Нарколог Ігор Власенко: «Ми хотіли наблизити психіатричну допомогу безпосередньо до учасників бойових дій»

А.В.: Ви, як лікар-психіатр, працюєте, щоб допомогти тим, хто звертається до лінії емоційної допомоги «АТОЛ»?

І.В.: Так. Але, для початку, я хотів би трохи повернутися до історії. Під час війни у В’єтнамі загинуло 85000 американських солдатів. Після того, як бойові дії закінчилися, близько 50% з тих, хто повернувся додому, покінчили життя самогубством. Якщо проаналізувати наповнення тюремних закладів, серед тих, хто відбував покарання було 50% людей, які пройшли через цю війну. 90% сімей розпалися. Люди не змогли адаптуватися до мирного життя. Це високі цифри. Американська медицина більше 30 років боролася з цим лихом. З іншого боку, ми маємо досвід Ізраїлю, країни, яка також постійно воює. Там на постійній основі готують воєнних психологів і 2500 таких спеціалістів вже працюють в армії. Вони пройшли підготовку в спеціалізованих закладах. І зараз безпосередньо приймають участь у бойових діях і надають допомогу на місці.

А.В.: Ви натякаєте на те, що ситуація в Україні може також призвести до подібних кризових наслідків?

І.В.: Так. І тому, щоб не чекати 30 років доки ця проблема вирішиться сама собою, був створений call-центр «АТОЛ». Ми хотіли наблизити психіатричну допомогу безпосередньо до учасників бойових дій. Ініціатором був литовський фонд «Унія 1219», допомагала Полтавська обласна державна адміністрація. У нас є свій номер телефону, своє приміщення, де волонтери, які пройшли відповідне навчання, надають допомогу.

Волонтери call-центру емоційної допомоги «АТОЛ»

А.В.: Розкажіть будь ласка детальніше про емоційну допомогу. Кому вона потрібна в першу чергу?

І.В.: Як показує статистика, близько половини дзвінків, які надходять до нашої лінії — це люди, що проживають з учасниками АТО. Близькі, дружини, матері. Чверть з тих, хто звертається — це волонтери, або вимушені переселенці. І інша чверть — самі воїни АТО, які розуміють, що їм потрібна якась психологічна допомога.

А.В.: А, до речі, з чим пов’язані такі цифри? Здається ж, що лінія емоційної допомоги потрібна в першу чергу бійцям. Тобто 100% людей, які телефонують — це мали б бути вони. Чому так мало дзвінків від чоловіків, які повертаються з війни?

І.В.: Вони повертаються героями, деякі зараз перебувають в стані ейфорії. Зустрічі, приємні знайомства, друзі. Порушення проявляються поступово — через місяць, два, три, півроку, рік.

А.В.: Тобто спочатку вони навіть не помічають, що повернулися вже іншими людьми? Що щось не так?

І.В.: Вони ще не повернулися, скажімо так. Вони ще на війні. Вони емоційно залишаються там. Тобто тілесно вони повернулися сюди, але вони ще продовжують воювати.

А.В.: Коли проходить період ейфорії, першого звикання до мирного життя, які проблеми з’являються? Які труднощі спіткають цих людей?

І.В.: По-перше, з цими труднощами стикаються близькі. Їм більш помітні ті зміни, які трапилися з рідними. Жінка, мати, батько, родичі — вони помічають, що у їх чоловіка чи сина є певні розлади. Це тривожний сон, жахи, людина може кричати, не дуже адекватно поводити себе під час сну. Також проявляється постійна напруженість, яку відчуває боєць, неможливість розслабитися. Наприклад, бувають хворі, які не можуть і 5-7 хвилин всидіти в кабінеті. Я перериваю з ними розмову, вони виходять, походять по коридору, потім повертаються і ми продовжуємо. Їм важко сконцентруватися на чомусь одному. Хтось постійно хоче розмовляти і згадує воєнні дії. Хтось навпаки замикається в собі і не хоче обговорювати цю тему. Дехто схильний до швидких агресивних дій.

А.В.: Ви перерахували конкретні моменти. Якщо людина помітить це у своїй сім’ї або серед близьких, як запропонувати цій людині звернутися по допомогу, щоб не образити її? Щоб не збити її з пантелику, але запропонувати Вам зателефонувати.

І.В.: Терпіння, терпіння і ще раз терпіння. Можна образити людину, сказавши, що їй потрібна якась медична допомога. Тому я раджу звертатися близьким до лінії «АТОЛ», де в нас працюють волонтери. Це своєрідне сито, через яке фільтруються всі наші розмови. Комусь вистачає декілька хвилин розмови для того, щоб отримати необхідну допомогу. А тих, хто потребує допомоги спеціалістів, волонтери перенаправляють до фахівців, які можуть її надати. У нас працюють психіатр, нарколог, психолог, психотерапевт, невропатолог.

А.В.: Тобто є можливість отримати допомогу не за телефоном, а особисто?

І.В.: Так, волонтери перенаправлять до фахівця. Ми назначаємо певний час, щоб людина не стояла в чергах. Не треба ніяких документів, паспорту, посвідчення.

А.В.: Це дуже важливий момент для бійців, щоб це було анонімно. Ніхто про це не дізнається, якщо вони не захочуть?

І.В.: Так, це анонімно. Тим паче, кабінет знаходиться не в лікувальному закладі. Людина заходить в бізнес-центр і ніхто не знає для чого вона туди прийшла. Тому що дехто боїться, що він прийде, його побачать знайомі, почнуться розмови «а чому це ти був в спеціалізованій клініці?».

А.В.: Скажіть будь-ласка, як Вас знайти, куди звертатися і який телефон гарячої лінії «АТОЛ»?

І.В.: Телефон гарячої лінії «АТОЛ» 080-20-30-20. Це безкоштовна лінія. Ми працюємо з 17:00 до 23:00. В подальшому ми маємо плани зробити цю лінію цілодобовою, тому що найгірше людям буває під ранок, або пізно ввечері. Тоді така допомога є більш потрібною.

Розмову провела Альона ВЯЗНІКОВА, телестудія «Місто»

Над текстом працював Денис СТАРОСТІН, прес-служба call-центру «АТОЛ»