«Тарифний майдан» чи піар політичних партій?

Сьогодні у Полтаві на площі перед обласною адміністрацією пройшов мітинг проти підвищення тарифів на комунальні послуги. Здебільшого протест стосувався нових тарифів на опалення та гарячу воду. Вийшли на протест близько 200 чоловік з плакатами, національними і політичними прапорами. Спікерами мітингу були депутати міської і районних ради Полтави від різних політичних партій. Найбільше розповідали про нові тарифи Олександр Шамота і Юліан Матвійчук.

Мітингуючі вимагали призупинити тарифи до покращення фінансового стану населення. Винними у високих тарифах вважали українську владу, яка, на їхню думку, є злочинною і олігархічною.

Дмитро Сенчакович, Юліан Матвійчук, Євгеній Холод, Олександр Шамота та Олександр Кісільов

В кінці перший заступник голови Полтавської облради Євгеній Холод пообіцяв мітингувальникам, що 20 липня обласна рада направить звернення до президента з проханням зупинити підвищення тарифів.

Також ми запитали у Юліана Матвійчука , Романа Чабановського, Василя Ковальчука та депутата міськради від «Самопомочі» Дмитра Сенчаковича, скільки вони особисто сплачують за комунальні послуги. З них Євгеній Холод і Роман Чабановський впевнено назвали ці суми.

Бліц-опитування: скільки ви витрачаєте на комунальні послуги?

Подібні мітинги сьогодні пройшли і в інших містах Україні, основний із них пройшов у Києві біля Кабміну і Верховної ради.

Піар чи мітинг?

Політичні прапори:

Мітинг проходив під прапорами 4 політичних партій: «Партія простих людей», «Свобода», «Самопоміч» та «Конгрес українських націоналістів». Хтось тримав і національний прапор, але політичних прапорів була значно більше.

Хто винний?

Керівники мітингу звинувачували у всіх проблемах президента і олігархів, учасники протесту долучило до списку винних і «жидів». Хоча проблему тарифів можна почати вирішувати і на місцевому рівні. Найдорожча комунальна послуга — це опалення і гаряча вода. Надає цю послугу у нашому місті «Полтаватеплоенерго», власником якого є обласна рада. Хоча основу тарифу за опалення складає ціна на газ, тариф можна знизити замінивши старе обладнання на підприємстві і виділити кошти з обласного бюджету у програму енергоефективності. Наприклад, члени партії «Свобода» могли вимагати від заступника голови обласної ради Анатолія Ханка якихось пропозицій з приводу цього.

Хто при владі?

Спікери мітингу говорили, що революція Гідності не завершилася, бо після неї до влади знову прийшли олігархи. Хоча організатори мітингу — також представники влади. В обласній раді і міській раді є депутати від партій «Свобода», «Партії Простих Людей», «Самопомочі». Член партії «Свобода» Анатолій Ханко — заступник голови обласної ради. Депутат від «Партії Простих Людей» Сергій Мамоян — голова депутатської комісії з паливно-енергетичного комплексу та використання надр. Виконуючий обов’язки Шевченківської районної ради Микола Ачкасов та голова Київської районної ради Полтави Сергій Синягівський — є членами «Партії Простих людей». Представники мітингуючих партій пояснюють своє безсилля тим, що містом керує «ширка» і вони нічого вдіяти не можуть.

Слабкість мітингуючих сил

Важко назвати успішним мітинг в 200 чоловік, після того як тарифи на тепло і гарячу воду з 1 липня збільшилися у два рази. Та і на мітинг прийшли переважно люди старшого віку. Партії, долучивши свої ресурси, мали цілий тиждень, щоб провести кампанію бо збору людей, але про мітинг люди дізнавалися з поодиноких листівок на під’їздах.

Ми вирішили поцікавитися в учасників акції, чому вони тут зібралися, і які їхні вимоги.

Підходимо до групи жінок пенсійного віку поспілкуватися.

