Шумейкове урочище: трагічна сторінка війни

20 вересня 1941 року тут потрапила в оточення колона штабу Південно-Західного фронту та Військової Ради. Намагаючись вийти з фашистського кільця, в низовині склали голови близько 800 радянських солдат. Із зброєю в руках разом із ними цього дня загинули начальник штабу В. Тупіков та член Військової Ради фронту М. Бурмістенко. В урочищі, біля джерельця, поліг смертю хоробрих смертельно поранений кулею й розривом ворожої міни командувач Південно-Західним фронтом, Герой Радянського Союзу, генерал-полковник Михайло Петрович Кирпонос.

У 1976 році тут було відкрито Меморіальний комплекс воїнам Південно-Західного фронту (автори — народний художник УРСР А.Ю. Білостоцький, скульптор В.П. Вінайкін, архітектори К.О. Сидоров і Т.Г. Довженко).

Місце першого поховання М. Кирпоноса. Вінок від дітей і внуків.

9 Травня тут щороку людно. Приїжджають ветерани, щоб пом’янути своїх побратимів, мешканці навколишніх міст і сіл, щоб ушанувати полеглих.

Нинішній День Перемоги особливий, адже він ювілейний — 65-й. Тим, хто брав безпосередню участь у війні, зараз далеко за 80. Та й залишається їх серед нас, на жаль, усе менше й менше. Та є спадковість поколінь. І вчора в Шумейковому урочищі зібралося до тисячі людей, щоб віддати данину пам’яті тим, хто на початку війни мужньо стояв тут на смерть. 

Броньовик часів війни

Наша журналістська група до Шумейкового приїхала після мітингу в Хоролі, де нас рясно окропила довгоочікувана весняна злива. В урочищі упродовж урочистої частини присутніх теж поливав рясний дощ. Треба віддати належне організаторам дійства, які заздалегідь подбали про парасольки для ветеранів. Для зручності їм же приготували й стільці. Та, на жаль, виступи гостей та посадовців і саму концертну програму через погодні умови довелося скоротити. 

Почесна варта на місці загибелі командувача

Усе ж ювілейний захід удався. Червоною ниткою у словах виступаючих проходила впевненість, що нащадки пам’ятатимуть подвиги тих, хто врятував їх від фашистської чуми. У мене особисто бурю різних емоцій завжди викликають слова із пісні: «Де була б ти сьогодні, Європо, якби не вони?». Можна багато дискутувати на цю тему, але без сумніву залишається одне: нам ще довго-довго вчитися так любити й захищати свою Вітчизну, як це робили наші батьки й діди. Своєрідним підсумком стали слова єпископа Кременчуцького й Лубенського УПЦ Тихона:

— Сьогодні тут зібралися люди різних доль, різних переконань, але всіх об’єднує одне: ми маємо волю й розум поважати наших предків, наше минуле, а це значить, що в нас є майбутнє. Ми розуміємо, що в часи війни наш народ, можливо, вперше за всю свою історію був поставлений на межу повного знищення. Ті, хто робить вигляд, що не було книги Гітлера «Майн Кампф» і планів тотального знищення східного слов’янства, як мінімум, лукавлять. Я дякую Богу, що на цьому місці зібралося стільки людей. На всіх вас я прикликаю Боже благословення, адже Бог сказав: шануй батька й матір і довговічним будеш на цій землі. Хай буде це благословення з нами навіки. 

Покладання квітів до меморіального комплексу в Шумейковому урочищі

До меморіалу лягли розкішні вінки, кошики з квітами, пролунав військовий салют. Гості з Києва, представники церкви, місцеві посадовці на чолі з головою Полтавської облдержадміністрації Олександром Удовіченком спустилися в урочище до безпосереднього місця загибелі генерал-полковника Михайла Кирпоноса. Також поклали квіти до постаменту, на якому стоїть нескорений броньовик штабу Південно-Західного фронту, учасник боїв в урочищі 18-20 вересня 1941 року. 

Перекур між боями

А коли справа дійшла до традиційної солдатської каші, небо, затягнуте чорними хмарами, посвітліло й виглянуло сонце. Великий інтерес у всіх викликали військові намети, які імітували санітарну частину воєнних часів. У них лежали поранені, яких доглядали медсестрички. Усі бажаючі могли тут сфотографуватися, ознайомитися з побутом солдат під час війни. Для огляду стояв мотоцикл періоду війни, патефон, польова кухня. Військові в одязі 1941-45-х вели між собою неспішні розмови, смалили самокрутки. Та найвідчутніше дух воєнних років, безумовно, передавала неповторна солдатська каша. А для ветеранів — обов’язкові фронтові сто грамів.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»