Демографічні втрати на Полтавщині внаслідок Голодомору 1932-33 років склали мільйон людей

У Державному архіві Полтавської області відкрили тематичну документальну виставку присвячену голодним рокам 1932-1933 років. Заступник директора — начальника відділу інформації та використання документів Тарас Пустовіт відповів на деякі наші запитання.

Тарас Пустовіт

— Для чого було радянському керівництву створювати штучний Голодомор?

— Треба було вирішувати проблему великих міст. Щоб пришвидшити індустріалізацію, потрібно було викачувати кошти з сіл і невеликих міст. По-друге, Україна справді непокоїла Москву, бо вона була націоналістичною. Після 33 року, багато що змінилося. Столиця Радянської України була перенесена з Харкова у Київ. Хребет уже був зламаний, тепер в Києві було безпечно зробити столицю. Почищені були навіть більшовицькі партійні ряди.

— Звідки у простого народу класова ненависть, що змушувала брати в руки зброю і жорстоко вбивати заможних людей?

— Це ленінські мотиви. Класова ненависть у самому підході диктатури пролетаріату, у самому підході будівництва пролетарської держави. Люди взяли в руку зброю а Бога відкинули. Ця ненависть простежується з 20-тих років. Куркулів, священнослужителів, офіцерів позбавляли виборчих прав. Потім почали розкуркулювання. Всі свої невдачі партія переводила на колишніх петлюрівців, денікінці та інших антирадянських елементів. Але супротив селянській був до кінця 20-тих років.

— А в Росії був селянський супротив?

— Був супротив, але не такий потужній. Я думаю, в Україні був більший відсоток заможного селянства. В 20-30 роках, коли почала проводитися колективізація, хазяїна на землі практично не було. І де їм виконати плани хлібозаготівель? В колгосп пішли люди, які не мали великих статків.

— Чи можна вважати Голодомор геноцидом? Більшовики ж знищували певний клас а не націю?

— Геноцид тому, що застосовувалися репресивні методи. Я розумію роль класової ненависті, але ж більшість жертв 70% були українцями, і як розцінювати по-іншому. Україна найбільше постраждала. Проблеми були і в інших республіках, але такої цифри жертв, як в Україні, не було жодної.

— Скільки на Полтавщині жертв Голодомору?

— Є матеріали переписів за 1926 і 1939 рік. Різниця чисельності населення між цими роками мінус 414 тисяч людей. На Полтавщині тих років загалом проживало 2,2 мільйони людей. Ми вважаємо, що демографічні втрати від тих процесів сягнули мільйона людей, це рахуючи народжуваність. Зрозуміло, що не всі помирали від голоду, людей виселяли, виїжджали самі, наприклад, на Донбас. Точні цифри загибелі від голоду ніхто не зможе сказати.

— Яка була ситуація на Донбасі в той час?

— На Донбас виїжджали люди на будівництво. Це була гарна спроба отримати паспорт. В селі людина паспорта не мала, а якщо вона поїде на ударне виробництво, шахту, то вона ставала міським жителем. Не відомо де було важче, вижити в сталінському селі чи на шахті. В місті людина мала хоча б один вихідний. Сільського господарства на Донбасі майже не було, вони заробляли на вугіллі і промисловості.

— У Полтаві люди помирали на вулиці, чи в місті ситуація була спокійніша ніж в селі?

— Помирали як в селі, так і в місті. Але все таки в місті люди, які працювали, отримували за картками хліб, і це їх рятувало, тому по місту Голодомор не так сильно вдарив. Працюючі люди хоч отримували мінімум, але він все таки був. А селу ніхто не допомагав. Мігрувати із села в місто було важко, створювалися перепони. Хоча потрапити на Донбас було набагато простіше.

— Коли вперше в незалежній Україні така виставка відбулася в Полтаві?

— З 2008 року ми щорічно влаштовуємо її. Раніше ніяких проблем також не було, Голодомор визнавався, але не було державної політики у цьому плані. На державницькому рівні, ця проблема була піднята за президенства Віктора Ющенка. До речі, сам термін Голодомор провадив уродженець Полтавщини, до незалежності писали просто голод.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»