Володимир Макар: Яке завдання Яценюк дав Ігорю Швайці

25 червня 2014 на міністра аграрної політики і продовольства України Ігоря Швайку раптом звалилася величезна відповідальність. Якщо раніше діяльність колишнього харківського юриста, а зараз міністра АПК була, по суті, малопомітною для українців, то тепер, завдяки прем’єр-міністру Арсенію Яценюку, він опинився у фокусі загальної уваги.

Голова Кабміну заявив, що в економічній політиці в України є лише два пріоритети: АПК та енергозбереження. Не 150 пріоритетних галузей, як це було всі роки незалежності, а всього дві.

Це логічно: в умовах кризи Яценюк намагається максимально ефективно підвищити доходи і знизити витрати. Аграрний сектор, що став головною експортною галуззю України, повинен збільшити виручку, а розвиток енергозбереження — дозволити цю виручку не витрачати на дорогі енергоносії. При цьому перевагою українського АПК є його багатовекторність: наша продукція поставляється і в Європу, і в Африку, і країни СНД, тобто менше за інші галузі залежить від зовнішньополітичного курсу.

Цей план, як, втім, і будь-який інший, має свої мінуси, головний з яких — його реалізація.

Справа в тому, що Яценюк зажадав від профільних міністрів конкретних пропозицій: «Вимагаю від уряду конкретики, чітких цілей і досягнення цих цілей. Ситуація в країні дуже складна». Тобто Швайка повинен мати концептуальну відповідь на питання: як нам протягом трьох років не просто значно збільшити обсяги виробництва, а й стати одним з основних гравців на світовому ринку продовольства, і по пунктах прописати цей план.

Чи впорається з цим сьогоднішнє керівництво МінАПК? Велике запитання.

По суті, ключові співробітники в міністерстві залишилися на своїх посадах. За 100 днів роботи відомство Ігоря Швайки не розробило жодного стратегічного документа, яке відповідає на питання: куди ми рухаємося і що потрібно зробити, щоб туди потрапити? Це означає, що нічого готового немає, а пропозиції для прем’єра буде «ліпити» в терміновому порядку та ж команда, яка минулого року розробила «Стратегію розвитку аграрного сектора України до 2020 року», причому за тими ж лекалами.

Свого часу ми аналізували цей документ-пустушку. «Максимально сприяти... передбачається розвиток... стимулювання зростання...» — такими фразами рясніє так звана стратегія, що містить усього шість цифр. Шляхи реалізації та критерії оцінки успіху в документ, природно, не увійшли — відповідати за свої слова і дії чиновники не люблять.

Щоб не бути голослівною, Українська аграрна асоціація торік розробила альтернативну програму. У ній пропонується перехід від адміністративно-командної моделі державного контролю над АПК до ліберальної. Розробляючи документ, ми дійшли висновку, що основною перешкодою для розвитку нашого АПК є зовсім не традиційний брак коштів для закупівлі кращої техніки, кращого посівного матеріалу, добрив, а в тому, що ніхто і ніколи не намагався зробити хоч щось, щоб ці кошти залучити в країну.

Для цього необхідно дві речі: стабільність у податковій сфері (якщо в Податковому кодексі прописані пільгові умови для сільгоспвиробників, то вони повинні залишитися до визначеного законом терміну) і реальна дерегуляція. Сектор затиснутий перевірками численних і часто не потрібних перевіряючих, таких як Держсільгоспінспекція. Аналогів цієї служби немає ані в ЄС, ані в США, ані в Росії.

Захищаючи свої, часто корупційні інтереси, чиновники малюють апокаліптичні картини — без них лиходії-підприємці потравлять споживачів. Але якщо ми говоримо, наприклад, про експорт продовольства на ринки ЄС, то наші підприємства самі зацікавлені в якісній продукції.

Зовнішньоекономічна активність міністра Швайки поки звелася до зустрічей з міністрами неключових для українського експорту країн і заяв про відкриття українського ринку молочки виробникам Білорусі, а свинини — Польщі.

Так що і тут у Арсенія Петровича є всі можливості показати кардинально новий підхід. Було б бажання.

Володимир МАКАР, голова Української аграрної асоціації