Чи довго ще лихоманитиме поліцію Лубенщини

Буквально тиждень тому писала про те, що після кількарічної кадрової лихоманки у Лубенській поліції врешті настав спокій. Співробітники поліції повірили, що кадрові вітри змін позаду, а місцева громада звикла до керівника поліції і місцеві ЗМІ почали писати про співпрацю правоохоронців та людей.

Однак ще навіть тиждень тому громада міста і району не знала, що чергова ротація чекає їх вже за кілька днів. Наприкінці минулого тижня Лубни облетіла звістка, що поліцією Лубенщини прийде керувати знову нова людина. Одні відверто обурювалися, інші не розуміли, чому так відбувається, треті, розчарувавшись у всьому, навіть не реагували, мотивуючи тим, що хто б не був, спокій громадян забезпечити — справа утопічна.

Та куди більший подив викликала звістка про те, що нову переформатовану, переатестовану, реформовану поліцію очолить не молодий і незаангажований управлінець, а 60-річний пенсіонер, який в органах внутрішніх справ з 1980 року і який вже колись керував Лубенським міськрайонним відділом міліції, Василь Овчаренко. В минулому також начальник міліції Кременчука. Потім перейшов до кадрового резерву. Згодом працював в різних підрозділах Полтавської, Львівської, Одеської областей. Жителям Полтавщини — особливо запам’ятався гучний скандал, що стався саме тоді, коли Василь Овчаренко був начальником Кременчуцького міського управління міліції. Тоді, на рубежі ХХI століття, у місті почали зникати старенькі самотні люди, а їх квартири потім перепродували правоохоронці. Навіть проти самого пана Овчаренка у 2000 році була порушена кримінальна справа за 23-ма епізодами. Але тоді його вину не було доведено.

Отже, досвід — це добре чи погано? Якщо говорити про досвід роботи Василя Сергійовича, то занадто яскравий слід має діяльність Василя Сергійовича в правоохоронних органах. А його репутація викладає неоднозначне ставлення.

«Уся суть реформи в правоохоронній системі була побудована якраз на тому, аби очистити систему від корумпованих працівників міліції, вдихнути нове віяння часу, стати на європейський шлях розбудови правоохоронної системи, та найголовніше — щоб була довіра громадян до правоохоронців та повага до професії поліцейського», — розповідає лубенець Микола Іванович.

Власне, для того, аби серед правоохоронців залишилися лише гідні люди в Україні, було проведено переатестацію правоохоронців. Ось її у минулому році і не пройшов Василь Овчаренко, очолюючи на той час Миргородський відділ поліції. Справа непереатестованого пенсіонера Овчаренка була гучною, адже навіть результати переатестації пан Овчаренко оскаржував у суді. Але куди більшого розголосу набула резонансна справа, що трапилася в цей час у Миргороді за його керівництва.

Навесні минулого року курортне містечко сколихнула страшна звістка: 23 лютого 2016 року покінчив життя самогубством капітан Миргородського міськрайвідділу 37-річний Олександр Овсієнко.

«Він воював на сході нашої країни, і його не зачепила куля терориста чи осколок російського снаряда, а вдома чоловіка вбила корупція, здавалось би, в новій поліції, в рідному для нього міськрайвідділі, де він пропрацював 15 років», — писали тоді у ЗМІ. Громадяни міста Миргород влаштовували велелюдні віче, щоб не лише висловити моральну підтримку родині дільничного Овсієнка, а й вимагали відставки начальника міськрайвідділу Василя Овчаренка, якого вважали причетним до самогубства підлеглого.

Рідним та друзям (протягом кількох місяців до самогубства) Олександр скаржився на те, що начальство чинить на нього тиск, принижує за те, що він нібито не забезпечує розкриття належної кількості злочинів, хоча система показників Міністерством внутрішніх справ скасована.

Бідкався рідній сестрі Марині Байдалі, що незабаром або звільнять, або самому доведеться звільнитися, що, власне, було б не дивно, адже Василь Овчаренко постійно нахвалявся, що за період роботи його в Лубнах близько 60 неугодних «вилетіло» з міськрайвідділу.

Дружині Людмилі чоловік розповідав, що в нього постійні скандали на роботі через нібито низькі показники.

Віталій Маратов, кум Олександра, розповідає, що бачився з ним тижнів за два до трагічного дня. І Сашко повідав, що тоді в Миргородській поліції була робоча нарада, на якій керівництво матюками крило капітана Овсієнка, а начальник райвідділу Василь Овчаренко кинув в обличчя: «Хто одяг на тебе мундир офіцера? Ти негідний носити цей мундир!» Як це боляче було чути людині, яка за попередніх десятьох начальників міськрайвідділу отримувала відзнаки, медалі за доблесну службу, а при Овчаренку раптом стала нездарою! «Сашко не раз нарікав, що в нього не склалися стосунки з новим начальником Овчаренком», — наголошує Віталій Маратов.

Товариш Олександра Сергій Воловик розповів тоді, що не очікував такого, адже його друг був людиною небоязкою, принциповою: «Якби всі такі приходили в поліцію, у нас зовсім іншими були б правоохоронні органи. Значить, так його на роботі довели, що не витримав. Олександр скаржився на те, що «довбають» за показники, вимагають гроші». Сергій вважає, що ця інформація має під собою ґрунт, буцім кожен співробітник міськрайвідділу щомісяця мав здати керівництву так званий «план» — 4000 гривень. Це означало, що гроші треба було у незаконний спосіб стягти з громадян. Олександр відмовлявся це робити. Тож начальники докоряли йому, мовляв, якщо нема кеби «збити» гроші з «лохів», то плати зі своєї зарплати (кілька останніх місяців вона становила 5300 грн).

