Ініціатор «Мобільної техностудії» Владислав Кушніров: «Я не створюю роботів — я навчаю дітей створювати їх»

«Донька пішла в школу і стала каталізатором переходу до робототехніки»

А.М.: Владиславе, для початку розкажіть кілька слів про вас: хто ви є, яка у вас освіта, чим ви конкретно займаєтеся зараз і як ви до цього прийшли?

В.К.: Я — звичайний полтавець, закінчив фізико-математичний факультет нашого педагогічного інституту. Спеціальність — вчитель математики та інформатики. У школі не працював, працював у деяких вузах.

А.М.: Тобто навчати — це ваше покликання ще зі студентських років.

В.К.: Мабуть, так. Далі потрапив в одну міжнародну IT-компанію, там був тренером. І вже майже 3 роки як я повернувся з Києва до Полтави, моя старша донька тут пішла в школу і стала каталізатором переходу до робототехніки.

А.М.: Отже, робототехніка. Що це таке?

В.К.: Робототехніка — це наука про створення та функціонування роботів.

А.М.: Тих роботів, яких ми бачимо з телеекранів? Трансформерів?

В.К.: І навіть тих, яких ми не бачимо і не чуємо. Найпростіший спосіб подивитися на деяких роботів — це ввечері, коли вже темно, пройтися по вулиці Зінківській зі сторони спиртзаводу. Там бувають відчинені вікна, і конвеєрна лінія, де стоять звичайні роботи-маніпулятори, стає видною. Там немає жодної людини, а робота йде. Це теж роботи, які поряд з нами.

А.М.: Тобто це все, що автоматизоване і робиться без участі безпосередньо людини — це все роботи. І ви робите подібне?

В.К.: Я не створюю роботів — я навчаю дітей створювати їх. Є така популярна на сьогодні галузь освіти як STEM-освіта (Science, Technology, Engineering, and Mathematics), тобто наука, технології, конструювання і математика. Така освіта дає можливість дітям не просто вчити якісь науки — за книжками чи слухаючи щось, а відразу ці знання застосовувати на практиці.

А.М.: Тобто це така собі прикладна математика і фізика.

В.К.: Не зовсім. Прикладна математика — це окремий предмет, теж більше теоретичний. А це якраз навпаки: на практиці ми щось проходимо, а потім пояснюємо, що це таке, з точки зору науки.

Найпростіший приклад — це коли в мене діти починали створювати найпростіші конструкції роботів, і там були шестерні. І от як зробити, щоб та чи інша деталь рухалася повільніше чи швидше? Є понижуючі чи підвищувальні зубчасті передачі: дві шестерні різного діаметру в залежності від того, до чого під’єднуються, рухаються повільніше або швидше. І от діти спочатку це робили, а потім пояснювали чому: бо в цієї шестерні 24 зубчика, а в цієї — 8. І, звичайно, та, де 8, швидше обертатиметься, ніж та, де 24.

Гурток завітав до вихованців Центру розвитку дитину

Потім уже йдуть питання: а чому швидше? А наскільки швидше?

«Знаю приклад жінок і дівчат, які технічно підкованіші, ніж більшість чоловіків навколо них»

А.М.: Для чого це робиться? Для чого дітей навчати робототехніці таким чином?

В.К.: Поділю запитання на дві частини. Для чого навчати робототехніці? Зараз роботи все більше проникають у наше життя. Сюжетів про те, як вони найближчим часом можуть опинитися у наших оселях, дуже багато.

Для того, щоб вміти керувати ними, потрібні базові знання. Звичайно, попит буде не тільки на тих, хто вміє ними керувати, але і створювати їх та адаптувати під конкретні умови. Якщо це починати зараз робити у вузах, то я вважаю, що це буде пізно. Люди, які там навчаються, мають певний світогляд та уподобання, і змінити їх на інші може бути складно. Тобто повинно щось статися в їхньому житті, щоб від того, що їм хочеться зараз, вони перемкнулися на щось зовсім інше.

А.М.: Тобто немає зараз часу займатися ще й перевихованням?

