Урбан-платформа «Citylab» сумнівається у доцільності каплички на території площі Леніна

До нас звернулися представники Полтавської урбан-платформи «Citylab» з проханням розмістити на наших сторінках їхні роздуми та пропозиції щодо реконструкції площі Леніна. Надаємо їм слово:

4 червня на вашому ресурсі з’явилася стаття «Олександр Мамай з владикою Федором запровадили проект щодо вшанування пам’яті героїв Полтави».

До самої статті у нас претензій немає і не може бути. Але нас дещо обурили деякі із тверджень, що приводяться в цитатах представників церкви і нашого мера. Зокрема, ті, що поширюють міф щодо існування церкви на території колишньої Площі імені Леніна. Тому вирішили обґрунтовано спростувати їх.

«Намоленне місце»

Як виникають чутки? Цього ніхто не знає, адже вони на те й чутки, бо мають невідоме джерело походження. В іншому випадку — якщо чутку породили і розповсюджують навмисно — це свідомий обман.

Ще за часів мерства Кукоби, а може й раніше, виник поголос, що на території тогочасної площі Леніна колись була церква. До недавнього часу він мляво мандрував містом, періодично затихаючи і знову відроджуючись як це і притаманно чуткам.

Але з дня знесення пам’ятника Леніну чутка стала набирати нових обертів. Воно й не дивно, актуалізувалась проблема переформатування площі, її оновлення з акцентом на увіковічення подій, що нещодавно відбулися і досі тривають у нашій країні.

«Церкву потрібно відновити, адже це „намоленне місце“, з потужною духовною енергією» — цей аргумент на користь того, що тут має з’явитися церква, став основним і єдиним. Для багатьох людей він став достатньо переконливим — якщо була, то чому б не відновити: не лише в якості релігійної установи, а і як частину культурної спадщини.

Деякого апогею ситуація досягла позаминулого тижня, коли у телефонній розмові з журналістом інтернет-видання Полтавщина секретар архієпископа Полтавськго та Кременчуцькго Федіра, отець Іван розповів (цитата з видання):

...дійсно планується звести невеличку капличку та стелу, що нагадувала б про героїв Небесної сотні та тих, хто загинув в зоні АТО, захищаючи Україну. Поки що невідомо, на якій території вони будуть розміщені. Однак, за словами отця Івана, церква висунула побажання збудувати їх на площі Леніна.

Також отець Іван розказав, що раніше на площі стояв храм, який перед своєю смертю хотів відтворити екс-мер Полтави Анатолій Кукоба. Коли звалили пам’ятник Леніну, то люди висловили побажання відновити храм.

Звісно, ми не можемо стверджувати, що на місці теперішньої площі «безЛеніна» або поблизу неї ніколи не існувало церкви або храму. Але досі не було представлено жодного документального підтвердження цьому, а ряд інших фактів свідчить про те, що церкви там бути не могло.

Нинішня площа Леніна знаходилася за межами оборонних валів Полтавської фортеці, тому її почали забудовувати лише на поч. ХІХ ст. Територія нинішнього скверу до війни була щільно забудована житловими та адміністративними будинками. За словами архітектора і краєзнавця В. Павленка під час спорудження пам’ятника Леніну будівельники знайшли цегляну кладку старого міського колодязя. Є фото, які демонструють цю знахідку. Решта будівель (3-поверховий будинок по вул. Леніна, 1,5 поверховий будинок на розі Леніна і Гагаріна і одноповерховий будинок колишнього Товариства взаємного кредиту на розі Гагаріна і Комсомольскої) після війни не відбудовувалася, а після прийняття рішення про утворення скверу та спорудження пам’ятника їх повністю демонтували.

Аерофотозйомка Люфтваффе — 14 вересня 1941 року та фото 1944 року — вулиця Леніна (зараз там зупинка транспорту «Краєзнавчий музей»)

Нові парки і стели — старі підходи і принципи

Немає жодних заперечень щодо того, що колишня площа імені Леніна потребує оновлення, реконструкції. А події останнього часу не залишають сумнівів, кому і яким подіям має бути присвячене оновлене місце. Важливо те, як приймаються подібні рішення.

