Сергій Бульбаха: про себе

Ми спілкувалися з Сергієм під час його відпустки із зони АТО. Останні півроку він перебуває в лавах Збройних Сил України, де щоденно виконує бойові завдання зі збереження територіальної цілісності нашої країни.

— Сергій, оскільки не всі полтавці Вас знають, розкажіть про себе

— Народився я в мальовничому селищі Нові Санжари у травні 1973 року. Моя мама працювала бухгалтером, батько — водієм в автотранспортному підприємстві. Закінчив Новосанжарську середню школу з золотою медаллю. В школі мені більш подобались точні науки — математика, фізика. Захоплювався астрономією, літальними апаратами, мріяв про космічні подорожі. Тому, проблеми з вибору професії — не було. По закінченню школи вступив до Харківського державного університету на фізико-технічний факультет за спеціальністю інженер-фізик.

Студентські роки — це одночасно, і важка праця, і цікаве та змістовне життя. Вимоги в університеті були достатньо високими. Не більше 2/3 студентів змогли пройти навчальний шлях та отримати диплом. Тим більше, що навчання проходило у славнозвісні дев’яності, коли знецінювалися гроші, руйнувалась економіка, працівники місяцями не отримували зарплату. Не оминула руїна і підприємства, де працювали мої батьки. Тому, був вимушений сам дбати про своє забезпечення. Насамперед, щоліта заробляв гроші в складі будівельних загонів в далекому Тюменському краї. У цей час отримав і перший досвід підприємницької діяльності.

Після закінчення ВУЗу виникла проблема — у зв’язку з руїною, наукові розробки були зупинені, підприємства ВПК залишились без замовлень. Знайти роботу за фахом молодому спеціалісту з матеріалів реакторобудування було неможливо... А в цей час я вже був одружений: напередодні захисту диплому я побрався з чарівною полтавкою Вікторією. Відповідальність за добробут своєї родини спонукала мене до підприємницької діяльності

— З чого ж Ви починали як підприємець?

— Мабуть, тоді всі з цього починали. Іноді згадати страшно: кравчучки, базари, рекет на дорогах і в службових кабінетах, турецькі светри, шоколад «Mauxion», повне нерозуміння того, як і що робити. Але, дякуючи Богові та підтримці родини, згодом все якось налагодилось та устаткувалось. З’явилась команда, була збудована структура і тепер у мене є невеличкий, як жартують друзі, районного масштабу бізнес. Олігархом не став, але на ногах стою міцно. Основна діяльність — будівництво. Якщо хтось їздив з Полтави на Кременчук, напевно, бачив капличку біля Нових Санжар. Це один з об’єктів, збудований моєю компанією.

— До речі, кілька слів про Вашу родину

— Дружина — Вікторія, інженер-будівельник. Вісімнадцять років ми разом. Вона для мене і близький друг, і кохана жінка, і найкращий порадник. З перших днів становлення нашої сімейної справи я завжди міг розраховувати на її пораду та допомогу у вирішені будь — яких питань. Особливо збільшилось навантаження на її жіночі плечі з квітня, коли я був мобілізований до лав Збройних Сил України. Під час мого перебування у зоні проведення АТО на ній усе: і управління бізнесом, і відповідальність за дітей, і постійне хвилювання про чоловіка, який перебуває, фактично, на фронті. Навіть не знаю, як їй все вдається. Я дуже вдячний їй за те, що вона в мене така є.

Мого старшого сина звуть Олександром. Цього року він закінчив школу і вступив до університету. Спеціальність він обрав собі складну, але, одночасно, цікаву і перспективну. Він навчається на спеціаліста в галузі телекомунікацій. Весь час, поки я перебуваю у зоні АТО, він залишаєтья за старшого чоловіка в домі. Вважаю, що він справляється. За роботою та різноманітними проблемами я, навіть, не помітив, як Сашко виріс, як змужнів. Іноді звертаюсь до нього за порадою, особливо там, де справа йде про новітні технології, гаджети та таке інше. А якщо потрібно щось швидко та якісно перевести з англійської, то це — теж до нього.

Молодшу мою дочку звати Тетянка. Вона, мабуть, найбільше сумує, коли мене немає і найбільш раділа, коли я приїхав. А взагалі — вона в нас весела та активна. Займається спортивним рок-н-ролом, сучасними танцями, вивчає іноземні мови і старанно вчиться у школі. Вже є перші успіхи. Нещодавно її з партнером запросили прийняти участь у змаганнях на Кубок Світу зі спортивного рок-н-ролу. Це дуже приємно, але в той час і дуже відповідально — представляти свою країну на такому престижному конкурсі.

Нещодавно в нас з’явився ще один член сім’ї — золотистий ретривер Ксандра. Коли я прибув у відпустку — її радість була, напевне, найбільш емоційною і нестриманою.

Далі буде...

Віктор ЯРОШЕНКО, «Полтавщина»