Шкільна оптимізація: за і проти

Районні бюджети не можуть утримувати малокомплектні школи, які є їхньою власністю. Таку думку висловив заступник начальника управління освіти та науки Полтавської облдержадміністрації Володимир Дуброва, коментуючи міністерські наміри Дмитра Табачника скоротити мережу таких шкіл.

— Якщо минулого року витрати на одного учня школи становили 4 тисячі 756 гривень, то в цьому вони зросли до 6 тисяч 255 гривень, — розповів «Полтавщині» Володимир Дуброва. — А що входить у цю цифру? Це зарплата директору, заступникам, вчителям, технічному робітникові, а також комунальні платежі. Якщо ж у школі у класі замість 25-30 учнів навчаються 7-8, то у такому випадку затрати зростають у рази, десь 10-14 тисяч на одного учня. Таких коштів районні бюджети не мають.

Окрім фінансових причин для скорочення малокомплектних шкіл Володимир Іванович навів і ще один аргумент — це низька якість освіти. На його думку, вчитель, який викладає до 6 предметів, не може буди фаховим, а значить витрачати на таку якість кошти не потрібно.

Також він вважає, що у зв’язку із скороченням шкіл навіть збільшення витрат на бензин обійдеться районним бюджетам дешевше, аніж утримання шкіл.

Утім, це лише аргументи і розрахунки. Як запевнив Володимир Дуброва, без відповідних рішень райрад, а також без згоди батьків учнів, ніхто не має права закрити школу.

Власну думку з цього приводу має голова Пирятинської районної ради Олексій Рябоконь. У Пирятинському районі за останні роки закрили лише одну сільську школу. Але це був якраз той випадок, коли так вирішили самі батьки. В інших селах місцеві мешканці від своїх шкіл не відмовляються. З ними погоджується і голова райради.

— У цьому питанні, крім суто фінансового й організаційного боку, є й морально-психологічний, — переконаний Олексій Рябоконь. — Адже село, в якому закривають школу, втрачає будь-яку перспективу відродження. Молоді сім’ї відразу думають про виїзд. Крім того, школа сьогодні — основний осередок у селі, навіть там, де є клуби. Це — центр громади. Тому не можна підходити до цього питання тільки з позиції того, скільки учнів. Закриваючи школу, ми ставимо хрест на селі, втрачаємо перспективу його відродження.

Голова Пирятинської райради розповів, що в районі розроблене положення про соціокультурний комплекс. Це — осередок, де можна обʼєднати людей, зібрати їх, розвивати народні традиції тощо. У селі Березовій Рудці Пирятинського району центром такого осередку стала саме школа. На її базі розвивається писанкарство, лозоплетіння, вишивання. Причому, приходять сюди й дорослі. У суботу ця школа не зачиняється. І не тільки для гуртків. Зокрема, педагоги у цей час допомагають учням, що відстають за якоюсь дисципліною, готувати уроки.

До того ж, закриття шкіл може породжувати й нові проблеми, зокрема і з підвезенням учнів. Адже, як говорить Олексій Рябоконь, досі не врегульоване питання, хто має утримувати шкільний автопарк. Автобуси належать районним відділам освіти, але пальне для них оплачують сільради. Незрозуміло, хто має витрачатися на гараж, автомеханіка, лікаря, який перевіряє водія перед рейсом тощо.

У той же час голова райради застерігає, що в бажанні зберегти малокомплектні школи має бути певна межа.

— Я не консерватор, — говорить Олексій Рябоконь. — Мова йде про ті села, де ще можна зберегти певний баланс. Не може бути так, що в класах — по одному учню. Є межа того, коли треба школу залишити, а коли — закрити. Не повинно бути шкоди знанням. Ми приречені шукати шляхи оптимізації. Але складається враження, що часто рішення по сільській освіти приймають люди, які ніколи в селі не жили, далекі від його реалій.

Ян ПРУГЛО, Ганна КОЗЕЛЬСЬКА, «Полтавщина»