Сергій Чередніченко: Я не хочу бути пластиною на «Титаніку» полтавської влади, який йде на дно

Громадський діяч та політик Сергій Чередніченко після своєї заяви про складання із себе депутатських повноважень зустрівся із «Полтавщиною», щоб в чергове пояснити мотиви свого вчинку, але на цей раз — відвертіше і докладніше.

Міська рада перетворилася на додаток до виконкому

Все насправді дуже просто. Людина, яка йде у владу, вона намагається вирішити певні цілі. У нас в Україні це чомусь пов’язано із вирішенням бізнес-проблем. Я йшов у владу з єдиною метою — після досвіду роботи громадського діяча реалізувати себе у якості депутата міської ради. У нас люди думають, що депутат це щось таке велике, це людина, яка має купу можливостей. Насправді — все трохи інакше. Депутат є ретранслятором громадської думки у сесійній залі. Далі — справа за виконавчим комітетом. Чому виконком має таку назву? Тому що він має виконувати волю громади через депутатів. Виконком має виконувати доручення депутатів, але у нас — навпаки. Міська рада перетворилася на додаток до виконкому. Депутати чомусь сприймають усі листи, рішення і пропозиції виконкому за догму і голосують за все це. Я був категорично проти цього і ще рік назад хотів довести позицію, що депутат — це та людина, яка подає пропозиції, впливає на міські процеси і контролює їх. Адже він представник свого територіального округу і повинен долучатися до цих процесів, а не бігати голосувати за все, що подає виконавчий комітет.

«Не я прийшов до «БПП — Солідарність», а партія до мене»

І коли були політичні перемовини щодо мого можливого депутатства, а скажу відверто, що не я пропонував себе партії «Солідарність», а ця партія запросила мене до своїх лав (це серйозна різниця), то я тоді саме про це говорив. Скажу більше цього — свого часу я планував сам обиратися на міського голову і вести свою команду. Але я послухав людей, що краще працювати у сильнішій команді, у команді професіоналів, які прийшли боротися із корупцією та змінювати систему. Саме тому я відклав свої політичні амбіції і приєднався до команди «БПП — Солідарність».

Олександр Мамай та Сергій Чередніченко

«Я відіграв значну роль у перемовинах з Олександром Мамаєм»

Ви пам’ятаєте, що відбувалися дуже важкі перемовини із міським головою Олександром Мамаєм. І вважаю, що саме я відіграв важливу роль у тому, що вони завершилися конструктивно. Я активно брав участь у депутатських комісіях, порушував питання, писав заяви про вчинення злочинів. Адже я декларував виборцям, що я прийду і зміню! З часом була створена широка коаліція «БПП» — «Рідне місто» — «Совість України» — «Батьківщина». Однак, після цього усі домовленості щодо моїх пропозицій були скасовані. І мене вразив той факт, що на той час мої супротивники із «Рідного міста» чи «Совісті України» стали більш конструктивними, ніж мої однопартійці. Чому? Наведу маленький приклад. Усі ми пам’ятаємо, що Андрій Матковський декларував, що ми будемо боротися із продажем алкогольних напоїв у нічний час. Це було написано і в його програмі. Я подав цю пропозицію, але мої однопартійці на депутатській комісії мене не підтримали. Я був дуже здивований. Інший приклад — ми обіцяли, що програма із безкоштовними аптечками буде тривати і після виборів. Я вносив пропозиції, що це можна трансформувати у ту ж «Картку полтавця», а потім ми ще з’ясували, що ми ще маємо 25% у «Ліках Полтавщини»... Тобто, ми мали усі механізми. Тим більше, що я вивчив досвід у Кременчуці, там є міська програма дешевих аптек. Коли я повернувся, то запропонував створити хоспісне відділення у колишній залізничній лікарні, а також запровадити програму по відшкодуванню ліків учасникам АТО, ветеранам та іншим верствам через міську програму «Турбота». Однак, дослівно наведу відповідь, яку я отримав, що усі мої пропозиції — «дебільні». Тому, якщо пропозиції припинити рух транспорту на вул. Соборності у вихідні дні, розмістити схеми руху транспорту на зупинках, зменшити проїзд в транспорті через реформування галузі, створити хоспіс і багато інших пропозицій — це все «дебільні ідеї», то який сенс перебувати у цій команді? Тому я вийшов із фракції.

«Обмежені люди при владі мстять людині тільки за те, що вона має свою думку»

Після цього почалися відбуватися у мене на окрузі дива. Зупинилася реконструкція на 32-й школі, а це була одна із моїх вимог. Я говорив, що у нас є проблема із вхідною групою та парковкою. Потрібно було поставити металопластикові двері — це 2 тис 700 грн. Натомість почали міняти 54 вікна, паркан будувати... А парковку і двері, говорять, зробимо у 2017 році. Останньою краплею стало те, що мені і Олександр Мамай, і Андрій Матковський обіцяли (а останній обіцяв і виборцям) організувати зупинку на Яру. Почали роботи, але так і не довели їх до логічного завершення. Я зрозумів, що у владі є обмежені люди, які використовують адмінресурс і просто мстять людині тільки за те, що вона має свою точку зору і позицію. Тому я вирішив, що краще буде піти з міськради, а на моє місце нехай зайде інший депутат і зробить для людей щось краще.

