Правий сектор офіційно відмовився від Андрія Савельєва

Ми поспілкувалися з Андрієм Савельєвим (Совою), який називає себе офіційним представником «Правого сектору» у Полтаві. Він розповів нам, як очолив даний рух та чим займався на Майдані. Зустрілися з ним біля намету Майдану, біля нього й спілкувалися в оточенні хлопців та чоловіків, які слухали нашу розмову.

— «Правий сектор» складається з низки організацій, ядро яких складає «Тризуб ім. Степана Бандери», організація така, яку в Києві представляю я. «Правий сектор», як рух, виник на п’ятому поверсі будинку профспілок. Особисто я приєднався до «Правого сектору» десь на початку січня, до того я був сотником дев’ятої сотні самооборони Майдану і відповідав за безпеку усіх підземних комунікацій під Майданом. Щоб ви розуміли, в Києві в «Правий сектор», тобто була така спілка організацій, до яких просто приєднувалися звичайні люди. В Полтаві були громадські організації патріотичного толку, які, можливо, і не брали участі в київських подіях, але брали так, як могли. Хтось брав участь тут, в полтавському майдані, хтось в кременчуцькому, хтось брав участь по районах. Розумієте? Коли в Києві ще не було перемоги, але потрібна була координація для того, щоб... Ми не знали чим це скінчиться, я вам чесно скажу, і ми готувалися до найгіршого, до якихось там федералізаційних подій. Саме тому, будучи в Києві, я взяв на себе відповідальність, щоб згуртувати людей тут, у Полтаві.

— «Правий сектор» офіційно не зареєстрований як організація, я правильно розумію?

— На сьогодні ні.

— А як ви можете бути офіційним представником, якщо цей рух не офіційний?

— Де-факто. Офіційний представник руху, руху громадських організацій, лідером якого на сьогодні є Дмитро Ярош. Відповідно, від цих людей я отримав мандат.

— В майбутньому плануєте цей рух зареєструвати?

— Питання розглядаються різні, я не уповноважений давати вам на це відповідь сьогодні. Як тільки я буду мати відповідну інформацію від київського руху, я вам обов’язково її надам.

— Чим ви займаєтеся окрім руху? Зокрема розкажіть про свої відносини з Андрієм Матковським.

— Я був депутатом Полтавської міської ради у 2006 році. Брав активну участь у Помаранчевій революції, був членом партії «Народний рух України», до речі, по сьогоднішній день я лишаюсь членом цієї партії. Але я вам скажу так, в 2006 році я прийшов у міську раду. Влітку 2006 року, записуйте, цього ніхто не знає, було намагання зробити переформатування міської ради, коли частина «Нашої України» — це Мельник, Головко, Скрябін, якщо не помиляюся, і Білоус вийшли з фракції і робили об’єднання з Партією регіонів, яка мала тоді назву «Рідне місто». Саме тоді я відмовився виходити від коаліції з «Батьківщиною» і об’єднуватися з Партією регіонів. З тих пір до мене було приклеєне ярмо, що я є якась людина Матковського. Щодо Матковького — заробітну плату я від нього ніколи не отримував.

— Ви були начальником управління у справах сім’ї...

— Молоді та спорту. Так, я там працював півтора роки.

— Як ви потрапили на цю посаду і чому звільнились?

— Ті, хто в місті мене знають, вони знають, що я взагалі тренер, я займаюся з дітьми, займаюся спортом. Я вважав, що на тому місці я можу зробити щось добре для Полтави. До речі, коли я був там, ми відкрили п’яту спортивну школу дзюдо, це наша ініціатива. Фактично я вибивав кошти і робив той майданчик — скейт-парк, який порізали на металолом коли я пішов. Я відпрацював там півтора роки, але в якийсь момент зрозумів, що система... Скажімо так, система... Я або стану такий, як вони всі і змінюсь, або я збережу своє внутрішнє наповнення, але мені потрібно піти. Я пішов.

— Що означає «такими як вони всі», якими вони є?

— Ви всі знаєте які вони.

— Ви не будете в подальшому претендувати на якусь посаду в тій же міській раді?

— У виконавчій владі... Зараз не відповім вам на це питання, особисто мені того б не дуже хотілося б. Насправді я займаюся літературною діяльністю, я письменник, я пишу, я займаюся з дітьми. Мені є чим займатися. В мене є фірма, я займаюся виготовленням реклами, маркетинговими дослідженнями. Сказати, що я не піду у владу, я не можу сказати, бо це те саме, що сказати, що я б не пішов на Майдан чи таке інше. Завжди є таке питання: «А хто, якщо не ми?». Але, з іншого боку, я вважаю, що є більш достойні люди. Насправді, слід відходити від особистості, треба, щоб були зрозумілі правила гри.

Під час нашої розмови до Андрія Савельєва підійшла Алла Лимар та Наталія Костіна. Жінки запитали в нього, яке відношення він має до «Правого сектору»:

— Ви з’явилися вчора, про вас ми почули вчора. Ми робили запит на «Правий сектор» у Київ і там про вас не знають, — зазначила Алла Лимар.

Андрій Савельєв запитав телефон і прізвище, по якому зверталися жінки. Але вони не назвали номера, сказали лише, що знають Дмитра Яроша.

Андрій Савельєв відповів жінкам: «Я офіційно заявляю, це ті люди, заслані іншою політичною силою, для того, щоб скомпрометувати «Правий сектор»!!!

Алла Лимар порадила офіційному представникові «Правого сектору» пролікуватися.

Правий сектор: «Андрій Савельєв понесе покарання за свій блеф»

Сьогодні інформаційна служба «Правого сектору» опублікувала наступне повідомлення:

«Андрій Савельєв не має відношення до „Правого сектору“ на Полтавщині. За досить короткий проміжок часу відбулася значна розбудова „Правого сектору“ по регіонах країни. На виклики, котрі постали перед Вітчизною, відгукнулися тисячі українських сердець. Були сформовані десятки локальних загонів „Правого сектору“, обрано їхніх лідерів, котрі пізніше були затверджені у Центральному штабі „Правого сектору“ у Києві. На жаль, при цьому процесі затвердження не завжди існувала можливість ретельно вивчити людину, котра брала на себе функції керівника.

Подібна ситуація склалася з Андрієм Савельєвим, котрий, приїхавши до Києва, представився авторитетним лідером націоналістичної молоді м. Полтави, одначе насправді має досить непевну репутацію і не володіє підтримкою ні націоналістичного активу, ні громади міста.

На нинішній момент ситуація з А. Савельєвим врегульовується. Він не має жодного відношення до „Правого сектору“ м. Полтава і, ймовірно, понесе покарання за свій блеф».

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»