Розформування студентської поліклініки у Полтаві: біда чи благо

На нашу редакційну пошту надійшов лист від полтавця Олексія Холодного. У ньому він розмірковує про доцільність розформування студентської поліклініки. Розмішуємо його на наших сторінках із деякими скороченнями.

Полтава з давніх часів є студентським містом. На сьогодні кількість навчальних закладів всіх рівнів акредитації та форм власності налічує 25; тільки на очній формі вчиться понад 31 тисяча студентів.

На початку 2008 року після капітального ремонту почала працювати студентська поліклініка. На її облаштування було виділено майже 650 тисяч гривень. Близько 100 тисяч гривень — на обладнання та устаткування, зокрема, був придбаний цифровий флюорограф. Всі обстеження студентська поліклініка Полтави проводила безкоштовно.

21 травня 2012 року вже за допомогою нового мера Олександра Мамая були проведені капітальні ремонтні роботи кімнат, загальною площею — 334 кв. м. Як зазначив мер, з міського бюджету на це не пішло ні копійки — усе завдяки спонсорам. Відтак, за сприяння міської влади на ремонт та укомплектування терапевтичних кабінетів виділили 86 500 гривень. Задіяли і 83 тисячі 500 гривень позабюджетних коштів лікувального закладу. За ці кошти у приміщенні зробили ремонт, облаштували кабінети меблями та закупили необхідне медичне обладнання.

Олександр Мамай особисто вручив поліклініці сертифікат на придбання комп’ютерної техніки на суму 10 000 гривень.

За ініціативою студентського мера, одна з мереж аптек погодилася надавати студентам 20% знижку на вітчизняні ліки в студентській поліклініці.

Лікарня була інноваційною, активно використовуючи новітні технології. В поліклініці вперше на Україні впровадили електронну ідентифікаційну картку.

Власні електронні картки створили для студентів базового медичного коледжу, почали впроваджувати для Української медичної стоматологічної академії, передбачався повний перехід на електронну систему карток.

...Почався гучний скандал з реформування дитячої обласної лікарні.

За шумом з реформуванням дитячої обласної лікарні ніхто не звернув уваги на студентів. Студентська поліклініка була розформована. Студентам запропоновано звертатися до новостворених амбулаторій.

Вже з 2.01.2013 почали працювати три основні центри первинної медико-санітарної допомоги:

1. вул. Великотирнівська, 29/1 Амбулаторія сімейної медицини № 1 (обслуговує людей с Київського району);
2. вул. Калініна, 36 (на місці студентської поліклініки (обслуговує людей з Октябрського району: Алмазний, Сади 1,2,3);
3. Рибальський пров., 12в 3 міська поліклініка (Ленінський район, і ті, хто обслуговувався в 2 міській лікарні).

Як розповів штатний лікар одного з полтавських ВНЗ, котрий не побажав афішувати своє ім’я, поліклініка була закрита майже рейдерським чином. Лікарів раптово перевели до стану сімейних, або підпорядкували клінічній лікарні № 4. Приміщення поліклініки ж перетворили в амбулаторію з сімейними лікарями, які обслуговують локальні дільниці.

Терапевтів в медпунктах навчальних закладів скоротили. Медпункти тимчасово закрили, хоча потім вони відновили своє існування, але утримуються за рахунок ВНЗ. Працівники медпункту відтепер вважаються штатними лікарями навчального закладу, отримуючи мізерну заробітну плату.

Всі студенти, проживаючі в гуртожитках, переведені до сімейних лікарів за місцем знаходження гуртожитку.

Перевіримо реформу на прикладі студента Антона.

Студенти, проживаючі в гуртожитках ПУЕТ, ПНПУ, та ПДАА територіально приписані до 2-ї міської клінічної лікарні (вул. Монастирська, 7-а).

Антон хворий алергічним ринітом, і раніше він кожне півріччя проходив обстеження в студентській поліклініці в лікуючого лікаря отоларинголога.

На початку телефонуємо в 4 поліклініку — колишнє студентське відділення. Нас сповіщають, що студентське відділення зачинено, пропонують звернутися в сімейну амбулаторію за місцем прописки.

Цікавимося долею отоларинголога, в якого лікувалися протягом кількох років. Вона працює в клініці, але студента прийняти не має права, звертатися лише за місцем прописки.

