Ветеран АТО пробіг 11 км на протезі — дивовижна історія з Полтавського напівмарафону

Полтавець Юрій Дмитренко у 2014-му році у складі 54-го розвідувального батальйону пішов на фронт. Тоді Юрію було 20 років. Через півтора роки на фронті Юрій, який служив розвідником-кулеметником, підірвався на міні, прикриваючи товаришів. Юрій частково втратив ногу і йому довелося фактично розпочинати життя заново, але тепер вже з протезом. Такий поворот долі не зміг вибити хлопця з колії. Юрій почав займатися кросфітом, брати участь у різноманітних спортивних змаганнях, зокрема у «Іграх Героїв», і став зіркою соціальних мереж, влаштувавши жартівливий флеш-моб «Моя нова нога». Юрій подорожував, фотографував свій протез в місцях де побував, і в жартівливій формі описував враження від подорожі. Зараз Юрій живе в Києві, але вчора він навідався до рідного міста, щоби підтримати проект «Переможці-2» і взяти участь у полтавському напівмарафоні. Юрій біг в естафеті 5+5+5+6,1 км разом з черкащанином Вадимом Мазніченком та полтавкою Світланою Варвянською. Сьогодні Юрій поділився з нами враженнями від забігу в рідному місті і розповів про проект «Переможці».

— Юрію, ти говорив, що рішення взяти участь у напівмарафоні було доволі спонтанним. Розкажи, що чи хто тебе спонукав до цього?

— Мені запропонувала побігати моя знайома полтавська журналістка Світлана Варвянська. Так вдало збіглися дати, що в суботу ми разом з Соломією Вітвіцькою презентували у Полтаві фотопроект «Переможці-2», і вже наступного дня був марафон. Світлана вийшла на організаторів і мені запропонували пробігтися. Змагалися в компанії зі Світланою та черкащанином Вадимом Мазніченком, який теж є учасником «Переможців».

Соломія Вітвицька, Юрій Дмитренко, Світлана Варв’янська та Сергій Лисенко біля світлини з проекту «Переможці-2»

— Для тебе це був перший досвід участі в подібних масових бігових заходах. Ти мав можливість побігати в рідному місті і заодно протестувати біговий протез, який нещодавно отримав. Як враження?

— Я вже тестував цей протез, але максимум — на дистанції 5 км. Зараз я біг 11 км з перервою. Жодних незручностей не виникло, тому протезом я повністю задоволений. Що стосується самого заходу, то мені дуже сподобалось. Наскільки мені відомо, було заявлено близько двох тисяч учасників. Такі масові заходи це круто. Звісно, я чув, що було багато незадоволених через перекриття вулиць. Та знаєш, в нас завжди є незадоволені, що б не відбувалося. В нас іноді автомобілісти не розуміють, що вулиці існують не лише для машин, а й для людей. Особисто мені було дуже приємно бігати центральними вулицями без машин. Люди могли спокійно гуляти центром, не пірнаючи у підземні переходи. Я бачив багато родин з дітьми, які бавилися. Коли центральні вулиці розвантажені, місто стає ще більш привітним, комфортним і відкритим для людей. Щодо незадоволених, то у нас люди просто ще не готові нормально сприймати деякі речі, наприклад соціальне підприємництво. От і зараз повсюди було чути, що, мовляв, увесь цей марафон виключно для реклами, і для того щоб організатори заробили грошей. Але ж такі масові заходи, на мою думку, набагато корисніші, аніж, якби влаштували десь на стадіоні якесь умовне «свято спорту», зібрали кількасот студентів чи школярів, пофотографувалися, а потім якийсь місцевий чиновник відзвітувався про те, що успішно провів захід. Тут же дві солідні організації влаштували багатотисячне спортивне дійство, з великою кількістю глядачів і волонтерів. Для Полтави це дуже круто.

— Тобто тепер ти подібних забігів не пропускатимеш? :)

— Не знаю. Звісно хотілося б, побільше брати участь у подібних заходах. Я хотів взяти участь у полтавських змаганнях з тріатлону, але на той час не був готовий. Наступного року спробую виправитися.

— У напівмарафоні ти біг в естафеті. Чи не має бажання спробувати себе на індивідуальній дистанції 10 км, чи й напівмарафонській?

— Ну до дистанції на 21 км я не готовий (сміється). Треба реально дивитися на речі. Полтавський напівмарафон був для мене своєрідним тренуванням. Через півтора місяці я братиму участь марафоні морської піхоти в США, і там я змагатимусь на дистанції 10 км. Тут же я біг 11 км, але з перервою, тож вийшло непогане тренування. Я побачив, що і організм, і протез нормально перенесли навантаження, тому в майбутньому бігатиму на 10 км індивідуально. На наступний рік планую приїхати і змагатися індивідуально.

— Я так розумію, результатом ти задоволений?

— Своїм так, командним — тим більше (сміється). Ми не змагалися за результат. Там були дуже добре підготовлені конкуренти, серед яких досвідчені легкоатлети. Ми з ними не конкурували. Ми бігли для себе і для Полтави. Хотілося показати, що коли людина біжить на протезі — це нормально. Це не кадр з голлівудського фільму, і не щось з області фантастики. Це живі люди, які є серед нас і ходять поруч вулицями одного міста. Я чув дуже багато слів на свою підтримку, і на підтримку Вадима Мазніченка. Це дуже приємно.

— Забіг привернув увагу і до фотопроекту «Переможці-2», який має благодійний характер. Ви збираєте кошти на протези для Костянтина Фішера з Полтавщини.

— Так, Костянтин теж займається спортом, але має лише протез для ходьби. Я змагався з таким, і мушу сказати, що це боляче і незручно. Костянтин теж бере участь у змаганнях, але витримує виключно на силі духу.

Вадим Мазніченко та Юрій Дмитренко

Світлини з проекту «Переможці-2» знаходяться поблизу театру ім. М. Гоголя. Проект триватиме до 12 вересня. Там же можна надати фінансову допомогу на протез для нашого земляка Костянтина Фішера.

З доступними результатами напівмарафону ви можете ознайомитись на «Полтавщині Спорт».

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина Спорт»