Обережно: моббінг, або Як вижити, коли тебе виживають

— У нашій країні ця проблема набула поширення з приходом капіталізму, коли страх втратити роботу став переслідувати практично кожного, а бажання зробити кар’єру чи втриматися в кріслі за будь-яку ціну вже нікого не дивує, — розповідає мій співрозмовник — віце-президент Українського Інституту системної та сімейної психотерапії кандидат психологічних наук Кіра Седих. — Таким чином, моббінг — не що інше, як колективні або індивідуальні дії, спрямовані на дискредитацію колеги з метою змусити його піти з місця роботи. Призвідниками моббінгу найчастіше стають «довгожителі» компанії, а жертвою — новачок, у якому бачать конкурента, або ж він яскрава особистість і виділяється з-поміж інших своєю неординарністю, або ж до нього прихильно ставиться начальство. Нерідко причиною моббінгу стає звичайна заздрість до талановитішого колеги або страх (часто підсвідомий) втратити посаду. Буває, при моббінгу задіяна й ієрархічна система — коли шеф, бажаючи позбутися незручної людини, починає її цькувати, аж поки та не напише заяву про звільнення за власним бажанням. Найжорстокіший різновид цькування — сандвіч-моббінг, коли людину пресують як згори, так і знизу. Таким чином, глибинні основи моббінгу базуються на абсолютно примітивних людських рисах — страхові й заздрощах.

— Тобто ніякої логіки в моббінгу немає?

— Іноді офісне цькування може бути симптомом того, що в колективі є проблеми, які відкрито не обговорюються. Скажімо, шеф — самодур, люди одержують дрібні зарплати... Щоб відволікти колектив від реальних проблем, начальству навіть вигідно час від часу знаходити цапа-відбувайла, тобто періодично викидати когось із місця роботи. З іншого боку, оця напруга, пов’язана з нездоровою обстановкою в колективі, виливається в моббінг серед співробітників одного рівня. І тут в хід ідуть різні методи: жертві моббінгу не повідомляють важливу службову інформацію, не кличуть обідати, поширюють про неї всілякі плітки, не помічають її успіхів або ж шкодять ще вишуканішим чином — «чорний» список можна продовжити.

— Як не стати жертвою моббінгу?

— У нас завжди є вибір: бути жертвою чи ні. Не бути жертвою — означає не дозволяти топтатися по твоїх правах, боротися.

— Психологи радять вирахувати призвідника моббінгу й поговорити з ним начистоту. Можливо, це просто нещасна людина...

— Саме так. Щаслива людина навряд чи плестиме інтриги, шкодитиме комусь. Це роблять нещасні люди, у яких не склалося особисте життя, або ж їм бракує освіти, і в кожному професіоналові вони бачать того, хто хоче їх підсидіти, або ж вони переживають кризовий період. Цих людей слід, мабуть, пожаліти. З іншого боку, варто подумати й про таке: що в мені — в одязі, поведінці, манері говорити — так дратує колег, що вони стають монстрами й починають мене третирувати?

— Якщо колектив потрясає моббінг, яку позицію мусить зайняти керівник? Адже, здавалося б, йому має бути небайдуже, що звільняються досвідчені співробітники (на їх місце приходять, як правило, недосвідчені). Окрім цього, люди, які йдуть, поширюють негативну інформацію про компанію, а це підриває її репутацію.

— Зрозуміло, що керівник повинен втрутитися. Але він цього ніколи не робитиме. Я думаю, більшості керівників байдуже, люди якого рівня у них працюють. Так, це проблема всієї України. В умовах тотального занепаду і всезагальної некомпетентності керівнику абсолютно по барабану, продукт якої якості він видає. А тому він аж ніяк не зацікавлений у спеціалістах високого класу. Оскільки не бачить зв’язку між своєю конкурентоспроможністю й компетентністю своїх співробітників.

— Виходить, жертві моббінгу слід навчитися захищатися самій?

— У деяких цивілізованих країнах — скажімо, у Німеччині, Франції, Швеції — уже прийняли закони, які захищають тих, хто постраждав від психологічного терору в офісі. Якщо вдається довести факт виживання, суд може визнати недійсним звільнення співробітника за власним бажанням і навіть зобов’язати компанію компенсувати моральні збитки (наслідком офісних воєн може бути й невроз, загострення чи спалах соматичних захворювань). На жаль, у нас погано розвинена судова система, ми в неї не віримо. Хоча якби частіше подавали позови на людей, котрі створюють ситуації, у результаті яких ми страждаємо, наше життя було б правильнішим і легшим.

— Звісно, можна через суд поновитися на роботі, навіть написавши заяву про звільнення за власним бажанням. Але як потім працювати з моббінгерами?

— Жертва моббінгу має повернутися іншою людиною, змінити свою поведінку й ставлення до цих людей. Думаю, побачивши, що вона вміє захищатися, моббінгери вже не наважаться шкодити їй. І ще одне. Дуже важливо, до чого прийшла людина, переживши моббінг. Адже, як відомо, немає досвіду позитивного й негативного — є просто досвід. Можливо, цей досвід для того, щоб чомусь вас навчити. Можливо, ви мусите зрозуміти, що гідні кращої роботи й кращого оточення. Адже для нас дуже важливі підтримка й позитивна оцінка інших людей. І тут наша культура спілкування є жалюгідною, ми не вміємо говорити іншим приємні речі. Хіба так важко сказати: ти написав класну статтю або намалював класну картину, або прочитав класну лекцію? І хіба таке часто чуємо? Тому й почуваємося недооціненими. Нас відкрито критикують, дають прочухана, виживають, але не вміють хвалити. Наостанок хочу нагадати моббінгерам: завтра життя може поставити вас у ситуацію, коли черговою жертвою моббінгу станете ви.

Ганна ЯРОШЕНКО для «Полтавщини»