Анатолій Кукоба: «Дуже хотів би вірити, що полтавці не купляться на захмарний популізм і дешеві подачки»

Він і справді не «світився» у політичних тусовках, рідко фігурував у телеефірі й місцевих ЗМІ. Та, як з’ясувалося, Анатолій Тихонович спокійно й без галасу продовжував виконувати свої громадські обов’язки — почесного голови Фонду захисту і підтримки талановитих дітей, почесного президента обласної федерації футболу, постійно тримав руку на пульсі місцевих подій і політичних перипетій в Україні. Та й полтавці про нього жодним чином не забували — за період його головування в місті зведено стільки непересічних об’єктів, в числі яких обласна наукова бібліотека, реконструйовані стадіон «Ворскла» і Палац дозвілля «Листопад», три шляхопроводи, три багатофункціональних підземних переходи європейського рівня, торговельні центри, нова тролейбусна лінія через вул. Сінну, понад 130 багатоповерхових будинків, чудові храми, Галерея мистецтв тощо. Кукоба був справжнім господарем міста, невтомним генератором сміливих ідей перетворення Полтави і її оновлення.

Отож, коли підоспіла пора місцевих виборів, саме Анатолій Кукоба фігурував у перших рядках рейтингів серед претендентів на посаду очільника міської територіальної громади. Але у списках кандидатів на посаду міського голови його прізвища не виявилося. І щоб не користуватися непевними чутками й відвертими побрехеньками, ми вирішили безпосередньо звернутися до Анатолія Тихоновича і розставити таким чином усі крапки над «і».

— Анатолію Тихоновичу, багатьох полтавців цікавить і ваше самопочуття, і ваші найближчі плани...

— Дякувати Богові, почуваюся досить непогано. І згадуючи ті часи, коли довелося бути на чолі міста, відчуваю легкий сум, адже маю сили й бажання ще чимало додати до зробленого. Досконально знаючи місто і його проблеми, бачу й реальні шляхи, як їх розв’язувати.

— То чому ж ви, маючи підтримку значної частини територіальної громади, не включилися у боротьбу за крісло мера?

— Причин декілька. Ви пам’ятаєте, що ще під час попередніх виборів мера я підтримував молоду парость, бо за будь-яких обставин треба віддавати собі звіт: влада на всіх рівнях має оновлюватися. Тим паче, я тоді був народним депутатом і відстоював інтереси міста у Верховній Раді. Відтоді моя точка зору не помінялася: треба давати дорогу молодим. Окрім того, не виключено, що вже найближчим часом я знову отримаю мандат народного депутата, оскільки близько трьох десятків сумісників мають скласти свої повноваження у Верховній Раді. Тобто, підійде моя черга у виборчому списку Партії регіонів.

— Це досить вагома причина. І якщо так станеться, в якому з комітетів ВР ви воліли б працювати?

— Можливо, це буде комітет з питань правової політики й судової реформи або Бюджетний. Та за жодних обставин я не пориватиму зв’язків з Полтавою, як і під час попередніх скликань, намагатимуся в міру сил допомагати рідному місту.

— Уже відомий список кандидатів на посаду міського голови Полтави. На які думки наштовхують персоналії цього списку?

— Можу висловити власну, суто особисту думку, нікого ні до чого не закликаючи і не спонукаючи. Досить серйозні сумніви у мене викликають ті кандидати, які виступають із завідомо нездійсненними планами. Можливо, це молодечий романтизм. Гірше, якщо це популізм чистої води. Певні сумніви викликають у мене люди зі сторони, хай і столичного розливу. Вони зараз вихваляються здобутками, до яких не мають жодного стосунку. Що чекати від таких у майбутньому, коли сьогодні вони вдаються до нечесних прийомів, аби в такий спосіб здобути прихильність виборців?

— Однак, є й такі, хто використовує прості методи, сподіваючись на їхню ефективність...

