Булгаков й Карлівка: Швондери та квартирне питання

Саме він майже століття тому явив світу персонажів, що актуальні й сьогодні. На жаль, подібні шарікови\швондери до сих пір керують нашими містами. Прикриваючись як й на початку минулого століття — прапорами та гаслами.

Здається, що поганенько вчився у Ланнівській школі Олександр Наконечний. Бо ж був знайомий хоча б із головними творами Михайла Булгакова. Й не став би уподібнюватися таким. Бо ж пам’ятав би Олександр Сергійович нетлінні рядки Михайла Опанасовича: «Люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Ну, легковажні... звичайні люди... загалом, нагадують колишніх... Квартирне питання лише зіпсувало їх...». Про любов до бюджетних грошей карлівського міського голови та певне деградування поки що очільника Карлівки ми вже повідомляли. А от про його вірного зброєносця мова йтиме вперше. Перший заступник міського голови Карлівки — Сергій Тарасовський. Такий собі місцевий Швондер. Абсолютно гідний свого побратима-начальника. Сьогодні поговоримо про квартирне питання. Те, яке «зіпсувало» правлячу верхівку міста.

«Житлова програма» для побратимів?

До речі, не все так й погано в Карлівці при нинішньому мерові. В чомусь пан Наконечний все-таки став навіть вітчизняним новатором. Він започаткував кардинально нову, майже «авторську житлову програму». Згідно з якої житлом забезпечує своїх однопартійців із сусіднього (!) району. Ні, це не пільговик, не шанована людина чи ветеран. Не потерпаючи в очікуванні своєї черги вчителі чи медпрацівники. Це — ще недавно безробітний музикант. Та просто вірний побратим із Селещини. Привезений для підсилення, так би мовити, партійних позицій на Карлівщині.

Знову треба констатувати, що Майдан та подальші події дали поштовх не завжди гідним людям. Кар’єрний ліфт для пана Тарасовського теж карколомний та вражаючий. Якщо електрик стає мером, то чому б пересічному тромбоністу не стати його заступником? Й звичайний безробітний одразу стає першим (!) заступником міського голови. Важлива та відповідальна посада. Та в реаліях нинішньої Карлівки сплюндрована невігласами. Замість знань, досвіду та потрібних здібностей — просто наявність «свободівського» партквитка та обов’язкова відданість «Докучаєвським чорноземам». Сергій Тарасовський ще й сумлінна людина — кожного ранку прибуває в офіс згаданої агрофірми та отримує «план роботи на день». Згідно з яким й працює далі мер. Що скаже місцевий Воланд (регіонал-ляльковод) — те й вправно виконує нинішнє керівництво міста. Ніякої самодіяльності. Така чітка «партійна дисципліна». Цього не відняти у карлівської «Свободи». На підсилення правлячого «свободівського» дуету та контролю за ним доданий ще й секретар від прорегіоналівського «Рідного міста» Олег Ствобун.

Перший заступник мера завзято працювати узявся. Щоб виправдати високу довіру своїх хазяїв. Він, приміром, особисто відкривав залу для шапіто — проведення псевдозборів з «відкликання депутатів». Це збіговисько та продовження із фальсифікуванням рішення ТВК вже стали посміховиськом для громади й матеріалом для правоохоронних органів.

Багаточисельні пільговики, ветерани й інваліди війни в Афганістані та АТО чекають на свої квартири. Та їхні заслуги не йдуть в порівняння із тими «подвигами» на мирній ниві, які творить перший заступник міського голови.

За що ж ощасливив квартирою поплічника Наконечний? Напевне, це винагорода Тарасовському за заміщення мера на час його численних відряджень. Не завжди Наконечний мандрує у справах міста, зате щедро оплачує це коштом платників податків. До речі, та квартира для поплічника, про яку ми ведемо мову, коштувала бюджету Карлівки майже півмільйона гривень. Отак от зросли апетити карлівських «свободівців» за постмайданівські три роки...

Потрібно, напевне, знову звернути мера Наконечного до булгаківської творчості. Там де професор Преображенський абсолютно справедливо зауважує: «Швондер і є найголовніший дурень!».

Оборудка із квартирою для Тарасовського поки що, на щастя, не стала ланцюжком схеми Наконечного. Була ще одна спроба тими же особами відібрати службову квартиру у місцевої багатодітної родини Живолуп. Але заготовлене рішення та протоколи не пройшли. Тоді виконком міської ради зміг протистояти знахабнілим хапугам та не дати виставити багатодітну сім’ю на вулицю.

Може б хоча автостопом дістатися Карлівки

Час йде. Доленосні події в країні змінюють її назавжди. Майдан, втеча президента, АТО, безвіз, стратегічні реформи у різних галузях... Але вплив регіоналів в Карлівці залишається. Тепер він просто із «свободівським» відтінком. Дійсно, що революції задумують генії, роблять романтики, а користуються результатами негідники. Ця аксіома стовідсотково ілюструється в Карлівці. Де «свободівська» верхівка міста танцює під дудку екс-регіоналів. Які «колишніми» не бувають...

Чому не реагують на цю неприродну конфігурацію очільники обласної «Свободи»? Чи просто зручно «не помічати» за 60 кілометрів від обласного центру ці «дива політичних союзів»? Чи в облом кидати тепленьке керівне крісло на четвертому поверсі в будівлі обласної ради? А може вже час заступнику голови Полтавської обласної ради (кажуть, що обраного за квотою й певними домовленостями) приїхати й поспілкуватися із простими однопартійцями, мешканцями? Чесно відповісти на запитання тих людей, за яких голосували два роки тому, як за справжніх патріотів свого краю та України. Тих, кого місцеві «свободівські» васали регіоналів намагалися позбавити депутатства? Автостопом Анатолій Ханко мандрує по області, судячи з власних фотозвітів, доволі часто. Може мандрує лише туди, де немає незручних ситуацій чи запитань? Карлівка вже кілька місяців даремно очікує на візит «свободівського» заступника голови обласної ради. Який так любить декларувати незалежність, прозорість у всьому: типу відмови від службового авто чи звітування про витрачання зарплати. А може вже нарешті час їхати до Карлівки, Анатолію Миколайовичу? Приміром, ініціювати загальні збори мешканців (без залучення до організації керівника «Докучаєвських чорноземів» та їхніх робітників)? Щоб відверто поговорити про поточну ситуацію в місті, яку спотворив своєю «діяльністю» Ваш однопартієць Наконечний?

Ірина ПРЯДКІНА, м. Полтава