Як готувалися жителі Полтави до 1991 Нового року

Кожен по різному планує зустрічати Новий рік. Окрім святкового настрою, це ще й турботи с приводу святкового столу та подарунків. Дехто вже зробив необхідні покупки, а хтось тільки робить. 

Як планували відзначити Новий 1991 рік полтавці, «Полтавщина» дізнавалась у Державному архіві Полтавської області. Напередодні нового року, 21 рік тому, газета «Полтавській вісник» запитувала у перехожих стосовно їхніх планів святкування.

Нижче наведені відповіді полтавців у 1991 році на питання: як вони планують святкувати Новий Рік?

Іван Іванович Бабак (учасник війни; колишній слюсар ПТРЗ; нині пенсіонер):

— Напередодні Нового Року почуваємо себе гірше, ніж перед боєм. Там усе було ясним, а тут невідомість, адже крім розмов про ринок, чуток про фантастичні ціни, ніякої конкретної інформації немає. Отак і зустрічаємо Новий рік із зав’язаними очима. Дружина вже має право на заслужений відпочинок,хворіє, але роботу залишати боїться, бо немає певності, що зможемо вижити на наші невеликі пенсії. Та до Нового року готуємось. За традицією. Олексій М’якота пообіцяв нам, як учасникам війни, видавати пайок щомісяця. Хотілось би дізнатись, чи з Нового року цей добрий намір буде узаконений, чи ні? А звідси й побажання: хай наші депутати приймають тільки такі закони, які служитимуть людині, захищатимуть її, і хай вони швидко втілюватимуться у життя.

Ліна Федорівна К. (просила залишитись інкогніто, працівник культури):

— Обов’язково куплю індика, якщо коштуватиме він не більше 40 карбованців. Зрештою, заміню його гускою, якщо вона коштуватиме не більше 25 карбованців... Який же Новий рік без смачно приготованої птиці?! Кажуть, правда, що у країнах Європи птицю на новорічний стіл не подають, вважаючи, що вона на своїх крилах винесе щастя з дому. Однак — чому б не навпаки? От я й бажаю і рідним, і друзям, і вам, і гостям вашим, і гостям нашого міста — всім, всім упіймати свого птаха щастя у Новому році.

Микола Лукич Моця (колишній робітник, інвалід ІІ групи):

— Новорічний вечір проведемо сімейно. Гостей, чесно кажучи, ніде розмістити, бо живемо утрьох у флігелі з однією кімнатою площею 9 квадратів. Зрозуміло — без ніяких вигод. Найзаповітніше бажання — хай згинуть, або хоч скоротяться до мінімуму, всілякі черги. 15років наша сім’я жде благоустроєної квартири. І скільки таких, як ми! А щодо новорічного столу, то буде він майже таким, як і щодня, хіба трохи смачнішим та ошатнішим.

Як бачимо, роки минають, а проблеми залишаються.

Георгій ВОЛОШИН, «Полтавщина»