В.К.: Не те, щоб часу, а просто у дорослої людини вже дещо сформований світогляд, який набагато складніше змінити, ніж сформувати його заново у дітей.

А.М.: Тому ви готуєте таких фахівців змалечку?

В.К.: Я намагаюся їх зацікавити, щоб вони потім стали такими фахівцями.

Чому їх потрібно зацікавити змалечку? По-перше, їм самим це цікаво. Їх не потрібно зацікавлювати: ось візьміться, це буде перспективна професія. У вас буде цікава і корисна робота, яка фінансово допомагатиме. Їм це просто цікаво: складати щось, програмувати щось, бо ці роботи не тільки складають з конструкторів, але й створюють програму для їх функціонування. І потім дивитися, що з того виходить. Ще раз кажу: для цього не потрібно пояснювати: навіщо вам це треба? Ось візьміть складіть — дитина зробила і відразу: «Вау!».

У мене на заняттях є дві дівчини по 9 років, які дають фору деяким хлопцям.

А.М.: Хотіла запитати: мені здається це все таки більше для хлопців — така технічна спрямованість, вона ближча до чоловіків. Чи ні?

В.К.: Я не можу сказати, що вона більше технічно спрямована, бо все залежить від конкретної людини. Я знаю приклад жінок і дівчат, які технічно підкованіші, ніж більшість чоловіків навколо них. В одному з моїх попередніх місць роботи технічним фахівцем була дівчина, яка є одним з 5 в Україні сертифікованих міжнародною компанією фахівців із встановлення дуже крутих серверів. Причому її рейтинг — 2-3 місце серед цих фахівців зі встановлення систем зберігання інформації досить високого рівня.

А.М.: А серед ваших учнів більше хлопців чи дівчат?

В.К.: Звичайно, більше хлопців. Але кількість не завжди переходить в якість.

У мене в двох групах займається 16 дітей. З них — двоє дівчат.

На сьогодні я готую фестиваль Junior FIRST Lego League, перший в Україні подібний захід, який відбудеться вже у травні. Змагання FIRST Lego League для старших дітей з 10 до 16 років проводяться, мабуть, уже третій рік, а версія Junior — для дітей 6-9 років — проводитиметься в Україні вперше. Я готую на базі свого гуртка дітей до участі в цих змаганнях. То з 6 відібраних дітей туди потрапили дві дівчини (ті дві, які займалися). Причому це абсолютно об’єктивно: вони виконували всі завдання, які я давав, і відбір був не тому, що мені хтось подобається чи знайомі батьки.

«Якщо це вдасться — то я буду більше, ніж задоволений»

А.М.: Я почула у назві слово Lego. Це безпосередньо Lego як конструктор, який ми пам’ятаємо ще з дитинства?

В.К.: В принципі так, з одним маленьким «але». Я проводжу заняття на базі конструкторів серії Lego Education. Це набори, які дуже важко купити у звичайних магазинах, їх там практично немає, хіба можливо знайти в інтернет-магазинах. Це серії, які спеціально розроблені для навчальних закладів: дошкільних, шкільних, позашкільних. Вони мають дещо більшу вартість, ніж звичайні набори, і деяку комплектацію, якої в звичайних наборах немає. Наприклад, набори Lego Education WeDo, якими ми користуємося для створення перших звичайних роботів, крім звичайних кубиків Lego мають двигун, концентратор для підключення до комп’ютера і два датчики: відстані і нахилу — для того, щоб воно рухалося і реагувало на якісь дії. Наприклад, зробити машинку, яка рухається вперед, а коли ми підставляємо спереду якусь перепону, то машинка зупиняється і рухається назад. І це все роблять і запрограмовують діти.

А.М.: Ви зараз працюєте вихователем у гуртку, де навчаються цьому 16 дітей. Він такий єдиний?

В.К.: Ні, у Полтаві є ще один подібний гурток чи заклад — Robot School. Але там розраховано на доросліших, і дещо інший напрямок. Якщо в мене база — це конструктори Lego, то в них — плати Arduino — це для доросліших дітей і їх складніше пояснювати, потрібно з’єднувати дроти, припаювати їх.