Усвідомлюючи ризик того, що нас можуть неправильно зрозуміти, хочемо звернути увагу і на слова та наміри нашого мера (цитата з видання):

Зараз ми запровадили проект разом із владикою Федором: на колишній Площі Леніна зробити велику стелу, великий парк, аби увіковічнити всіх героїв нашого міста.

Здається, що, намагаючись заробити репутацію подібними висловлюваннями, мер не розуміє, що він не місцевий васал, який здатен вольовими рішеннями задовольняти настрої своїх підданих, а людина, обрана городянами, щоб представляти їхні інтереси — найнятий на роботу за гроші платників податків управлінець.

Якщо ми прагнемо побудувати нову країну, то це неможливо зробити в рамках старої системи, за старими принципами, коли люди, наділенні повноваженнями, поспішно приймають рішення поза межами власної компетентності, ігноруючи соціальні інститути, що покликані допомогти їм розв’язати проблему.

Це стосується й іншого висловлювання отця Івана (цитата з видання):

Секретар владики Федора розповів, що проект обговорювали спільно з громадськими організаціями та з учасниками Євромайдану, АТО, серед яких деяких вже немає в живих.

Чому такі важливі обговорення не проходили на офіційному рівні? Чи було завчасно відомо про них широкому загалу і громадськості? Яким чином і на яких засадах приймалося рішення?

Справжнім увіковіченням героїв нашого міста, що поклали життя не за гранітний стовп, нові насадження чи будови, є нові, кращі підходи в організації суспільного життя в країни, символом чого і покликані стати оновленні місця, такі як колишня Площа імені Леніна. А пустий, нічим не підкріплений символізм — все одно що добуток із множником на нуль.

Щодо самого рішення

Уже в якості суб’єкта суспільного життя в місті ми не можемо обійти питання доцільності озвучених вище намірів реконструкції площі.

Увічнення гранітом ще й з яскравим відтінком гігантоманії («велика стела, «великий парк») — добре відома практика, здавалося б, пройденого періоду.

Світові приклади архітектурно-просторових рішень меморіалізації подій та осіб

Звісно, і мер, і представники церкви, керуючись кращими намірами, можуть просто не знати і навіть не здогадуватися про інші просторово-планувальні, рекреаційні і естетичні рішення, як і люди, яких за відсутності кращих пропозицій могло б задовольнити таке оновлення. Але у тому і полягає суть впровадження сталих, працюючих інститутів — у забезпеченні плацдарму для розвитку незалежно від обставин, постійного вдосконалення і пошуку кращих альтернатив.

Необхідність встановлення каплички на площі також викликає деяке нерозуміння з нашого боку, навіть опускаючи питання реальності існування храму на тому місці. По-перше, в нашій світській країні сповідують різні релігії, а деякі люди є невіруючими, такі були серед полеглих воїнів й учасників революційних подій. По-друге, якщо поглянути на карту, то можна побачити значну концентрацію православних церков навколо потенційного місця встановлення ще однієї каплички.

Ми можемо лише вітати прагнення церкви продемонструвати пошану і підтримку героям України. Але якщо вона хоче зробити це у такий спосіб, то чому б не обрати місце, що з одного боку полегшить доступ до церкви православним вірянам, а з іншого забезпечить установу достатнім приходом.

«Ні» патерналізму

Показовим, але не з точки зору еталонності, а того, яким є реальний стан справ, є приклад громадських обговорень щодо меморіалізації подій Революції Гідності — повільно, незграбно, не з першої спроби, і поки що незрозуміло, чи буде задовільним результат. Але такі обговорення є важливим елементом в становленні цивілізованого й активного суспільства. І навіть у випадку невдачі не варто відмовлятися від подібних практик, адже таким чином городяни вчаться спільно брати участь у житті і розвитку міста, разом приходити до єдиних рішень, а місцева влада — допомагати їм у цьому, бути посередником між ними, експертами та іншими зацікавленими сторонами.

Наостанок хочемо зауважити, що ні в якому разі не докоряємо церкві за лобіювання своїх інтересів. Весь докір, присутній у статті, спрямований виключно на інфантилізм і безініціативність значної частини місцевої громади — її небажання подорослішати і почати брати відповідальність за те, що відбувається навколо.

Урбан-платформа «Citylab»