— Чому ви сьогодні прийшли на цю акцію?

— Прийшла, щоб Порошенка зняли, і щоб його більше не було.

— Ви думаєте, що у цьому винен саме президент?

— Так а хто ж? Хто керує країною? Риба гниє з голови. Ми вже дожилися до того, що в нас грошей немає, ліків немає. Ми хочемо, щоб люди мали нормальні зарплати і пенсії, щоб могли нормально платити за комунальні послуги.

— А нормально — це скільки, на вашу думку?

— Як при союзі було — 5 рублів за все.

В розмову включається друга жінка:

— Та такого не буде, звичайно. Але ж повинна бути справедливість.

— А скільки Ви сплачуєте зараз комунальних платежів?

— Я багато плачу. У мене одна кімната 37 кв. метрів. Одна живу, і плачу 700 гривень. Навіть водою гарячою не користуюся зовсім. Оце до такого нас довели.

Запитую в третьої жінки:

— Які тарифи ви вважаєте доцільними?

— Хоча б такі, як були до цього.

— Маєте на увазі тарифи Яценюка?

— Та хоч б такі. То були теж високі, але вижити ще можна було. Зараз уже — ні. Нові тарифи просто знищують народ. Мені дали субсидію 4 гривні.

Друга жінка:

— А мені, навіть, субсидію не дають. Якщо людям не зменшать тарифи, народ буде цю владу судити. Люди ненавидять владу, просто ненавидять.

До нас підходить ще одна пенсіонерка, яка стояла поруч і слухала розмову:

— Можна я скажу? Я сама заробила собі на квартиру. У мене у ній прописаний син, але не проживає зі мною. Для того, щоб довести, що він проживає в іншому місті, потрібні номери паспортів і ідентифікаційні коди двох людей з його будинку в тому місті. Хіба зараз хтось дасть такі дані чужим людям? (починає плакати — авт.). Чому мої сусіди, які точно знають, що він тут не проживає, не можуть підтвердити таку інформацію? Та весь будинок у нас може це підтвердити. Але ж це, виявляється, не аргумент. Я сама заробила на цю квартиру, хочу залишити її дітям, а мені кажуть: не сплатите тарифи — її заберуть. Ну де ж це таке є, люди добрі? Я маю пенсію півтори тисячі, хіба можу я заплатити 4 тисячі комунальних? (починає сильно плакати, не може далі говорити — авт.)

Третя жінка додає:

— Ми вже боїмося, щоб внуки до нас прийшли в гості. Ми не хочемо, щоб вони бачили нашу убогість, і нам дати рідним внукам нічого..

— Чому ви прийшли на цю акцію?

— Мені набридли оці субсидії і милостині від держави. Нас так ще ніколи не принижували. Я все життя пропрацювала викладачем, аби зараз жити на милостиню, аби вижити?

— Скільки складає ваша пенсія.

— 1400 гривень.

— Скільки з них витрачаєте на комунальні послуги?

— Майже 400 гривень, але ж це вже з субсидією. А ви знаєте, що всі ці сьогоднішні субсидії потім ляжуть на плечі наших внуків? Нашим внукам буде ще гірше, ніж нам.

— Як ви вважаєте, сьогодні на акцію прийшло багато людей, чи мало?

— Дуже мало. У нас в будинку всі знали про неї. Але всі хворіють. Дуже хворіють люди. Багатьом, навіть, ходити важко.

— Це ви маєте на увазі пенсіонерів?

— Ну, а кого ж іще? Всі інші на роботі.

