17.05.2015 | 18:43

Суддя Лариса Гольник про конфлікт з мером Полтави

Лариса Гольник, суддя Октябрського районного суду міста Полтави Лариса Гольник, суддя Октябрського районного суду міста Полтави | Фото: Ольга Дудка

Конфлікт між суддею Полтавського Октябрського райсуду Ларисою Гольник та мером міста Олександром Мамаєм досі не вирішений.

26 січня Олександр Мамай звинуватив суддю Октябрського районного суду Полтави Ларису Гольник в тому, що вона вимагала у нього хабар 5000 доларів за закриття «корупційної справи». Міський голова повідомив ЗМІ, що має відповідні докази і звернувся до правоохоронних органів. Через кілька днів після цього суддя Лариса Гольник задовольнила клопотання про свій відвід від розгляду справи і поскаржилася на мера до прокуратури.

Десятки судових процесів над Олександром Мамаєм, на котрі він не з’являвся з різних «поважних» причин (відпустка, відрядження, хвороба тощо), і які тривали протягом року, досі не призвели до конкретного результату. Заява Лариси Гольник щодо тиску на суд розглядається прокуратурою вже майже 4 місяці і досі залишає по собі багато відкритих питань. Тому ми вирішили поцікавитися в судді Октябрського районного суду, що вона думає про розвиток і вирішення цієї ситуації.

— Останній судовий процес, який ви вели, датований 15 квітням. Чому вже місяць ви не здійснюєте правосуддя?

— Все просто — у мене закінчилися повноваження. За законами України суддів уперше обирають лише на п’ять років. Потім подається заява на обрання судді безстроково. Зараз Вищою кваліфікаційною комісією суддів України розглядається і моя заява відповідного змісту.

— На сайті кваліфікаційної комісії суддів України ми знайшли інформацію про те, що 22 травня відбудеться розгляд справи щодо скарги на вас пана Самохатка. Що це за справа?

— Це ситуація, в якій збіглися інтереси такого собі громадянина Самохатка, Олександра Ковжоги, представника мера міста в суді, та самого Олександра Мамая. Улітку 2014 року я домовилася зі своєю сусідкою, старенькою бабусею, що куплю в неї металевий гараж. Дітей у неї не було, лише далекі родичі, які інколи її провідували. Пан Самохатко, який моїй сусідці доводився двоюрідним онуком, залишив у тому гаражі деякі свої речі. Це навіть не гараж, а металева конструкція, якій близько тридцяти років. Із бабусею ми обумовили певну суму, мій чоловік уклав із власницею гаража письмову угоду, при свідках передав їй гроші. На наші прохання забрати речі з гаража Самохатко довгий час не реагував.

— Він був прописаний у квартирі бабусі?

— Мабуть, що ні, але, як я зрозуміла, на нього був написаний заповіт. Самохатко посилався на те, що бабуся психічно хвора, і вимагав повернення гаража. Однак бабуся була цілком дієздатною, жодних підтверджень її психічного розладу він надати не спромігся. Про те, що я працюю суддею, на той час він не знав, бо я ніде, а тим більше поміж сусідів, це не афішую. На деякий час громадянин Самохатко заспокоївся. Але потім від нього почали надходити в різні інстанції звернення, скарги, що я йому погрожувала, користувалася своїми повноваженнями, підробляла документи, втручалася в діяльність інших суддів і міліції, навіть побила його батька!

Згодом, очевидно, не знайшовши на мене ніякого іншого «компромату», крім заяв, що я «стояла на майдані» проти Олександра Мамая, до ситуації з гаражем підключився Олександр Ковжога. Як керівник Управління Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, котра, попри таку гучну назву є всього лиш громадською організацією. 5 грудня минулого року він начебто отримав повідомлення на телефон довіри Управління колегії, що в дворі нашого будинку без відповідних дозволів встановлений металевий гараж і проведено його купівлю-продаж. Того ж дня Олександр Ковжога, всупереч статутним завданням своєї організації (купівлю гаражу жоден юрист, навіть рівня студента-першокурсника, не віднесе ні до корупційних діянь, ні до проявів організованої злочинності!), написав звернення до міського голови Полтави. Невдовзі з’явилося розпорядження очільника міста про створення комісії стосовно самовільно розміщеного гаражу та самовільно зайнятої земельної ділянки, проведення його демонтажу, а також кілька приписів щодо зносу гаражу від Інспекції по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста.

