Історичне підґрунтя та традиції свята Різдва

Святкування християнами Різдва не простежується глибше 4 століття. Дата його не пов’язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, ймовірно, відбулося не в зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних роздумів церковних авторів, один з найбільш ранніх дійшли до нас текстів належить Клименту Александрійському, який згадує 20 травня ). День 7 січня (25 грудня) встановлюється в Римської Церкві на початку 4 століття, чому перше свідчення виявляється в так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 року). У 4 столітті рівноапостольна цариця Олена побудувала храм на місці віфлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви 4 століття — Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоанна Златоуста, написані на це свято. У кодексі Феодосія (438) і Юстиніана (535) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоанн Златоуст перший ввів це свято в Антіохії в 386 або 387. Василь Великий доручив Григорію Богослову встановити це святкування на Константинопольському соборі. Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 7 січня (25 грудня ) стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним вже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитися на землі повне число років (як число досконале), звідси випливало, що Христос був зачатий в той же день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка в той рік припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 7 січня (25 грудня). Згідно однієї сучасної гіпотези, вибір дати Різдва стався з тієї причини, що спочатку християни святкували в один і той же час Боговтілення (під яким розумілося не народження, а зачаття Христа) та Великдень; відповідно, з часом додаток до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва в зимове сонцестояння.

Рiздво Христове має пряме вiдношення до сенсу нашого життя i стосується кожного з нас, тому що воно належить до основ християнської вiри. В Символi вiри, який повинен знати кожен християнин, ми сповiдуємо: «Вiрую... в Сина Божого, що... ради нас, людей, i ради нашого спасiння зiйшов з неба, i воплотився вiд Духа Святого i Марiї Дiви, i став чоловiком». Легко сказати: «Син Божий зiйшов з неба i став людиною», але хто може зрозумiти цю таїну? Як Син Божий, будучи Богом всюдисущим, зiйшов з неба i не перестав бути всюди? Як Єдинородний Син Божий, що превiчно народжується вiд Бога Отця, безсiменно народився вiд Дiви? Як Творець всесвiту вселився у творiння, прийнявши людське тiло? Нiякий людський розум не може збагнути цю велику таїну! I все ж Рiздво Христове — це iсторичний факт. Син Божий реально став людиною, подiбною до нас в усьому, крiм грiха. В це треба вiрити! Тому ми i називаємося вiруючими, що вiримо Боговi, на вiдмiну вiд нашої праматерi Єви, яка не повiрила Богу, а повiрила дияволу. В наш час багато людей готовi теж вiрити будь-яким богам, тiльки не Iстинному Богу на привеликий жаль. В життi ми майже все сприймаємо на вiру; навiть у те, що досягається досвiдом — наукою, ми часто змушенi просто повiрити, тому що не завжди маємо можливiсть перевiрити особисто.

Традиції свята

Різдву у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст (Пилипівка) [27 листопада до 6 січня включно]. Свято Різдва має п’ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Переддень, або навечір’я свята, проводиться у строгому пості і називається святвечором в цей вечір, за церковними приписами, вживається у їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою). Церковні співи, що прославляють Різдво Христове, були написані Софронієм і Андрієм Єрусалимськими (VII ст.), Іоаном Дамаскіном, Космою Маюмським, патріархом Германом (VIII ст.) та іншими. За традицією, в святвечір прийнято відмовлятися від їжі до першої зірки. Сама традиція постити «до першої зірки» пов’язана з переказом про появу зірки Віфлеємської, що сповістила про народження Христа, але в статуті Церкви вона не записана. Типікон вказує про піст до закінчення вечерні, яка зараз поєднується з літургією і служить вранці.

У чому святкували та як прикрашали дім

Обов’язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинковий сніп, в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м`яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування в хаті, дворі та господарських будівлях до ремонту робочого реманенту (навіть літнього: вози, коси і т.п.) та ткання полотна й вичинки шкір. За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки.

Що має бути на столі

Напередодні Різдва — 6 січня вдосвіта господиня готувала їжу — першу кутю, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути пісний борщ, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними оскільки Святвечір припадає на останній день пилипівського посту. Кутю традиційно виготовляли з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.

Потім усією сім’єю йшли до храму Божого, адже саме в цей день звершувалася спеціальна постова служба — Царські часи та Божественна Літургія. На якій по благочестивій традиції усі приступали до Таїнств Сповіді та Причастя.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постувати й нічого не їсти

7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 — 9.01). Зранку вся родина йшла до Церкви на святкову молитву і спільне Таїнство Сповіді та Причастя, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися: — Христос народився! — Славіте його! Або — З Святим Різдвом будьте здорові! Та починали колядувати. Колядувати годилося кілька днів і ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні. Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все що було заборонено під час посту. Проте навіть і в цей день треба міру знати. Наступний після Різдва день — це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати.

Зимові свята у цілому

Взагалі якщо розглядати зимові свята то ми повинні підходити до них духовно. Бо часто стаємо свідками не зовсім правильного життя нашого суспільства. То через мірне пияцтво яке призводить до поганих наслідків, то через мірне переїдання яке також негативно впливає на людина. Головне мати міру. На жаль, у наш час люди стали частiше обирати матерiальнi блага, а не духовнi скарби. Навiть християни, що прийняли хрещення i дали обiтницю жити за заповiдями Божими, часто не виконують свого призначення. Рiздво Христове спонукає нас завжди обирати Бога i все свiтле, добре i вiчне. А на всі зимові свята ми повинні ходити до Храму Божого та приймати участь у спільній молитві та Таїнствах Сповіді та Причастя в яких отримує сили як духовні так і тілесні для життя. Відвідати хворих людей, допомогти літнім самотнім, розділити радість Різдвяних свят із ними проявляти любов та милосердо до всіх оточуючих. Нехай Господь надихає нас на християнську любов, єднiсть i мир. На цьому шляху нехай Вифлеємська зiрка освiтлює наш розум i веде до спасіння.

Василь ФАЗАН, протоієрей УПЦ