Хрещення Русі перестало бути непопулярним в Полтаві

З 2008 року Україна офіційно відзначає 28 липня День хрещення Київської Русі. З цієї нагоди ми поспілкувалися зі священиком Свято-Успенського кафедрального собору в Полтаві Костянтином.

Священник Констянтин

Християнство — не хобі

— Що таке хрещення і чому воно важливе для людини?

— Хрещення — це духовне народження. Це вмирання для гріхів і оновлення у житті для Бога. Традиційно ми хрестимо немовлят за вірою їх хрещених батьків. Тому радимо обирати останніх не за матеріальним становищем (здатність дарувати подарунки), а за духовністю. Ці люди повинні навчити свого хрещеника чи хрещеницю вірі.

— Яке відношення має хрещення до спасіння? Як воно впливає на те, чи потрапить людина у рай?

— Саме по собі хрещення не спасає. Спасає віра, підкріплена життям. Адже християнство — це не хобі, не звичайне проводження часу. Ти — християнин не тільки в храмі, а й поза храмом, а й на одинці з собою, і — в суспільстві. То можна сказати, що хрещення — це шлях до спасіння, ворота до нього. А потім вже, стаючи свідомою особистістю, хрещений приймає рішення: зрощувати в собі посіяне зерно чи ні. Але якщо людина чула істину, знала про Ісуса. Але не покаялася і не хрестилася, то з неї, звичайно, спитається.

— Як щодо нехрещених? Наприклад, пан Олександр хрещений, а пан Олексій — ні. Чи має перший чоловік якісь переваги?

— Євангеліє говорить, що треба хреститися від води і Духа. Хрещені люди можуть приймати участь у служінні, можуть причащатися. Ім’я хрещеної людини має право звучати під час служби. Нехрещені можуть поставити свічку, зайти помолитися, але їх імена у записці (щоб помолитися за здоров’я тощо) писати не можна. Бо хрещення — це ворота до церкви, у Царство Небесне. Це таїнство, що робить людину членом церкви. Нехрещений знаходиться за церквою.

— Виходить, якщо дитину не хрестили, бо, на думку батьків, немовля не може зробити свідомий вибір, вирісши, вона не може бути членом церкви?

— Потрібно, щоб людина хрестилася. Святий Василь також хрестився у зрілому віці. Так можна. Осмислив — і хрестився, став членом Церкви.

Хрещення і атеїзм вперемішку

— А хіба є сенс у тому, щоб людину охрестили в дитинстві, а потім вона виросла і жила, як атеїст? Такий хрещений є членом церкви?

— Це питання болюче для нашого часу. Є люди, які хрестяться, бо хочуть вирішення якихось своїх проблем, шукають здоров’я для себе. Та якщо поглянути на життя багатьох Божих угодників, воно скорботне: то їх гнали, то їх били... Але ж вони були хрещені! Якщо ти живеш не за Божими законами, але хрещений, це все одно, що скарб, закопаний у землі. Ніби є, але і користі від нього немає. Тобто хрещення — це бажання жити з Богом і наближатися до Нього.

— То як таке бажання свідомо може мати немовля?

— За вірою її хрещених батьків.

— Але ж я не можу за вашою вірою потрапити на небо, а ви — розписатися за мене... Так само під час обряду хрещені відрікаються за немовля від гріхів. Як можна покаятися за когось?

— Це серйозне питання, що заслуговує на спір. Тут йде мова про поручительство. Тобто за вірою хрещених батьків діти отримують членство у Церкві авансом. А самі хрещені зобов’язуються прививати хрещеникам віру, вчити їх заповідям Божим. Це велика відповідальність, але люди йдуть на ризик.

— У суспільстві існує думка, що таким чином дітям з самого малечку нав’язується християнська віра, ніби то людина не може самостійно зробити вибір...

— Звичайно, віра — це добровільний акт. Ніхто з цим не сперечається. Але ж батьки не запитують дитину, хоче вона робити щеплення чи ні. Дорослі розуміють, що є серйозні речі, з якими не можна гратися. І знають, як для дитини краще.

— Але ж і християнки, що виходять заміж за арабів, приймають мусульманство, привчають цьому своїх дітей, вважаючи, що так краще...

— Страшно будучи хрещеним у Христа зректися віри. Але, виростаючи, людина починає пізнавати істину і сама бачить, що правильно, а що — ні. Та й на останньому Суді усі побачать, що було справжньою Істиною.

Коли вмикати мізки?

— Ви хрестите тільки немовлят? Скільки приблизно людей ви хрестите за місяць?

— Ні. Усіх бажаючих — від малечі до старців. Пам’ятаю, хрестив якось астронома, якому 65-70 років. Він зростав в атеїстичному середовищі. Але потім самостійно прийшов до Бога. За місяць ми хрестимо до 20 чоловік. Під кінець весни, влітку — приходить більше бажаючих. Наприкінці осені та на початку весни — менше.

— Сьогодні дії Володимира Великого, який дав наказ хрестити Русь у 988 році, розглядають двояко. Одні раді, що ми — християни. Інші говорять, що було хрестити людей примусово. Яка ваша позиція?

— Церква вважає Володимира рівноапостольним, бо він потрудився так, як і апостоли. Йому пропонували долучитися до різних релігій. Але він обрав саме християнство. Знаєте, людям завжди були потрібні якісь практичні речі — хліба, видовищ, статичного життя... А у президентів, імператорів, королів при цьому важлива місія. Вони повинні зважуватися на якісь непопулярні дії, якщо це принесе користь людям (навіть, якщо народ цього не схвалить).

Про хрещення ми запитали і у священика однієї з протестантських церков Полтави, Вадима Ігнатенка. За його словами, хрещення має бути тільки актом свідомої волі, і ніяк інакше. Тому фактично усі, кого хрестять у протестантських церквах, — дорослі люди.

— Хрещення є велінням Божим і початком нового життя з Ісусом, щоб виконувати Його волю на цій землі. Віра — це нове життя, а хрещення — це завіт з Богом, що це підтверджує. У Біблії сказано: «Хто не народиться від води й Духа, не може ввійти в Царство Боже» (Євангеліє від Іоанна 3:5). Тому хреститися людина має свідомо, коли вона приймає рішення залишити гріховний спосіб життя, щоб жити за заповідями Божими. Але тільки від того, що людина прийшла до церкви, її не можна назвати віруючою. Так само, якщо я зайду в гараж, це не значить, що я — автомобіль. Так само і з хрещенням — людина може узяти участь в обряді, але без віри в Бога, підтвердженої її життям, це ніщо. Адже якщо хреститися, але не жити, як заповідав Ісус, це все одно, що назватися громадянином України, але не знати ні мови цієї країни, ні звичаїв і традицій, ні менталітету — тобто не бути частиною цього народу.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»