Ходять Миргородом уперті чутки про те, що капітан Овсієнко надіслав тоді керівництву Національної поліції анонімного електронного листа про корупцію й побори у Миргородському міськрайвідділі. Але Сашка нібито «вирахували» й почали «пресувати» ще й за те, що посмів винести сміття з хати, та вимагали звільнитися за власним бажанням.

У день самогубства Овсієнко мав розмову з начальником відділу кадрів Анатолієм Антоненком. Розмова — це коректно сказано: крик стояв, кажуть, на весь міськрайвідділ.

Після цієї «розмови» Олександр повернувся додому, сказав дружині Людмилі: «Знай, що я тебе дуже люблю», — і пішов нібито у справах. Насправді — у сарай. Під вечір його там і знайшла дружина.

Одночасно зі швидкою допомогою приїхав начальник міськрайвідділу Василь Овчаренко, лікарі швидкої буцімто бачили на підлозі біля тіла аркуш паперу, але місцеві поліціянти стверджують, що ніякої передсмертної записки не виявили. Дві години ні понятих, ні рідних на місце трагедії не пускали. Допустили тільки тоді, коли Овчаренко поїхав. І до нині, розповідають миргородці, керівництво Миргородської поліції активно поширює версію про те, що Овсієнко повісився через сімейні обставини.

Чому учасник бойових дій, досвідчений офіцер Олександр Овсієнко не знайшов іншої форми протесту й боротьби проти свого керівництва?

«Можливо, тому що ніхто з колег по роботі не наважився відкрито стати на захист, коли його привселюдно принижувало начальство, і він зрозумів, що один систему не здолає? А як правоохоронна система знищує, перемелює тих, хто повстає проти неї зсередини, він добре знав. Звісно, сам Олександр цього вже ніколи не пояснить», — написала тоді журналістка Людмила Кучеренко.

Прокуратура Полтавської області за фактом самогубства Олександра Овсієнка порушила кримінальне провадження за ст.120-ю Кримінального кодексу України — «доведення до самогубства». А слідчий відділ Головного управління Національної поліції в Полтавській області порушив кримінальне провадження за ст. 115-ю КК України — «умисне вбивство».

2 березня минулого року у Миргородській міській раді відбувся круглий стіл, на якому посадові особи обласної поліції й прокуратури обіцяли перед телекамерами вести слідство прозоро й об’єктивно, постійно повідомляти широкому загалу про результати, однак донині справа лишилася до кінця не розслідувана, а винні не покарані. Чи вірить громадськість у те, що ті, хто довів Овсієнка до самогубства, будуть покарані? Ні!

Люди втратили довіру до силових структур. І лише зовсім недавно, тільки-тільки вона почала відновлюватися після, здавалося б, назавжди втраченої після подій Майдану, як у людей знову забирають шанс, — шанс повірити в те, що на вулицях буде безпечно, а в разі будь-якого правопорушення вони матимуть адекватний, справедливий захист. Цю довіру в першу чергу підривають такі рішення, як повернення в правоохоронну систему людей, які вже себе так зарекомендували, і саме через таких довіри до поліції немає й нині.

Зрозуміло, що честь мундира завжди захищали по всій чиновницькій вертикалі. Тому навіть після цієї гучної резонансної справи, яка підірвала авторитет не лише одного керівника поліції, а й усієї системи МВС, Василя Овчаренка, навіть після того, що він не пройшов переатестацію, не дивлячись на те, що був вже пенсіонером, залишили в органах МВС. Спочатку його командирували в Гребінку, де він кілька місяців виконував обов’язки начальника, згодом в Кобеляки, де люди теж не сміли нагадувати полковнику Овчаренку про шлейф «гарних» справ, а згодом ось Лубни, куди, власне, Василь Сергійович, кажуть, завжди прагнув, бо ж «домашня» справа. Проживає в Лубнах. Та й, як сам зазначив на представленні його особовому складу співробітників поліції, добре володіє як оперативною обстановкою у місті, так і інформацією з місцевого відділу поліції.

Завбачливі лубенці кажуть, що і не сумнівалися у цьому, адже побори — це перше, що їм спадає на думу, коли вони згадують пана Овчаренка. Хоча останній має й прихильників. Серед них ті, хто каже, що Василю Сергійовичу вже нічого не треба, мовляв, все у нього є: автівка вартістю у два мільйони доларів, кілька квартир, будинки... Словом, все, аби життя пенсіонера було спокійним та забезпеченим. Однак, як бачимо, не поспішає ветеран органів МВС на пенсію.

Сьогодні лубенці дуже стурбовані таким кадровим призначенням і не збираються мовчки спостерігати за діями, як самі кажуть, «старого» нового поліцейського.

Редакція ж газети «Наша спільна справа» очікує на прес-конференцію, яку обіцяв новопризначений начальник провести протягом тижня, але поки досі не спромігся зустрітися з журналістами. Особисто я сподіваюся почути відповіді на всі запитання, які хвилюють громаду міста, і в наступному номері поінформувати лубенців про плани роботи в Лубнах Василя Овчаренка.

А ще дуже очікую на приїзд в Лубни начальника Головного управління поліції в Полтавській області Олега Беха, який би, можливо, пояснив лубенцям і жителям усієї області, чому Полтавщину постійно лихоманить від кадрової ротації в керівному складі місцевих відділків поліції. Лише цього тижня кадрові зміни відбулися у майже двадцяти відділах поліції. Якось дивно. Сподіваюся, що досвіду і авторитету головного поліцейського області вистачить для того, аби кадрові рішення були вірними.

Анастасія ЛЯШЕНКО