У Полтаві журналісти розповіли про цензуру на «Лтаві», премії керівництву та розпродаж майна
Олена Вахницька, Інна Якобенко та Ольга Гладченко поставили запитання щодо ефективності реформ на «Лтаві», попросили звіту та відновлення зворотнього зв’язку із суспільством: глядачем та слухачем
У Полтаві, в приміщенні редакції сайту 0532.ua, відбулася прес-конференція журналістів, яким небайдужа подальша доля реформованої ОДТРК «Лтава», нині — це телеканал «Лтава» Полтавської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України, яка змінила свій статус з 1 січня 2017 року.
Спікерами виступили Олена Вахницька (пропрацювала на «Лтаві» 22 роки), Інна Якобенко (15 років очолювала обласне радіо) та Ольга Гладченко (15 років стажу).
Олена Вахницька повідомила, що такі зустрічі журналістів та громадських активістів на тему ефективності реформ суспільного мовника проходять в різних регіонах України. Мета таких зустрічей — побачити звіт про успішність реформ і через цю процедуру — відновити зворотній зв’язок Суспільного телебачення із власне суспільством.
Інна Якобенко, Олена Вахницька та Ольга Гладченко
Інна Якобенко висловила своє бачення. Хоч вона вже не в професії, але у свій час віддала улюбленій справі багато років свого життя і тепер не може нейтрально спостерігати за процесами, які відбуваються в професійній «Альма-матер». На її думку, протягом 90-х років в країні лавиноподібно збільшилась кількість різноманітних газет, де редакторами були не зовсім професійні люди, але які вважали, що справа не у професіоналізмі. Вони не бачили своєї цільової аудиторії, відповідно не бачили і рекламодавців. Щось подібне відбувається й на «Лтаві» — втрачається зв’язок із традиційною цільовою аудиторією компанії. Це люди середнього і старше віку, переважно сільські мешканці, для яких радіо залишалося найдоступнішим ЗМІ. «Лтава» пропонувала їм формат роз’яснення соціально-економічних та юридичних аспектів життя. Тепер зворотнього зв’язку із регіонами, глибинкою не відчувається, натомість відсутня і альтернатива. Тобто, «плану Б» не було із самого початку.
Хоча реформи на «Лтаві» потрібно було проводити, але це повинні були зробити не ці люди і не такими методами. Було скорочено більше 60% персоналу, при цьому нові керманичі не провели загального зібрання, поставили людей перед фактом, залишивши в пріоритеті лояльність, а не професійність.
Ольга Гладченко навела слова менеджера Полтавської філії НСТУ Євгенія Сердюка, якого цікавила інформація про необхідність «щось продати». Товар знайшли. Спочатку реалізували власний автопарк (12 автомобілів), щоб потім винаймати авто, хоча так дорожче. Площі історичної будівлі надаються в оренду під кафе, депіляцію та юристів. Знищено унікальну студію звукозапису, хоча вона могла б також приносити прибуток. Складається враження, що під фразами про оптимізацію видатків приховується щось інше.
Викликає й занепокоєння цензура на телеканалі. Окремі теми потрібно узгоджувати із Києвом, або із керівництвом на місці, хоча сам формат суспільного мовлення не передбачає узгоджень на політичні теми, адже замовник продукту — саме суспільство.
Також знищено багато унікальних авторських програм, твори яких відзначені на багатьох всеукраїнських та міжнародних фестивалях — про культуру, мистецтво, науку, краєзнавчий напрямок. Мова йде про 22 авторські програми тільки на обласному радіо. Натомість контент каналу уніфіковано, втрачено зворотній зв’язок із слухачами.
Олена Вахницька висловила жаль, що на зустріч не завітали керівники «Лтави», а голова обласної спілки НСЖУ Євген Лопушинський не зміг бути присутнім, адже був у відрядженні. У такому разі був би діалог. Хоча й без них формат зустрічі та обговорення стану справ на «Лтаві» не мав на меті вилити на когось бруд, а лише привернути увагу громадськості до проблеми. А запитання є. Наприклад, утримання одного солдата ЗСУ обходиться бюджету в 330 тис. грн, а працівника «Суспільного» — 380 тис. грн. При цьому рядові працівники мають скромні прибутки, а керівники натомість виписують собі неадекватні премії. Це знову ж таки до питання «оптимізації видатків».
Учасники зустрічі мають надію, що керівництво «Лтави» дослухається до цих запитань і прозвітується про 1,5 роки реформ. Після звіту громадськість, на податки якої існує суспільний мовник, надасть оцінку реформам і допоможе сформувати таку організаційну та інформаційну політику, яка б повернула Суспільне — суспільству.