— На жаль. І від цього ніде не дінешся. Один із кандидатів скористався «досвідом» київського мера Леоніда Черновецького і задовго до виборів заходився масово підгодовувати малозабезпечених полтавців продуктовими пайками, видаючи це за звичайну благодійність. Шкода, що у нас ще багато незаможних людей, котрих нескладно спокусити пакетом гречки, пляшкою олії і банкою консервів. А ще більше шкода, що цією ситуацією користуються політики, вибудовуючи обхідні технології здобуття влади.

— У сьогоднішніх реаліях дивуватися цьому не доводиться, хоч як не прикро. Однак, давайте підійдемо з іншого боку: чи достатні професійні якості кандидатів, їхній освітній рівень, спроможність керувати вкрай непростим міським господарством?

— Особисто я не волів би покладатися на кандидата, який не має ні вищої освіти, ні управлінського досвіду. На жаль, такий серед кандидатів є. І саме він вдається до політтехнологій, обкатаних у Києві. Певний управлінський досвід є у колишнього губернатора. Але ми пам’ятаємо, куди він спрямовував свої устремління, перебуваючи на високій посаді: понад усе йому хотілося встановити в Полтаві пам’ятники Петлюрі й Мазепі. Хоче довершити те, що тоді не вдалося? Не впевнений, що й інші кандидати, за одним винятком, можуть похвалитися досвідом роботи у структурах влади чи місцевого самоврядування. Хіба ще один екс-губернатор.

— Анатолію Тихоновичу, ваші міркування практично не залишають підстав для оптимізму. То за кого ж полтавцям голосувати?

— Вибір є завжди. І як не банально це звучить, але це має бути осмислений вибір. Особливо небезпечно клюнути на примітивну наживку, суть якої зводиться до одного: «Він вчора дав нам кіло гречки, отже завтра буде нам батьком рідним!» Вся країна сьогодні побачила, до якої біди довів Київ «батько» Черновецький: боком вилізла киянам його гречка! Дуже хотілось би вірити, що полтавці не повторять їхніх помилок. Хоча загроза така існує, і про це треба чесно говорити.

— Вас, почесного громадянина Полтави, багаторічного беззмінного мера, полтавці шанують і поважають. Чого ви побажаєте їм напередодні виборів?

— Хочу знову повернутися до проблеми вибору. І висловити свою особисту думку, яку, повторюю, нікому не прагну нав’язати: кожний має зробити висновки сам, зваживши всі «за» і «проти». Мої ж міркування зводяться ось до чого: на попередніх виборах переконливу перевагу здобув Андрій Матковський, він і став мером, привівши до влади у місті свою молоду команду. За чотири роки, що минули, полтавці зуміли наочно переконатися, на що спроможний він сам і наскільки дієздатним виявилося його найближче оточення, наскільки ефективно працював депутатський корпус. Зокрема, й упродовж минулого, кризового, року. Не бракувало помилок і недоречностей, але місто було з водою і теплом, дороги ремонтувалися, досить пристойно працював міський транспорт, будувалося житло, хай і в менших, ніж раніше, обсягах. Чи є у полтавців претензії до нинішньої влади? Безумовно. Це і невідремонтовані скрізь, де треба, дахи, це і затоплені подекуди підвали, і відсутність транспортних розв’язок, затори перед світлофорами, і неефективна робота комунальників...

Та загалом життєдіяльність міста було забезпечено. Понабивавши гуль, команда Матковського набула солідного досвіду управління міським господарством. І тому, як на мою думку, заслуговую на вотум довіри від міської територіальної громади, яка, зі свого боку, має жорсткіше питати зі своїх обранців за кінцевий результат їхньої діяльності. Інтереси Полтави і полтавців повинні бути найголовнішими за всі інші мотивації.

Втім, то справа громади — кому довірити свою долю завтра. Головне, кожен із нас має пам’ятати: роблячи той чи інший вибір, ми не тільки реалізуємо своє конституційне право, а й беремо на себе відповідальність за те, якою буде обрана нами влада. І ще одне: дармова гречана каша рано чи пізно може стати упоперек горла.

— Спасибі за цікаву розмову.

Інтерв’ю провів Володимир ДЕНИСЕНКО