Йдемо в медпункт ВНЗ, озвучуємо бажання провести профілактичний візит до отоларинголога, так як проблема давно відома, студент просто бажає пройти огляд.

Пацієнта сповіщають, що на даний момент до вузького спеціаліста відправити не можуть. Направляють до сімейного лікаря, і лише він запропонує лікування та коли буде необхідність, дасть направлення до вузького спеціаліста, можливо в іншу клініку. Студенту міряють температуру, адже до лікаря можна потрапити тільки після вимірювання. Антон запевняє, що не є хворим, йому потрібен професійний плановий огляд, але умова обов’язкова.

Медична карта знаходиться в навчальному закладі, їх надіслали зі студентської поліклініки. Відтепер картки не є систематизованими і кожен має носити їх з собою.

Отже, бюрократія наступна: ви маєте мати з собою направлення з університету, бланк з температурою тіла, картку і паспорт з пропискою для конкретної амбулаторії. Все є, йдемо в лікарню. Шукаємо клініку в нетрях міста (добре, що в медпункті намалювали карту). Ще деякий час шукаємо на території лікарні сімейну амбулаторію.

Поліклініка не найкраща, обстановка радянських часів. В невеликій реєстратурі на 2 віконця чекаємо сестру, яка займається записами до сімейного лікаря, черги немає; є ще одна сестра, але вона займається лише вузькими спеціалістами.

Приходить сестра, перевіряє паспорт, прописку, направлення, картку, температуру, вимагає аналіз флюорографії. Студент запевняє, що флюорографія була здійснена в пересувному пункті, її внесено в комп’ютерну базу. Медична сестра знаходить замітку на картці та погоджується.

Нарешті Антон потрапляє до сімейного лікаря. Лиш зайшовши в кабінет з вуст терапевта лунає: «І чого ви до мене всі ходите, я лікарняного не дам», — певно лікар знервований через надмірне перевантаження пацієнтами. Студент пояснює, що прийшов на огляд. Певно, новоспечений сімейний лікар не сильно обізнаний в реформі та запитує чому відразу не пішов до «ЛОРа»? Студент відповідає: «Пустили лише до вас».

Не оглядаючи носа, лікар запитує:

— Ніс закладений?
— Ні! — відповідає пацієнт.
— Ну, значить це не гайморит. Виділення постійні?
— Ні. Лише іноді, — відповідає студент.
— Значить риніт алергічний.

Сімейний лікар призначає комплекс лікування родом з часів «залізної завіси» загальною вартістю 15 гривень (на відміну від попереднього сезонного лікування іноземними препаратами близько 300 грн. за курс). Пропонує спробувати лікування. Коли не допоможе, лікар радить звернутися до отоларинголога, хоча не зовсім зрозуміло як?

Дякуємо, відправляємося назад.

На виході запитуємо в медичної сестри, а що би сталося, коли б ми не мали всього набору цих папірців. Нас обнадіюють, що надали б першу допомогу, а далі направили за місцем прописки. На прощання лунає скептичне: «Тепер краще не хворіти».

P.S. Ліки дійсно допомогли, але поспілкувавшись з професійним отоларингологом, він пояснив: «Це лише симптоматичне лікування, яке не лікує хворобу, а лише приглушує її». То ж що краще: сімейний лікар чи вузький спеціаліст? — Робіть висновки.

Гаслом медичної реформи є «Охорона здоров’я — для людей». Реформа афішувала спрощення бюрократії та тяганини, але як бачимо кількість її збільшилася в кілька разів, тим паче для студентів котрі, як подорожні, потребують лікування, інколи, далеко за межами своєї прописки. Що вже говорити про студентів котрі прописані за межами Полтави та просто знімають квартиру.

Інше питання про майже мільйон змарнованих коштів муніципального бюджету та відповідальність перед благодійниками, котрі жертвували на цільове обладнання студентської лікарні.

Позитивний досвід вирішення, чи принаймні намагання вирішити це питання, бачимо в Вінниці, де цьому питанню надали особливого значення. Реформу проводили не спонтанно, а обговорюючи з громадськістю та представниками ВНЗ.

Отож, біда чи благо? — поставте себе на місце студента.

Олексій ХОЛОДНИЙ, «Студклуб»