Класицизм для Полтави — це візитівка, частина архітектурного обличчя міста

— Валерію Олександровичу, хотілося б почути розповідь про Круглу площу Полтави та інші, цінні в історичному плані споруди.

— У місті є комплекс ансамблю класицистичного стилю навколо Корпусного саду, який складається з 9 об’єктів — 8 будинків і монумента Слави. У Державному реєстрі цей комплекс значиться за номером 577, а через дріб позначені конкретні об’єкти, наприклад, 577/1 — це монумент Слави, 577/5 — це Кадетський корпус. Але до переліку пам’яток загальнонаціонального значення занесені не всі об’єкти. До цього переліку не входить будівля нинішнього поштамту.

Мало хто з полтавців знає, що ця споруда зведена в 1957 році. На тому місці, де зараз центральний вхід до поштамту, до війни стояв маленький півтораповерховий будиночок повітових присутствених місць. Ліворуч, на розі вулиці 1100-ліття Полтави, у кінці ХІХ — на початку ХХ століття був зведений будинок художньо-ремісничої школи імені Хрульова, де дівчат навчали вишиванню та іншим ремеслам. За стилістикою він зовсім не відповідав загальній класицистичній стилістиці ансамблю Круглої площі. Під час війни будинок повітових присутствених місць майже повністю було зруйновано, а будинок Хрульова хоч і постраждав, але залишився.

Після війни, коли вирішувалося питання формування цілісності ансамблю зруйнованої площі, будинок художньо-ремісничої школи органічно включили до загальної композиції новопроектованого поштамту. А його стилістику, декор та елементи фасаду змінили на класицистичні.

Маріїнська гімназія (світлина початку ХХ ст.). Нині — дитяча школа мистецтв

Будинок колишнього міськкому партії, а нинішньої школи мистецтв, перед війною взагалі мав інший вигляд. Замість колонади він мав барокове завершення. До речі, на початку ХІХ століття будинок був у класичному вирішенні, із колонадою та портиком, але в середині століття його вирішили реконструювати, перебудували у бароковій стилістиці, зламавши портик, і перетворили на гімназію. Спочатку це був заклад для чоловіків, там два роки навчався Гоголь. А потім створили Маріїнську жіночу гімназію і перебудували її, кардинально змінивши центральну частину. І тільки після війни будівлі було повернуто історичну стилістику (іл.2а).

Сучасний вигляд школи мистецтв

Це говорить про те, що в середині ХІХ сторіччя взагалі не існувало поняття збереження пам’яток архітектури. Сучасна галузь реставрації та охорони пам’яток виникла в 30-і роки ХХ століття, а до цього з пам’ятками робили що завгодно. Так було і в Європі. Наприклад, видатний Віолле-ле-Дюк, реставруючи собор Паризької Богоматері в ХІХ столітті, у верхній аркаді собору замість скульптур королів, скинутих під час французької революції, поставив своє скульптурне зображення та своїх колег.

— Як свідчать старожили міста, під час Великої Вітчизняної війни будівлі ансамблю Круглої площі дуже сильно постраждали.

— Так, від них залишилися лише муровані «коробки», а дахи, перекриття, вікна і двері були знищені пожежами. Тому, коли після війни постало питання, що робити з ансамблем, було оголошено Всесоюзний конкурс, на який представили багато робіт. Переважна більшість авторів пропонувала знести ансамбль і на його місці збудувати сучасний у стилі сталінського ампіру. Деякими проектами пропонувалося зробити площу квадратною, залишити тільки монумент Слави. Але одна з авторських груп запропонувала ретельно відреставрувати весь класицистичний ансамбль, а втрати доповнити будівлями в тій же стилістиці. Цю групу очолював головний архітектор Полтави Лев Вайнгорт. Слава Богу, що перемогла саме ця пропозиція. У результаті Полтава отримала унікальний ансамбль.

Я був учнем і дипломником Лева Семеновича Вайнгорта. На одній із його книг, подарованих мені, написано: «Моєму найулюбленішому учню Валерію Трегубову від автора». Я пишаюсь тим, що спілкувався з цією талановитою людиною від 1968 року й до його смерті.

— Які ще будівлі відносяться до класицистичних пам’яток Полтави?

