Розмір тексту

Андрій Баранов: День Незалежності. Дорогою ціною

Андрій Баранов Андрій Баранов

Незалежність у 1991 році нам дісталася якимось дивом — без сліз, без крові, без мук. А нинішня 23-тя річниця дається з численними жертвами

Як так вийшло, що країна, яка багато років не вела бойових дій, раптом перетворилася на джерело відомостей про війну для світових ЗМІ? Про це говоримо з лідером ГО «Полтавський Автомайдан», координатором депутатської групи в облраді «Європейський вибір», а у минулому кадровим офіцером Андрієм Барановим.

—​ Андрію Павловичу, вам не здається, що саме сьогодні українці здобувають незалежність? А у 1991 році нам її випадково подарували і всі 23 роки шкодували?

—​ Найбільша цінність держави — її незалежність і суверенітет. Без цього не може бути мови про права людини і про закони, як це буває на територіях, які номінально називаються країнами. Я про Придністров’я, наприклад. Так, Україна уникнула крові у ситуації в 1991 році. Але за її незалежність віддали свої життя тисячі патріотів протягом останніх 300 років. Можна довго говорити про часи козаччини, репресованих і замучених у СРСР представників УПА, культурних та громадських діячів. Мабуть, такий порядок розвитку суспільств, усі проходили через щось подібне. Але Майдан-2004 був безкровним тому, що незалежність 91-го дісталася нам легко.

—​ Але не всі регіони його підтримали.

—​ Уже тоді в нашому суспільстві був розкол, який призвів до військових дій на Донбасі. І цей розкол, повірте, йшов не по лінії Януковича, а по лінії визнання України, як самостійної унітарної держави, чи невизнання цього. І я далекий від думки, що в усьому винний Путін, він просто скористався з ситуації, підігрівав її на користь своїм інтересам. Тому що пропагована ним ідея російської державності (до речі, нафталінова) не може існувати без України.

І дарма говорять деякі імениті політологи, що конфлікт з Росією у нас в першу чергу на економічному ґрунті — якщо ззовні подивитися. Насправді все глибше — на рівні історії, культури і мови. Я тривалий час жив у Росії і на своєму досвіді переконався у правдивості афоризму про те, що «русский демократ заканчивается там, где начинается национальный вопрос». Шовінізм великодержавний у росіян був, є і буде, нікуди від цього не подітися. І в їхній парадигмі мислення України — сильної, самостійної, по-справжньому незалежної — просто не існує.

—​ І тепер ми доводимо своєю кров’ю, що існуємо?

—​ На днях через Полтаву везли труну командира 8-ої сотні Євромайдану Олега Міхнюка. Мій ровесник — спокійний і виважений колишній афганець, розвідник. З травня їздив на Донбас консультувати добровольців. Загинув під Луганськом під час артобстрілу. Він один із сотень загиблих. Ми втрачаємо близьких — і так, у тому числі таким чином доводимо світові своє право на існування.

—​ Мабуть, вперше День незалежності України буде мати особливий зміст...

—​ Абсолютно. Я дуже хочу, аби наші добровольці, що зголосилися йти на фронт, поверталися живими. До речі, з «Полтавського автомайдану» там служить кілька наших земляків. У них чудові дружини, які підхопили громадську ініціативу чоловіків тут, у тилу.

—​ Ви самі часто буваєте у зоні АТО?

—​ На наступному тижні вчергове поїду.

—​ Що найчастіше замовляють наші хлопці?

—​ Воду. Останній раз були там, коли страшенна спека стояла. А серед іншого — засоби гігієни, одяг, консерви. Дуже важливі у зоні АТО біноклі, радіостанції, прилади нічного бачення.

—​ Наш 23-ій День незалежності буде першим, сценарій якого далекий від звиклого свята — веселого вихідного дня для більшості. Будуть і хвилини мовчання, і похорони, і багато сліз...

— «Зробіть так, щоб його смерть не була даремною»... Це сказала дружина Ігоря Сердюка, Героя Небесної Сотні з Кременчука. Я познайомився з нею у березні, після поховання, її слова і поведінка... Ірина дуже стійко витримала своє горе. При цьому вона відмовилася від матеріальної допомоги і заперечила проти того, аби іменем її чоловіка була названа одна з вулиць Кременчука. Вона говорила, що сам Ігор був би проти цього. Але героїв, достойних сьогодні того, щоби їхнім іменем називали вулиці в Україні, сьогодні багато... І я згоден: ми зобов’язані зробити так, щоб їхні смерті не були даремними.

Розмову провела Ірина Горощук

На правах реклами

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему