Полтавська розвідшкола Гітлера

Можна довго засуджувати цих людей, проте згадаймо, що у період з 1920-х по 1941 рік радянська влада в Україні була значною мірою дискредитована. Роки воєнного комунізму (коли у людей відбирали продрозверсткою все, що було в хатах), голодомори, індустріалізація — все це відбилося на іміджеві радянської влади. Саме тому окремі міста України не тільки не билися з гітлерівцями, але й надіялися на звільнення ними від жорстокості вчорашньої влади. 

Розсекречена частина архіву СБУ у Полтавській області дозволяє отримати деякі уявлення про те що відбувалося тут за часи окупації. У вересні 1941 року, коли у наше місто увійшли перші частини німців, Полтава розділилася у своїх поглядах. Частина населення пішла у пасивний опір до німців, згодом утворилися підпільні групи. Проте інша частина полтавців не лише не чинила опору, а й бачила у союзі Німеччини і України світле майбутнє.

Окупована Полтава

Можливо, саме з цих причин Полтава стала місцем штабу італійських тилових частин, саме тому тут розмістив свою штаб-квартиру маршал фон Бок. Не випадково сюди завітав і сам Гітлер після вдалої харківської наступальної операції. У Полтаві було відкрито відділ гестапо (теперішня будівля школи № 10 по вул. Пушкіна, 20). Будинок теперішнього Полтавського національного педагогічного університету став вигідним штабом керівництва групи армій «Південь». Відсутність великих лісів поряд із Полтавою убезпечували від дії великих партизанських загонів. 

Одразу по окупації — з 18 вересня 1941 року — до Полтави почали прибувати німецькі спеціалісти із розвід-диверсійної справи. Фактично ще у 1941 році почала діяти невелика розвідувальна школа. Про те, що населення буде сприяти її діяльності, німці не сумнівалися. 

Будівлю розвідшколи обрали відносно непримітну — колишнє ФЗУ панчішно-трикотажної фабрики ім. Кутузова, на розі вулиць Монастирської та Паризької комуни (зараз тут розташований офіс Партії Регіонів). У дворі, прикрита з вулиці речовим складом, була обладнана казарма для майбутніх розвідників. Навпроти казарм знаходилася кухня і канцелярія розвідшколи (яка невдовзі отримала назву «Оріон»).

У часи Другої світової війни у школі №10 працював відділок гестапо

Потрапляли до школи різними шляхами. Сюди йшли військовополонені, які обрали співпрацю з окупантами в обмін на звільнення і життя, колишні царські офіцери потрапляли через біржі праці (до них німці здебільшого ставилися лояльно). Активний набір проводився у в`язницях, де лишилося багато політичних в`язнів радянської влади. Проте основну масу курсантів школи вербували німецькі спеціалісти-розвідники із простого населення. Апарат був вкрай простий: добровільно стаєш розвідником, виконуєш усі доручення — отримуєш пільги, значну матріальну допомогу для сім`ї. У випадку відмови співпрацювати німці обіцяли відправити родину до концтаборів, яких ціла низка відкрилася на Полтавщині у перші роки окупації.

Школа мала свій розпорядок: 6:30 — підйом, зарядка, сніданок, з 8 до 12 години — заняття з диверсійної роботи. Після обіду та короткого відпочинку заняття продовжувалися знову. Ввечері курсанти мали вільний час (проте проводили його під контролем офіцерів охорони безпосередньо у будівлі).

Відбір був не таким жорстким, як у німецьких школах (велике значення надавалося власне ідеологічним переконанням та фізичному здоров`ю). Варто зазначити, що курсанти у полтавській розвідшколі були з усієї України. Значна частина надходила з Київщини. Школа мала кілька спеціальностей — диверсійна справа, розвідувальна справа та зв`язок. Найдовше готували радистів — 2-3 місяці (оскільки вони мали діяти в складі власне німецьких груп і працювати безпосередньо із секретними шифрами).

Вільний час для курсантів проходив здебільшого за азартною грою та пияцтвом (німці вважали, що розвідник, щоб стати своїм у російському тилу, має отримати великий досвід алкоголізму, а тому пияцтво не переслідувалося). Дівчата, які теж ставали курсантами школи, проводили свій вільний час із чоловіками — що теж було елементом німецької політики щодо розвідників. Водночас, для тих, хто надто захопився протилежною статтю чи був помічений у «подвійній грі», по вулиці Пушкінській було відкрито особливий відділ в`язниці.

Дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря. Тут Абвер навчав диверсантів альпінізму

Диверсантів, радистів та розвідників селили в різних місцях. Розвідників поселили у будинку колишньої школи на розі вулиць Театральної та Фабрикантської. Дівчата-морзистки проживали у будинку по Жовтневій, 10. Диверсантів, яким необхідні були особливі умови, поселили у Хрестовоздвиженському монастирі, зашифрувавши їх як «Дорожньо-будіельна колона № 27». Окрім цих будівель, по всій Полтаві було створено низку пунктів підготовки. Дзвіниця монастиря використовувалася диверсантами для відпрацювання навиків альпінізму. Вірогідно, по-своєму використовувалися і підземні ходи, що вели від монастиря у різні точки міста. При підготовці та в особистому спілкуванні курсанти могли звертатися одне до одного лише «товариш». Для полегшення проникнення у ряди РСЧА, на диверсантів та розвідників працювала особлива лабораторія з виготовлення підробних документів.

На щастя радянської сторони, розвідшкола Полтави мала значний відсоток випускників, що, тільки-но потрапивши на відвойовану радянськими військами територію, одразу здавалися, розкриваючи усі секрети свого навчання. Відомо щонайменше три грандіозних провали розвідувальних операцій, які призвели до розкриття школи. Полтавські диверсанти, викинуті у Саратові та під Сталінградом, не змогли своїми діями довести командуванню Абвера рентабельність полтавської розвідшколи. Саме тому у грудні 1942 року повністю розконспірована та розкладена розвідувальна школа «Оріон» припинила своє існування.

Двір теперішнього офісу Партії Регіонів у 1941 був прихистком для німецьких розвідників

Варто зазначити, що діяльність «Оріону» на Полтавщині була далеко не унікальним явищем. Тут діяли численні групи Абверу та СС, які знаходили кадри для інших розвідувальних шкіл. Діяли пункти підготовки дітей-розвідників (число вдалих операцій за участю яких ніяк не нижче за кількість операцій дорослих розвідників «Оріону»).

Дискусія щодо співробітництва із окупаційною владою окремих кіл українців триває вже не один рік. Виявившись затисненими між двома світами та двома терорами — нацистським і червоним, вони не завжди виступали на стороні останнього з багатьох причин. У будь-якому випадку, розвідшкола Гітлера у Полтаві — вже історія. А історію засудити неможливо.

Олександр КЛІМОВ, «Полтавщина»