— Окрім Круглої площі, в Полтаві збереглося ще кілька будинків у класицистичному стилі: соматичний корпус обласної лікарні (колишня богадільня, де Іван Котляревський працював попечителем), будинок Таранущенка на Жовтневій, 14 (нині — управління хлібопродуктів), центральний корпус Полтавського національного технічного університету, будинок музею космонавтики на Першотравневому проспекті (в минулому пожежна команда) та літературно-меморіальний музей Котляревського (колишня садиба Василя Капніста).

Соматичний корпус обласної лікарні до «реконструкції» (колишня богадільня)

Центральний корпус національного університету імені Ю. Кондратюка (колишній інститут шляхетних дівчат)

Музей космонавтики (колишня пожежна команда)

Літературно-меморіальний музей Котляревського (колишня садиба Василя Капніста)

Вони всі є знаковими для Полтави, адже гармонійно розташовані в центрі міста. Коли в післявоєнний час головним стилем було проголошено неокласицизм, то в інших містах його треба було штучно впроваджувати, а в нас він був органічним, тому не довелося нічого ламати. Класицизм для Полтави — це візитівка, частина архітектурного обличчя міста. Лев Семенович Вайнгорт, будучи головним архітектором, підтримував і розвивав цю тему.

— Але ж, очевидно, існували й інші архітектурні стилі?

— У XVIII сторіччі в нашому місті була ще одна видатна тема — українське бароко. Уточнюю, не європейське, а саме українське. Принципова відмінність полягає в тому, що при застосуванні одних і тих же декоративних мотивів — подвійних вигинів дахів із закрученими волютами, вигнутих циліндричних барабанів на церквах — в європейському була підвищена пластичність фасадів. Українське бароко виникало на основі народної дерев’яної архітектури, а найвидатнішими дерев’яними спорудами ХVІІ—ХVIII століть були церкви. Будівлі з дерева круглими не зробиш, виходить гранчасте. Оця гранчастість перейшла в українську барокову муровану архітектуру. Гранчасті барабани, стіни, шестигранні вікна, навколовіконна лиштва — яскраві ознаки українського бароко.

Українське бароко уособлювало в собі незалежність України. Його ще називають мазепинським, тому що за часів І. Мазепи саме у цій стилістиці будувалася переважна більшість церков. Саме тому наприкінці ХVIII століття цей стиль було заборонено царським указом, щоб узагалі забути про Мазепу. Але на Полтавщині він устиг закріпитися. Це Хрестовоздвиженський монастир, Святоуспенський кафедральний собор, собор Воскресіння Христового, який стояв на місці нинішнього музичного училища. А на місці нинішнього апеляційного суду теж стояла Стрітенська церква у стилі бароко. Там, де зараз прямокутна Миколаївська церква, був супербароковий храм, збудований у другій половині XVIII століття. Згодом до неї прибудували споруду, яку маємо нині, а саму церкву висадили в повітря у ХХ столітті. Радянська влада зносила в першу чергу переважно барокові храми, продовжуючи політику знищення українського бароко як стилю, що уособлював Україну.

Миколаївська церква із дзвіницею (друга половина XVIII сторіччя). Графічна реконструкція

А на початку ХХ сторіччя Полтава стала одним з яскравих осередків нового національного стилю — українського архітектурного модерну. Саме в цьому стилі Василем Кричевським було зведено будинок Полтавського земства. На Зіньківській вулиці стоїть взагалі унікальна споруда, вирішена в українському модерні — меморіальна каплиця, запроектована І.А. Кальбусом. Її унікальність полягає не тільки в національній стилістиці та високохудожньому оздобленні фасадів, але й у тому, що це єдина в світі церковна споруда, вирішена в українському модерні. Цікаво зазначити при цьому, що, незважаючи на те, що наприкінці 20-х років ХХ сторіччя український модерн почав оцінюватися центральною владою як стиль українського буржуазного націоналізму, у місті навіть за радянських часів, практично майже до початку війни, споруджувалися будівлі в цьому стилі. Зокрема, в селищі Червоний Шлях зберігся цілий комплекс одно- та двоповерхових житлових будинків, споруджених в українському модерні.

А класицизм, про який ми говоримо, українського коріння не має, він прийшов із Росії. Тому він є не зовсім природним стилем для України в цілому. Але свого часу він, з’явившись саме в Полтаві на початку ХІХ сторіччя, яскраво прозвучав і став виразним обличчям нашого міста.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»