Впевнена, що все це не було випадковим збігом обставин. Нагадаю, що в той період іще тривав розгляд мною корупційної справи Олександра Мамая, а Олександр Ковжога представляв його інтереси в засіданнях. Це був ще один напрямок тиску на мене як на суддю. І про це я також зазначила в своїй заяві до прокуратури.

Понад 30 років бабуся користувалася тим гаражем, ніхто ніколи ним не цікавився, і тут такий інтерес саме до цього гаража, який стоїть серед інших, таких же непоказних і з таким самим юридичним статусом. Він стоїть у глибині внутрішнього двору, де абсолютно нікому не заважає.

До речі, після одного з приходів працівника Інспекції по контролю за благоустроєм, коли бабусю опитували в присутності дільничного міліціонера, ця старенька жінка страшенно перехвилювалася. Вночі вона зазнала удару, злягла, а 31 грудня її не стало.

22 травня Вища кваліфікаційна комісія суддів України буде розглядати скарги громадянина Самохатка на мене як на суддю. Думаю, історія з гаражем буде мати продовження і з боку міської влади — як помста за мою принципову позицію та небажання йти на, скажемо так, порозуміння з обвинуваченим у корупції міським головою.

— Повертаючись до справи Олександра Мамая, скажіть, скільки взагалі разів людина по закону може не з’являтися до суду?

— У Кодексі України про адміністративні правопорушення щодо осіб, які обвинувачуються в корупційних діяннях, зазначено, що їх явка на судовий процес є обов’язковою. Тобто суддя не може прийняти рішення без обвинуваченого. Але, якщо особа не з’являється з поважних причин (у кодексі до їх переліку входять хвороба, відпустка, відрядження тощо), то засідання можна перенести. Але я, як суддя, вважаю, що такі причини варто розглядати з урахуванням конкретних обставин. Хвороба хворобою, усі ми люди, я все розумію. Але, якщо, наприклад, керівник направляє свого працівника у відрядження, яке ніяк не можна перенести, то обвинувачений пише до суду заяву, у якій вказує: «Прошу перенести моє слухання з таких-то причин». Проте Олександр Мамай жодного разу не звертався з подібними заявами, про причину його неявки мене інформувала або міська рада, або його представник. До того ж, пан Мамай є головною посадовою особою місцевого самоврядування і самостійно вирішує, коли й куди йому поїхати чи-то по роботі, чи-то відпочивати. Тому я відправляла запити, аби перевірити, чи дійсно він був у відрядженні, відпустці, на лікарняному. І виявлялося, що коли, за його словами, він їздив до Міністерства фінансів, то його перебування там не було зафіксоване. Відпустку він брав якраз на ті дні, на які заздалегідь було призначене судове засідання. Те саме і з лікарняними. На Водохрещу наш міський голова сам хизувався перед журналістами, заявляючи: «Я не хворію. А хворію тільки тоді, коли в мене судові процеси».

Закон зобов’язує суддю в разі ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, застосувати щодо неї привід до суду через органи внутрішніх справ. Це мені й доводилося кілька разів робити. Однак співробітники міліції тільки один раз змогли реалізувати примусовий привід Олександра Мамая до суду. Потім це стало неможливим: на роботі його начебто не було, у своєму будинку він нібито не проживає і т.д. Судові повістки, надіслані поштою за місцем проживання мера міста, до нього не доходили. А повістки, надіслані за місцем роботи, працівники міської ради відмовлялися з надуманих причин приймати і передавати своєму керівнику.

Таким чином голова міста і мав можливість десятки разів ухилятися від засідань.

— Що було б, якби така ситуація склалася не з мером міста, а зі звичайним громадянином?

