Наші діти ростуть неконкурентоспроможними. Що робити? Частина 1.

Матеріал, опублікований рухом «Місто нашої волі» на сторінках ІВ «Полтавщина» набув широкого резонансу. Декілька сотень полтавців відповіли на запитання, хто на їх думку, винен у жахливому стані освіти у місті.

Реформа освіти — тема болюча і дуже широка. Вона вміщає в себе декілька аспектів — ментальний, фінансовий, організаційний, управлінський тощо. Засновники Громадського руху «Місто нашої волі» Сергій Бульбаха, Сергій Клименко та Борис Лозовський взяли на себе сміливість прокоментувати результати голосування та розповісти про своє бачення ментальних аспектів реформування освітньої галузі у Полтаві.

Сергій Бульбаха: Голосування на сайті «Полтавщина» ще триває, але на момент нашої з вами розмови, тенденції вимальовуються достатньо зрозумілі. Більшість полтавців покладають провину на міністерство освіти. Друге і третє місце ділять батьки та вчителі. Менше за всіх претензій до чиновників місцевого управління освіти. Наші підходи дещо інші.

Сергій Бульбаха

Сергій Клименко: Найбільшу відповідальність за рівень освіти своєї дитини несуть батьки. Хоча б тому, що вони несуть всю відповідальність за свою дитину до її повноліття. І тому, що більше ніж батьки ніхто не зацікавлений в тому, щоб дитина якнайкраще була підготовлена до життя, здобула якісну освіту, знайшла цікаву і високооплачувану роботу, та жила довго і щасливо.

І внесок батьків в освіту своїх дітей не в тому, щоб робити разом домашні завдання, перевіряти, чи вивчила дитина урок або карати за погані оцінки. Не кожен батько, м’яко кажучи, до цього підготовлений. Історій про те, що деякі батьки не в змозі розв’язати завдання з програми 7-го класу, ми чули неодноразово. Головне завдання батьків — розуміння, яку саме освіту повинна отримувати дитина та контроль над якістю освіти. Адже батьки — платники податків. Вони мають повне право вимагати у держави та органів місцевого самоврядування якісної та сучасної освіти для своїх дітей.

У дискусії, яка розгорнулась навколо публікації, неодноразово просувалась думка, що провину за низьку якість освіти потрібно покласти на все суспільство. Ми згодні з тим, що відсутність запиту та інтересу в суспільстві дуже негативно впливає на якість освіти. Більше того, ми впевнені, що сучасний її рівень не можливий до того моменту, поки пересічна українка Тетяна Петрівна, тридцяти п’яти років, не усвідомить той факт, що її майбутня пенсія напряму залежить від того, які оцінки приніс сьогодні зі школи її сусід, п’ятикласник Максим.

Але чи потрібно звинувачувати в цьому всіх? Нам здається, що ні. Що існують окремі люди і групи громадян, які відповідальні за відсутність запиту в суспільстві. І саме до їх роботи є великі претензії.

Сергій Клименко

Борис Лозовський: Доволі очікувано більшість учасників голосування не вбачають провини чиновників управління освіти. Вочевидь, вони вважають що відповідальність місцевих чиновників — це вікна, сніданки, миючі засоби та двері в туалетах. Гірше за все, що так вважають і самі чиновники. Але ж це маячня. Як можна не покладати відповідальність на людей, які приймають на роботу директорів шкіл та прямо чи опосередковано всіх вчителів. Які напряму керують директорами та вчителями. У чиїх руках більший вплив на вчителя, ніж у міністра освіти. На нашу думку, реформа роботи управління освіти — найважливіший крок для кардинального підвищення якості освіти в місті.

Щодо вчителів, то, на нашу думку, вони роблять те, що їм кажуть і на стільки якісно, на скільки з них вимагають. Тому ми ставимо їх на третє місце. На останньому — міністерство освіти. На нашу думку, концепція «Нова українська школа» дає достатньо можливостей учням, батькам, вчителям для творчої діяльності та експериментів. У рамках «НУШ» українській школі є куди рости.

Борис Лозовський

Сергій Бульбаха: Насамкінець — короткий підсумок. Якщо ми заговорили про ментальні аспекти реформи управляння освітою у місті, то потрібно розглянути кілька напрямків роботи, які повинно проводити міське управління освіти.

1. Виходячи з того факту, що не всі батьки здатні самостійно оцінити якість знань, які отримують їхні діти, потрібно зробити незалежний центр контролю якості освіти. Потрібна установа, в якій фахівці високої категорії можуть на запит батьків протестувати рівень знань учня по кожному предмету і надати свої висновки та рекомендації.
2. Необхідно впровадити просвітницьку програму, направлену на розуміння суспільством необхідності підвищення якості освіти. Громадяни повинні розуміти, що допомагати розвитку освіти потрібно не тільки на словах, але і організаційно, і фінансово. Що пожертва в 100 гривень сьогодні збільшить майбутні доходи кожного в рази.
3. Потрібно розробити і впровадити програму, направлену на підняття престижу освіти серед молоді. Учні повинні розуміти, що бути відмінником — це модно, це круто! Якщо ми не зламаємо тренд, згідно якого полтавські студенти після пар ідуть пити пиво, а не робити стартапи, як їх однолітки з розвинутих країн, ми назавжди залишимось країною третього світу.
4. Ми повинні побороти виразку, яка роз’їдає нашу освіту зсередини. Списування. Ми розуміємо, що в нашій країні списують все — домашні завдання, контрольні, екзамени, дипломи, дисертації, монографії. Але якщо не подолати цю освітню корупцію, про якісну освіту годі й говорити. Ми впевнені, що якщо маєш волю, то зробити місто вільним від списування цілком реально.

Це тільки частина завдань, які полтавська громада повинна ставити перед чиновниками міського управління освіти.

ГР «Місто нашої волі»