Сергій Клименко: небайдужий авторитет

Знайомі, друзі та рідні — коло найближчих осіб, як правило, знає про нас найбільше. Спілкуючись роками, ми з’ясовуємо важливі речі про себе від тих, хто поруч. Часто саме вони пам’ятають те, про що ми вже забули. У такі моменти думка сторонніх осіб стає авторитетною. До кого прислуховується наш кандидат і якою він є людиною в очах інших — про це ми довідалися від різних людей, інтерв’ю з якими пропонуємо вам. В першій частині інтерв’ю — думки щонайближчих йому людей.

Мій Сергій Клименко, або «Турботливий чоловік»

Тетяна, дружина:

Ми з Сергієм недовго зустрічалися. Через 1,5-2 місяці знайомства вже почали жити разом. Спочатку в його батьків, а через рік — на зйомній квартирі. Жити один без одного не могли, таке кохання було. Доводилося дуже важко, тому що наші ранні стосунки батьки не схвалювали — ні його, ні мої. Мої, до того ж, дуже консервативні: як це так — заміж не вийшла, а вже з хлопцем живу? Тому нам майже не допомагали. Сергій починав «кар’єру» на ринку, з найтяжчої і низькооплачуваної роботи. Грошей хронічно не вистачало, бувало таке, що на одній «Мівіні» сиділи. Проте з часом він домігся більшого, а мені було соромно йому не допомагати. І ось — вже 20 років, як ми разом, маємо чудову доньку.

Тетяна Клименко

Нашу сім’ю об’єднує спільно проведений час. Це найцінніше, бо Сергій постійно працює і вільна хвилинка випадає рідко. Наше улюблене сімейне заняття — «тихе полювання» на гриби. Ну і, звичайно, дуже люблю, коли Сергій — професійний кухар — займає моє місце біля плити. Думаю, чоловік, який смачно готує, — це мрія будь-якої жінки.

Життєвий досвід підказує мені, що найважливіше в чоловіках — вміння піклуватися про оточуючих. Коли у нас зовсім не було грошей, він робив мені подарунки на свята, які я зберігаю дотепер. Наприклад, вирізав кухонні дошки і прикрашав їх малюнками, щоб приємніше було взяти в руки. Але найцінніший подарунок — це ведмедик, зшитий його руками зі старої шуби. Ним дорожу найбільше.

Мій батько Сергій Клименко, або «Небайдужий авторитет»

Настя, 14-річна дочка:

Думаю, що мені з татом пощастило, враховуючи те, що я чую від своїх подруг про їхніх батьків. По-перше, мій тато ніколи не кричить на мене і не піднімає руку. Хоча, не сперечаюся, бувають моменти, коли мене необхідно покарати. Навіть мама іноді не витримує і переходить на високі тони, спілкуючись зі мною. Хоча, думаю, що батькам зі мною теж пощастило, враховуючи те, що я знаю про моїх ровесників... Тому що я лише висловлюю свою думку, яка не завжди збігається зі думкою старших, але теж вимагає поваги. Власна думка, вміння сумніватися і визнавати свої помилки — це те, що робить нас людьми. Принаймні, так каже мій батько, а він для мене авторитет.

Анастасія Клименко

Ще мені дуже імпонує, що тато вміє знайти підхід до людей. Наприклад, в 6-му касі до мене залицявся однокласник. І я не знала, як його ввічливо «відшити», тож попросила поради у батька. Він по телефону поговорив з залицяльником — і той потім вибачився за свою нав’язливість.

Ще мені дуже подобається в татові його небайдужість. Одного разу ми їхали на машині, а попереду нас їжачок переходив дорогу. Я думала, тато його об’їде, а він зупинився, вийшов з машини і допоміг тваринці потрапити на протилежний бік проїжджої частини.

Далі буде

Оксана РУДЕНКО, «Полтавщина»