Сергій Бульбаха: Мій основний мотив, щоб зараза, яка розповсюджується на сході, не дійшла до Полтавщини

На десять діб у відпустку із зони АТО додому, у Нові Санжари, повернувся Сергій Бульбаха, командир взводу. Із ним ми поспілкувалися в редакції «Полтавщини».

— Сергію Володимировичу, розкажіть коли Вас прикликали та до якої частини направили?

— На 7 квітня отримав повістку, із документами та речами прибув до військового комісаріату і був направлений до дніпропетровської 93-ї окремої механізованої бригади, де проходили навчання. Все майже з нуля починалося: мобілізовані солдати, офіцери проходили в першу чергу бойове злагодження підрозділів, бойові стрільби, проводився ремонт і обслуговування самохідної техніки військової. Зважаючи на мою спеціальність, на те, що я офіцер протиповітряної оборони, навчання тривали по військовій спеціальності, по своїй тематиці.

— Після навчань в зону АТО куди Вас направили?

— На польовому виході із кінця травня, а в зоні АТО офіційно із 1 червня.

— Поясніть, що означає польовий вихід?

— Це перше місце дислокації в Харківській області в складі зведеної батальйонно-тактичної групи. Там ми виконували завдання за призначенням, основним завданням батальйонної групи було облаштування блок-постів і забезпечення охорони кордону Донецької та Харківської областей.

— Розкажіть про завдання вашого батальйону на сході України?

— Основним завданням саме мого взводу в складі батареї є спостереження і охорона повітряного простору на території дії нашого батальйону. Потім ми виконували завдання щодо підсилення блок-постів, охорони і прикриття військових колон, які доставляли в зону АТО зброю, пальне та боєприпаси.

— Чи були втрати у вашого взводу?

— За весь період перебування в зоні АТО було двоє поранених.

— За яких обставин це сталося?

— Потрапляли під мінометний обстріл, це сталося за останню декаду серпня.

— Вашим взводом були знищені ворожі об’єкти?

— Не було. Одним із підрозділів нашої батареї була взята у полон група сепаратистів із трьох осіб на автомобілі.

— Ви з ними спілкувалися?

— Я був присутнім, коли розвідка допит їм влаштувала.

— Про що їх запитували?

— В першу чергу загальну інформацію: хто такі, звідкіля, що робите на території, чому. А далі вже запитали інформацію більш військову: про розташування, дислокації, переміщення, сили незаконних збройних формувань.

— І що вони розповіли: звідки, хто?

— Один був громадянином Росії, сказав, що на заробітках в Україні, у так званому ополченні. А двоє інших були українцями, але по наколках на тілі можна зробити висновок, що вони належать до кримінальних елементів.

— Яка зброя була при них?

— Близько п’яти одиниць стрілецької зброї, набої до неї, ручний протитанковий гранатомет і снайперська гвинтівка часів Великої Вітчизняної війни німецького виробництва.

— Цікаво, звідки в них такий раритет.

— Якщо ця сволота не гидували пам’ятники знімати, переплавляти їх, то раритети теж десь знаходилися.

— А яке забезпечення має ваш взвод?

— На початку перебування в зоні АТО з цим було скрутно. Забезпечення було слабке і відбувалося все за рахунок волонтерів, батьки купували своїм дітям і надсилали бронежилети чи ті ж самі шоломи, але станом на 10 червня підрозділ батальйону вже був забезпеченим на 100% бронежилетами, ті, що прийшли по армійській лінії імпортного виробництва. Шоломи до цих пір армійські сталеві, а сучасні кевларові придбані за рахунок волонтерів, близьких та друзів.

Фото з приватного архіву Сергія Бульбахи

— На озброєнні що ви маєте?

— Це автомобіль — малий тягач легкий броньований із кулеметом і стрілецька зброя.

— Скільки років вашому озброєнню?

— Точно не скажу, мабуть, 20-30-річного терміну служби.

— Воно з ладу часто виходить?

— Це постійно відбувається. Дрібний ремонт намагаємося виконувати самостійно, а якщо техніка вимагає складного ремонту, допомагають спеціальні ремонтні групи в підрозділі.

— Волонтери із Полтавщини часто вам допомагають?

— Волонтери із Полтавщини допомагають постійно. Продукти харчування, засоби гігієни, одяг, військова форма, взуття — це все на плечах волонтерів. Активні волонтери із Нових Санжар, досить часто бувають із Кобеляк.

— Скільки у вашому батальйоні солдат із Полтавської області?

— За батальйон не можу сказати, а у моєму взводі із дванадцяти чоловік половина, це хлопці із Полтавської області.

— Наближається зима, волонтери починають збирати теплі речі для захисників. Як ви до холодів готуєтеся?

— Ще навесні у нас була велика надія, що ми АТО закінчимо до зими, але практика показує, що потрібно готуватися. Волонтери майже повністю забезпечили особовий склад карематами, спальними мішками, вже розпочалося надходження теплих речей. Ми ще з весни на 100% забезпечені армійськими бушлатами, ми їх отримали ще у квітні. Які вони по якості, я не знаю. Якщо будуть міцні морози, мабуть, вони будуть слабуваті, але якщо під низом термобілизна, то достатньо буде.

— Хто на Вас вдома чекає, доки ви обороняєте Україну?

— Дружина, донька, син студент і пес.

— Що підтримує Ваш моральний дух при виконанні бойових завдань?

— Сім’я... Відповідальність за долю близьких і рідних, полтавчан в тому числі. Під час мобілізації я не ховався, а по першій вимозі пішов. Основним мотивом було те, щоб та зараза, яка почала розповсюджуватися зі сходу України, не дійшла до порогу Полтавщини, допомогти зупинити, знищити її там.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»