«Моя „вина“ була у гіперактивності на тлі інших депутатів»

У мене була мрія зробити із Гришкиного лісу паркову зону. Я багато туди вклав і часу, і грошей: поставили там лавиці, шлагбауми і т.д. Натомість 4 млн грн йде на дендропарк. Я не проти, щоб його реконструювали, але це проект однієї людини. Цей парк, можна сказати, — за містом. А саме міські парки «Перемога», «Сонячний» та інші стоять розбиті... Був нещодавно у Харкові — вражений місцевими парковими зонами — все вичищено, все красиво. Ми натомість вкладаємо кошти в околиці міста — запускаємо лебедів і робимо там освітлення... Також запропонував прийняти та профінансувати відповідну програму щодо парків до прийняття бюджету-2016. І в чому цинізм ще? Я вношу цю пропозицію (та інші) до бюджету, мені обіцяють, що розглянемо, а потім видають проект, де моїх пропозицій взагалі немає. І я повинен за це голосувати. Добре, я голосую за такий бюджет, адже я розумію, що він потрібен. Але далі потрібно було вирішувати пропозиції у робочому порядку. Повернусь до теми заборони продажу алкоголю у нічний час. Депутат Петров, який має «наливайки» і голова ради підприємців Дикань, який також має наливайки, виступають проти. Тобто, питання не вирішуються ні до прийняття бюджету, ні після. Добре, і це розумію, це їхній бізнес. Але хто проти реконструкції парків та скверів, хто проти парковок біля лікарень? Мені почали говорити, що я проявляю гіперактивність, а інші депутати, виходить, на цьому тлі нічого не роблять. Але в чому моя вина? В тому, що я не різав кавуни в центрі міста? Вибачте, адже депутати бувають різні...

Про «Титанік» міської влади та бізнесменів, які можуть заробити тільки при владі

Тому я вирішив не брати участь у дерибані міських земельних ділянок, розкраданні бюджету, нереформуванні медичної галузі міста... Мені краще бути звичайною людиною із своєю думкою, бути лідером іншої політичної партії, ніж бути маленькою пластиною великого «Титаніку», який все одно піде на дно. Чому я так кажу? Бо люди, які зараз при владі, вони у свій час, на жаль, не реалізували себе у бізнесі. Але вони гарно себе реалізували у казнокрадстві. Тому вони вперше вкрали з казни, потім пішли у бізнес, однак там прогоріли. Після цього вони вирішили знову піти у владу, щоб знову заробити. Тому я не хочу щоб мене асоціювали із людиною, яка може заробляти тільки при владі, а не в бізнесі. Я доволі самодостатня людина, мої бізнеси усі працюють. Було, до речі, багато спекуляцій щодо цього, різноманітних пліток... Але хто хоче порпатись у чужій кишені, нехай загляне у свою. Тому я маю і отримав право висловлювати свою думку, адже ми живемо у демократичній країні та місті. Саме тому я був категорично проти закриття справ по викраденню 12 млн грн із ШЕДу, закриття справи по Віктору Передерію, який очолював «Полтава-Сервіс»... Все покладено у довгий ящик, бо хтось із кимось (бачте!) домовився. Але я домовлявся не за це, а за той же Гришкин ліс... Тепер бачу, що із цієї владою я не зможу реалізувати свої обіцянки виборцям.

«Сумно спостерігати за нинішніми депутатами»

Щодо депутатів міськради, то мені сумно за ними спостерігати. Вони обіцяли людям зміни, економічні прориви, реформи... Наприклад, Facebook мені нещодавно нагадав про газету «Рідного міста», ще перед виборами. Там Удовіченко розповідав, що він гарний господарник, що все він змінить, що тарифи на транспорті знизить. Щось відбулося з цього? Ні. Харків’яни як працювали у нас, так і працюють. А цього року ми їм ще більше дали робіт. Але там тільки документи харківські, а працюють полтавці... Щодо так званої опозиції, то не можу зрозуміти, чому вони не складають свої мандати та не йдуть з ради? Вплинути на процеси у раді вони вже не зможуть, тому, якщо ти опозиція, то вийди достойно, не бери на себе відповідальність за провали влади. Ні, не складають, натомість голосують за такі рішення, нехай і пакетом, за які потім доводиться їм червоніти і щось пояснювати виборцям.

«Людей важко обдурити втретє чи вчетверте»

Або ось пригадаємо, що був колись великий керівник Юрій Кропивка у заступниках мера, тепер він став керувати «ПМШЕДом»... Це все стара команда. Або Юрій Левченко, з усією повагою до нього, також працює. Свого часу я прийшов до нього із пропозицією створити у Кадетському корпусі технопарк. З бюджету жодної копійки на це не потрібно, тільки треба було виготовити проект за 300 тис грн. Інше створили б інвестори. А місто отримувало б кошти в бюджет. Але для влади його краще продати... Розумію, що знову будуть вибори, знову газети, але людей важко обдурити втретє чи вчетверте.

«Головне — пережити зиму»

Що роблю зараз? Зараз суд із «Останнім Бастіоном». Захищаю свою честь з приводу їхніх публікацій. На жаль, у цій країні не діють закони. В іншій країні не було б навіть таких публікацій. А у нас відповідач не ходить на суд і затягує розгляд. Але не це головне... Я готуюся до політичною осені, аналізую проблеми, свої помилки, досягнення. Адже на нас чекає дуже важка політична осінь.

Полтавцям я порадив би передусім думати про своє життя, бо живемо ми у складний період. Бо потрібно думати як заплатити за ці великі тарифи, як прогодувати дітей. Також порадив би полтавцям зберегти свою честь, особливо на тлі безчестя, яке відбувається на усіх рівнях. І головне — потрібно пережити цю зиму — це саме головне.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»