрібно, щоби з парком щось зробити. Прирічковий парк має бути екопарком. Там не можна взяти каток і закатати асфальт. Екосистему треба збагачувати. Як проектували парки у XX столітті, не можна так проектувати у XXI столітті, — вважає Ольга Іващенко.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»