Як Полтавщина зустрічала вогонь Олімпіади-80: містика та арбітри

Весь корпусний парк був наводнений людьми, а біля міськради взагалі не проштовхнешся. Близько восьмої ранку на порозі з’явився з малою церемоніальною чашею, в якій палав олімпійський вогонь, голова міського оргкомітету «Олімпіада-80» заступник голови міської ради Юрій Іванович Янко в супроводі Героїв Радянського Союзу Олександра Федоровича Васька та Пилипа Денисовича Ківи. На трибуні представники обласного та всесоюзного оргкомітетів «Олімпіада-80». Від церемоніальної олімпійської чаші факел естафети олімпійського вогню запалила легкоатлетка Ольга Буравльова.

392 км траси Київ-Харків. Факелоносець з Харківської області чекає на вогонь

Протягом факельної естафети та й під час самої Олімпіади-80 відбувалося багато незвичайних, я б сказав, містичних подій. Коли болгарський факелоносець Станке Димитров піднімався на підвищення, щоб запалити вогонь у чаші, до ніг йому сів голуб. Під час репетицій церемонії відкриття Олімпіади-80 часто йшов дощ і у факелоносця Сергія Белова ніяк не виходило ідеально пробігти пандусною доріжкою, що вела до олімпійської чаші. Проте в день самого відкриття на небі не було ні хмаринки і знаменитий баскетболіст зробив свою справу бездоганно. Макет олімпійського Мишка на репетиціях церемонії закриття аж ніяк не хотів вертикально підійматися вгору, він постійно завалювався набік. Та, як відомо, попри усі побоювання, талісман граціозно злетів у нічне московське небо. Дивовижна історія відбулася і в Полтаві під час проводів олімпійського вогню. В момент коли виносили олімпійський вогонь з міськради, над будинком з’явився лелека. Він поволі-поволі покружляв і полетів собі далі.

Серед факелоносців, які несли вогонь на Чутове: Віктор Матосов, Анатолій Грінченко, Сергій Бондаренко, Микола Лисий, Анатолій Мальцев, Віктор Гноєвий, Олександр Роман, Володимир Плиско, Микола Василенко, Олексій Бортник, Єлизавета Ковальова. В центрі в костюмі Іван Петрович Колесников (відповідальний за естафету на Полтавщині, старший тренер облспорткомітету, суддя). Збільшити зображення.

Отже, близько дев’ятої години ранку естафета з Полтави вийшла на трасу Київ-Харків. Серед факелоносців, які несли олімпійський вогонь в напрямку Чутового, були шість представників ФСТ «Динамо». Олексій Бортник, який ніс вогонь в районі с. Копили, пригадує, що під час естафети була невелика затримка. Коли на горизонті показалася процесія, то попереду факелоносця чомусь їхала спеціальна машина «Волга». Як з’ясувалося, полум’я з невідомих причин за Полтавою кілька разів затухало, хоча погода була хороша. Представник супроводу вогню інструктував наступних факелоносців, як швидше пробігти свій відрізок. Для цього треба було дещо нахилити факел вперед.

Зрештою близько дванадцятої години дня, згідно з графіком, естафета через Чутове дісталася кордону Полтавської та Харківської областей. Після десятихвилинного мітингу на 392 км траси Київ-Харків вже наші сусіди, легкоатлети Харківщини, понесли вогонь в напрямку Москви. Останній факелоносець із Полтавщини, який ніс вогонь Олімпіади-80, це Микола Лазоренко з Чутового.

Представник супроводу вогню інструктує Олексія Бортника

Вогонь зі стародавньої Олімпії в столиці сучасних Ігор доставлявся по-різному. Використовувалися велосипеди, мотоцикли, автомобілі, морські судна, авіація і навіть лазерний промінь, який застосували в 1976 році в Монреалі. Організатори московської олімпіади вибрали біг, адже він надає більшої урочистості цьому процесу. Близько п’яти тисяч факелоносців несли вогонь дорогами Греції, Болгарії, Румунії та Радянського Союзу. 18 липня 1980 року факельна естафета прибула до Москви, де на Радянській площі її зустрічали тисячі людей.