— Звичайний громадянин просто не мав би змоги таку кількість разів ухилятися, кожного разу офіційно знаходячи собі виправдання. Тим більше, якщо ти «чистий» перед законом — прийди, надай докази і чекай рішення суду. Справа ж то не була якоюсь надзвичайною. До того ж, у будь-якому разі, не погоджуючись із судовим рішенням, він мав право на апеляцію. Закон єдиний для всіх. І неможливо безкінечно ухилятися від суду, який рано чи пізно відбудеться. Це лише питання часу. В ході справи з мером міста через постійні його «втечі» склалося враження, що усі навіть забули, з чого все почалося.

На жаль, недосконалість законодавства дозволяє деяким особам, наділеним владними повноваженнями, демонструвати свою зверхність по відношенню до правосуддя.

— Коли ви розглядали справу Олександра Мамая, то він звинуватив вас в упередженому ставленні до процесу через те, що колись він відмовився допомогти вам відремонтувати ваш будинок. Розкажіть, будь ласка, про цю історію. Ви зверталися до мера з заявою чи, можливо, про це йшлося у приватній розмові?

— Я, як мешканка Полтави, записалася до міського голови на особистий прийом. Попередній запис на прийом передбачає письмове звернення, у якому зазначається зміст проблеми, яку ви подаєте на розгляд. Відтак, я підняла питання ремонту будівлі, у якій живу я та власники інших квартир. Це одноповерховий багатоквартирний будинок кінця XІX століття, що є комунальною власністю міста. Водночас він вважається історичною пам’яткою, адже в ньому народився і проживав Юрій Кондратюк. Колись на будівлі висіла меморіальна дошка, у якій про це йшлося, але її вкрали. Дім знаходиться на схилі, і через зсуви ґрунту деякі частини прибудови відійшли. Років двадцять тому стіни будинку ремонтували та укріплювали його фундамент.

Мешканці різних квартир нашого будинку з клопотаннями про його ремонт зверталися неодноразово до Житлово-експлуатаційної дільниці, Управління житлово-комунального господарства міста, міської ради, як за «мерства» Олександра Мамая, так і за його попередників.

Насправді, Олександр Мамай мені не відмовив, а дав доручення комунальним службам міста, які відповіли мені, що ремонт будинку буде здійснено за наявності фінансування. Це ніяк не могло мене засмутити чи налаштувати проти міського голови.

Але згодом, як ви й сказали, міський голова звинуватив мене в упередженому ставленні до розгляду його справи буцімто через те, що ремонт не був здійснений.

— Звідки взялася цифра 5 тисяч доларів, яку Олександр Мамай публічно оголосив як «вашу ціну» за закриття провадження щодо його справи?

— Я не можу поки що розголошувати деякі факти, адже досудове розслідування триває. У Олександра Мамая з’явилася «креативна ідея» звинуватити незговірливу суддю. І він дійсно після своєї прес-конференції подав заяву про моє «вимагання грошей». Це повідомлення було внесене до єдиного реєстру досудових рішень. Але за майже чотири місяці розслідувань за заявою міського голови повідомлення про підозру в злочині мені досі не вручено.

Тим не менше, публічне обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, яким є вимагання хабара, змусило мене задовольнити заяву Олександра Ковжоги, представника мера міста, про мій відвід. Адже особою, котра притягалася до адміністративної відповідальності, були навмисно створені обставини, що могли викликати сумнів у неупередженості судді при розгляді справи. Заяви Олександра Мамая на мою адресу дозволили йому досягнути своєї мети й усунути мене від розгляду справи.

Я знаю, що в усьому діяла відповідно до Закону. Моя совість чиста.

— Які у вас прогнози щодо подальшого розвитку справи мера міста і окремо вашого з ним конфлікту?

— На даний час триває досудове розслідування за заявою громадянина Мамая, а також за моєю заявою щодо його неправомірних дій. Сподіваюсь, що прокуратура області найближчим часом надасть їм правову оцінку. Як на мене, майже 4 місяці слідства у такій нескладній справі — це досить великий строк.

Ольга ДУДКА, «Полтавщина»

Політика і влада