Учасники ходи «Проща до великого Кобзаря» подолали майже 300 кілометрів
Полтавці пройшли 40 населених пунктів, в мандрівці їм дошкуляв дощ і водянки на ногах
Сім днів знадобилося учасникам ходи «Проща до великого Кобзаря», щоб від Полтави дійти до Канева (майже 300 кілометрів). 22 травня полтавці піднялися на Чернечу гору, щоб вшанувати 153-річницю від дня перепоховання Тараса Шевченка. До «фінішу» із вісьмох учасників дійшли четверо: вихователь Антон Нестеренко, студент Абасов Агахан, журналіст Вадим Джувага та лубенський бандурист Віталій Мороз, з яким ми поспілкувалися.
— До Канева ми дійшли десь о 17:00 годині. Там нас зустріли полтавці, які приїхали до Чернечої гори. Ми розгорнули 30-ти метровий прапор України і спільно піднялися до могили Кобзаря. А потім заспівали Гімн України та прочитали заповіт Кобзаря, — повідомив Віталій Мороз.
На могилу Тараса Шевченка активісти висипали землю, яку вони зібрали із 40 населених пунктів, які вони пройшли (25 — на Полтавщині та 15 — на Черкащині).
Цю мандрівку для себе Віталій Мороз ускладнив тим, що свою бандуру (близько 10 кг) він проніс весь шлях на плечах. А також, у чохлі до неї, ніс землю із Полтави.
В день чоловіки долали по 35 та навіть 46 кілометрів. Труднощів у дорозі додавав дощ.
— Він починав накривати під вечір. А після заходу сонця найлегше йти, але злива цьому перешкоджала, — розповів Віталій Мороз. — Легкими видалися перші три дні подорожі, а потім водянки натирались, але згодом вони вже стали як рідні.
За час подорожі лубенський бандурист зносив дві пари взуття.
Протягом всього шляху, учасникам ходи жодного разу не довелося ночувати просто неба, завжди приймали на ночівлю добрі люди.
— Враження гарні. Ми спали в школах, спортзалах, в дома приймали люди. Кожен виходив із своїх можливостей, але допомогти хотіли всі. На природі й не вийшло жодного разу заночувати. Коли дійшли до золотоніського блок-посту, нас добре зустріли хлопці із самооборони Золотоноші. Один із них, Олег, надав нам свій будинок для ночівлі.
У спогадах Віталія Мороза залишилося багато теплих, приємних зустрічей. Говорить, що раніше б дійшли до Тарасової могили, але у кожному селі чи містечку зустрічали люди, які хотіли поговорити, послухати пісні під бандуру та скрипку, яку ніс із собою Антон Нестеренко.
— Доки йдеш ноги не так болять, а як сядеш відпочити — через пів годин починають боліти, потім ще пів години потрібно розходжуватися, — сказав Віталій Мороз.
На даний момент учасники ходи перебувають в Каневі. Там вони відвідали унікальний Успенський собор 1144 року. Саме в ньому відспівували Тараса Шевченка.
— Під час мандрівки втомлюються ноги, але відпочиває душа. Ти не дивишся телевізора, відходиш від політики, помічаєш красу навколишнього світу, — зазначив Віталій Мороз.
, «Полтавщина»