Жінка з плакатом «Путін вбиває нас кулями, а влада — тарифами»

Підходить жінка з плакатом «Путін вбиває нас кулями, а влада — тарифами»:

— Можна я скажу? Я трішки розбиралася в цьому питанні. У розрахунку надбавок до пенсії закладений коефіцієнт індексації, який не переглядався уже три роки. Тобто, він не відповідає рівню інфляції. Мінімалка теж не відповідає реальним потребам людини. Людям дають цю лапшу, а люди ковтають її. А потім просять «додайте хоч трішки». Їм додають 10-20 гривень, а вони радіють: «та хоч щось додали». Парадокс у тому, що у формулу перерахунку пенсії закладений стаж роботи. Чим більший у людини стаж, тим довше ти не отримаєш ніякого перерахунку пенсій. Наприклад, у мене 44 роки робочого стажу. А надбавку на пенсії дають тільки тим, у кого 15, 20 років стажу. А ті, хто пахали більше половини свого життя, не мають цієї надбавки. І не матимуть ще 3-4 роки — ми рахували з бухгалтером. А ціни ростуть і ростуть уже третій рік. Тому, комітету по пенсіях у Верховній раді потрібно звернути увагу на цю вбивчу формулу і розібратися. А, відповідно субсидій, то раніше ми сплачували 10% від доходу, потім 15%, а зараз Гройсман оголосив, що буде 20%. І на життя пенсіонера залишається 20-30 грн на день. Нехай Гройсман поїде в Ізраїль, і забезпечить таке життя своїм братам по крові.

— Що робити людям далі, на вашу думку?

— Розумієте, людей загнали в глухий кут. Вони готові їсти одну лиш картоплю, але платити ці тарифи, аби в них не забрали хоча б цей куток, в який їх загнали. Ми придбали самі свої квартири, оці всі «хрущовки» були побудовані за наші гроші, а тепер нас обклали такими тарифами, які ми не в змозі оплатити, і нам грозять забрати в нас наше житло. Ви усвідомлюєте масштаб гноблення людей?

— Ви вважаєте, які мають бути тарифи?

— Я скажу, що газ — це природній ресурс, а всі природні ресурси мають належати людям.

— У Конституції саме так і записано.

— Отож. А в нас наші природні ресурси вкрали і продають нам за жахливими цінами.

— Скільки коштів зі своєї пенсії ви віддаєте на комунальні виплати?

— Я отримую 1900 гривень пенсії, і, з врахуванням субсидії, віддаю 550 гривень на комуналку. А, якби не було субсидій, ця сума була б більшою, ніж моя пенсія. І, якщо відняти, мінімум, 200 гривень на аптеку, залишається 30 гривень на день. Хай хтось із влади спробує прожити на 30 гривень в день.

В цей час підбігає група пенсіонерів, а з нею кілька молодших чоловіків з кримінальним сленгом. Всі в чорних окулярах, включно з бабусями. Вони агресивно нападають на жінку, яка розмовляла з нами:

— Что это вы понаписывали? Какой Путин? Путин ни в чом не виноват. Да, если б у нас был Путин, мы жили бы совсем по-другому.

— Міни б падали нам на голови? Це ви називаєте по іншому? — Запитує кореспондент.

— Какие мины? Что вы несете?... Провокатор! Люди, провокатор!

Починається неймовірний гамір. Відразу ж втручаються жінки, з якими ми спілкувалися:

— Та що ж ви таке кажете? Який Путін?

— Та если б у нас президент был Путин, мы бы в полном достатке жили. А что ваш Порошенко? Развязал гражданскую войну, брат на брата.

Ми починаємо їх фотографувати, вони зриваються і кричать: «провокатор», «провокатор пристает к людям». Починають з усіх сторін хапати кореспондента, тягнути, вихвачувати фотокамеру.

Реакція на питання «Які тарифи є доцільними?»

В цей час в сутичку вступає чергова група пенсіонерів, які починають звинувачувати «путіністів» у тому, що вони тут заважають людям, просять не кричати і не чіпати журналіста.

На зауваження, що вони перешкоджають журналістській роботі, і ми змушені будемо викликати поліцію, синхронно розходяться в різні боки.

Покидаючи місце акції, люди продовжували говорити про те, що не знають, як їм далі жити.

Микола ЛИСОГОР, Віталій В’ЮН, «Полтавщина»