Бійці батальйону «Полтава» розповіли як їх обстрілювали з «Градів» понад сім годин

Сергій Долгополов, доброволець батальйону «Полтава», який отримав численні поранення та втратив око в Ольховатці, продовжує лікуватися у лікарні з поліклінікою, яка підпорядковується УМВС України в Полтавській області.

9 листопада, під час обстрілу із «Граду», загинули двоє добровольців батальйону, Сергій вижив, але на нього чекає тривале лікування, у подальшому в Литві, де мають зробити протезування ока.

— Зараз він в такому стані, що його потрібно приводити в порядок. Там і перелом гомілки, і наслідки трепанації черепа, багато проблем ще, — повідомив Олександр Глушко, заслужений лікар України, начальник відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в Полтавській області.

Ми відвідали хворого, поговорили з ним та його дружиною Зоєю, яка майже не відходить від чоловіка, а також із побратимом Сергія — Володимиром, який врятував його — отримавши контузію, встиг винести товариша із під обстрілу.

Зайшовши до палати, запитали у Сергія про лікарняні умови.

— Як у санаторії, — відповів із посмішкою.

— Часто згадуєте той день, коли отримали поранення?

— Уже ні. Цей бар’єр вже перейшли.

— Зоя, розкажіть, хто підтримує вас зараз, хто допомагає? Як полтавці відгукнулися на ваше лихо?

— Всіх перераховувати дуже довго буде. І прості громадяни, і управління УМВС, і обласне ДАІ, до нас підходили із міського будинку культури, Полтавський батальйон небайдужих, різні волонтери, Міша Дугін, Таня Єфременко. Дуже багато людей відгукнулося, із Полтавщини, Харкова, із всієї України.

— Зоє, можете розказати про свій стан, коли дізналися, що із Сергієм трапилося?

— Ви це хочете чути (авт.: посміхнулася)?

Сергій:

— Просто напишіть, що вона мене хотіла добити та і все (авт.: засміявся).

Зоя:

— Перше, був шок. А потім вже почала розуміти, що потрібно їхати в Артемівськ, а потім сказали, що на Харків перевели його. Домовилася за автомобіль, зібрала речі, зібралася їхати. А перша реакція, звичайно, що була істерика.

— Як думаєте, що допомогло вам зібратися, опанувати себе у важку хвилину?

— Надія, віра і любов. Надія на краще, віра в Бога і любов до чоловіка.

— Сергію, це у вас була перша ротація?

— Так.

— Які головні мотиви спонукали вас іти на війну?

— Захистити свою сім’ю, це перший поклик. Захистити її не тут вже, на підході, а доки вони там знаходяться, доки не прорвалися сюди, скажімо, випередити це все.

— Зоє, рішення чоловіка як сприйняли?

— Правду чи збрехати (авт.: засміялася)?

— Кажіть як є.

— Я спочатку не розуміла цього рішення. Потім поступово все ж таки відпустила. Спочатку я не знала ні де вони, ні про те, що там таке робиться.

— Він, звичайно, що нічого вам не розповідав.

— Казав, що все тихо, спокійно і мухи не кусаються. Так ти казав?

Сергій:

— Так.

Зараз поранений захисник мріє якнайшвидше одужати, повернутися додому, де на нього чекають двоє дітей. Допомогу на лікування для нього можна перерахувати на картку «ПриватБанка»: 5168 7572 5817 0473 (Сергій Долгополов).

Після розмови із подружжям, ми зайшли до палати добровольця Володимира, який 9 листопада отримав контузію.

— Пригадайте, будь ласка, той день, коли ви отримали поранення.

— Потрапили під артобстріл в Донецькій області. Все сталося зненацька, ми не очікували. Ми стояли біля хати, мали виїздити на зачистку з групою, перед цим було шикування. Ми стояли і чекали доки решта хлопців підійде. Нам передали тривогу, але тікати вже не було сенсу, оскільки раніше, коли стріляли, позицію видно було. А це виходить, що із-за шахти били, не чути було навіть звідки летить.

— Після поранення, які ваші перші спогади?

— Сергія Долгополова як несли пам’ятаю. Допомагав його нести. А коли вже трішки припинився обстріл, знайшли Олександра Матійчука (авт.: який загинув). Сергій лежав за хатою, ми поклали його на дві дошки і понесли до батальйону територіальної оборони Волині, вони за нами стояли. Принесли туди, а звідти швидка забрала його. Мене армійські хлопці напоїли ліками і я сидів у бомбосховищі. Потім нас відвезли у Дебальцево, потім в Артемівськ. «Довбали» по нам шість з половиною годин, з 11:30 до 19:00.

— Того дня двоє загинули, а троє отримали поранення.

— Сергій Долгополов тяжко поранений і ще ми із Сергієм контужені.

— Окрім лікування, вам надають психологічну допомогу?

— Так, приходить психіатр спілкуватися. Але я тільки засмучуюсь, коли з ним спілкуюся.

— Якої допомоги ви потребуєте?

— Додому хочеться. Мають завтра вже виписати.

— Чим займетеся після цього?

— Не знаю, я не задумувався, просто хочу відпочити. А потім видно буде, чи далі служитиму, чи, можливо, буду непридатним.

— У вас є помисли повернутися у зону АТО?

— Потрібно за хлопців здачу віддати.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»