Як відомо, спортивні змагання не обходяться без арбітрів, і на олімпійських іграх їх була потрібна чимала кількість. Поєдинки Московської олімпіади обслуговували фахівці з сімдесяти восьми країн. На правах організаторів, третину арбітрів склали радянські спеціалісти. Серед їх числа честі судити легкоатлетичні змагання був удостоєний наш земляк Юрій Стєшин. Своїми спогадами про Юрія Йосиповича поділився голова ради ветеранів з фізичної культури та спорту Полтавської області Володимир Рубан.

Рубан: Ще з 1966 року, відколи Юрій Стєшин почав працювати старшим тренером в ФСТ «Колос», легка атлетика в області набула активного розвитку. Завдяки його праці команда Полтавщини ставала переможницею сільських Ігор УРСР. Юрій Йосипович була людина комунікабельна й висококваліфікована, він мав підхід до кожного вихованця. Після олімпіади Стєшин працював директором стадіону «Колос», і побудова легкоатлетичного манежу — це його ініціатива. Тоді на стадіоні щодня займалися спортом більше двох тисяч бажаючих. Коли Юрій Йосипович став арбітром всесоюзної категорії, то у Полтаві почали проводити змагання високого рівня. На всесоюзні змагання до нас приїздили представники усіх п’ятнадцяти республік.

Полтава ранок 13 липня 1980. Вогонь проводжають на Москву. Біля будинку міської ради. В центрі голова міського оргкомітету «Олімпіади-80» заступник голови міської ради Юрій Іванович Янко, зліва герой Радянського Союзу Олександр Федорович Васько, справа герой Радянського Союзу Пилип Денисович Ківа.

Всесоюзний конкурс спортивних суддів «Олімпійський арбітр» був оголошений в серпні 1976 року. Він відбувся у три тури в усіх союзних республіках. Конкурс передбачав не тільки навчання суддів, а й проведення ними змагань різного масштабу. Понад тисячу арбітрів, які стали переможцями конкурсу, дістали право судити фінали VII літньої Спартакіади народів СРСР. Тільки 400 з них потрапили на Олімпіаду в Москві.

Ще коли проводився відбір факелоносців на Полтавщині, очолював його суддя всесоюзної категорії Іван Колесников. Обласні газети завчасно Івана Петровича називали, як арбітра, який обслуговуватиме змагання Олімпіади-80. Насправді ж він не пройшов відбору, бо на заваді стало фронтове поранення. Проте Колесников виконав величезний об’єм відповідальної роботи, адже входив до обласного оргкомітету «Олімпіада-80».

Суддя з Полтави Юрій Стєшин на Олімпіаді 80

Повертаючись до Юрія Стєшина, варто згадати, що він був одним з арбітрів на змаганнях зі штовхання ядра. Як відомо, в цій дисципліні переміг кременчужанин Володимир Кисельов. Стєшин поїхав на Олімпіаду ще і як позаштатний кореспондент газети «Зоря Полтавщини». Він щодня передавав із Московських арен оперативні цікаві репортажі.

Форма судді Олімпіади-80 та посвідчення судді Юрія Стєшина зберігаються в музеї історії спорту Полтавщини

По приїзду до Полтави Юрій Йосипович влаштував прес-конференцію, де поділився своїми враженнями. Після чого суддю Олімпіади-80 часто запрошували виступати перед трудовими колективах із спогадами про ХХІІ Ігри. На його виступах в залах не було вільних місць. Після смерті Стєшина, його сім’я передала в музей спорту Полтавщини велику кількість матеріалів, фотоальбоми та особисті речі.

Далі буде...

Володимир СУЛИМЕНКО, «Полтавщина»