А.М.: Ви говорите, що досить складно дістати ці конструктори.

В.К.: Ні, не досить складно. Вони просто не у вільному продажу. Єдиний дистриб’ютор в Україні — київська компанія «Пролего». І немає вибору в ціні.

А.М.: Хотіла запитати за ціну: це дорого?

В.К.: Якщо об’єктивно, то один набір, який ми використовуємо на двох дітей, — Lego Education WeDo — на сьогоднішній день коштує близько 4.000 грн. Конструктори для старших дітей — втричі дорожче.

А.М.: Знаю, що ви хочете ініціювати створення подібних закладів по всій Полтавщині чи їздити з уроками. Розкажіть про проект, який ви реалізовуєте.

В.К.: Коли почався гурток, який я веду, я почав публікувати в соцмережах фото і відео з занять, що там роблять учні. Так як соцмережі не обмежені в просторі, то до мене стали звертатися батьки не тільки з Полтави, але й з усієї області.

Крім Полтави, подібні заняття є в Кременчуці і Комсомольску. Причому там вони досить давно і серйозно займаються, бо мають спонсорів, які змогли їм допомогти і організувати. Полтава, на жаль, в цьому плані не так розвинута.

Вихованці технолабу

І коли звертаються батьки, то, звичайно, хочеться їм чимось допомогти. Але дуже важко про щось пояснювати, коли цього не видно. Тому виникла ідея створити мобільну студію, яка буде виїздити з Полтави в невеличкі міста, селища. Це можна робити на базі будь-якого приміщення, де є декілька столів, стільців і розеток — школи, дитсадки, клуби, не важливо де. Тобто кімната, де можна зібрати до 10 дітей, де їм буде простір, бо на місці вони сидіти не будуть.

Звичайно, я не зможу проводити такі заняття регулярно. Але зацікавити людей, які на місці зможуть щось робити і потім їх консультувати, якщо буде можливість, або, можливо, знайдуться люди, які зможуть купити і організувати на постійній основі на місці. Якщо це вдасться — а я сподіваюся, що такі люди знайдуться — то я буду більше ніж задоволений.

«Трошки обмежую рекламу, бо буде дуже багато охочих»

А.М.: Зроблю оголошення для всіх небайдужих, які хочуть зробити щось подібне в своєму місті чи селі, а також розвинути цю структуру у Полтаві. Шукайте Владислава Кушнірова у соцмережах для того, щоб сконтактуватися. А батькам, які захочуть до вас звернутися, де шукати вас у Полтаві?

В.К.: Є групи нашої студії «Технолаб» і у «Фейсбуці», і у «ВКонтакте». Тому можна заходити туди і лишати там повідомлення. З приводу занять — завжди відкритий до спілкування.

А.М.: А багато взагалі охочих?

В.К.: Так як ми працюємо на базі школи і не маємо власного приміщення, то я трошки обмежую рекламу, бо буде дуже багато охочих. Але попит у Полтаві величезний.

А.М.: Розкажіть ще по плани на майбутнє. Оцей конкурс, що ви згадували, — це, мабуть, така мета № 1: виступити успішно.

В.К.: Так, оскільки це перший подібний фестиваль в Україні, то хочеться виступити там гідно. І у нас є досить непогані шанси, виходячи з того, що я бачив в процесі підготовки дітей — як наших, так і спілкуючись з тренерами інших команд, які готують туди вихованців.

Діти з роботами

А максимально — це реалізувати проект, який, сподіваюся, набере необхідну кількість коштів.

А.М.: А де ви його розмістили?

В.К.: На «Спільнокошті». Це сайт краудфандингу в Україні, який орієнтований на підтримку проектів різного спрямування, коли збираються кошти доброчинців на те, що вони вважають за потрібне.

А.М.: Тобто будь-хто може допомогти?

В.К.: Будь-хто, прочитавши суть проекту, зв’язавшись із командою. Проектів різної спрямованості там досить багато.

Розмову провела Альона МАКАРОВА, телестудія «Місто»

Над текстом працював Роман ПОВЗИК, НМО «Magnum Opus»