Відсутність графіка ремонту автодоріг завершилася «суботнім армагеддоном»

Ми вже писали про відсутність у Полтаві чіткого графіка ремонтних робіт автодоріг.  Полтавець Олег Переченко вирішив продовжити цю тему викладом наслідків такого хаосу для мешканців вулиці Енгельса.

Публікуємо лист Олега Переченка із незначними правками.

Вже 7 липня в суботу мешканці декількох багатоповерхівок по вулиці Енгельса відчули сповна усі «переваги» відсутності графіка ремонту. Почалося все з капітального ремонту вулиці Енгельса: на відрізку між Половка та Артема, вирішили привести також до ладу і перехрестя з останньою. Як наслідок — обидві магістральні вулиці виявилися заблокованими. Але оскільки влада напевно і сама не знала про ремонт, водіїв теж ніхто не попередив. Не було навіть інформації стосовно цього ні на сайті міської ради , ні відповідно у ЗМІ. Чому вулиці не заблокували та не попередили про об’їзд вже під час безпосереднього виконання робіт — теж невідомо, хоча тут вже навіть не відсутність інформації зіграла свій злий жарт, а звичайна недбалість. Але як би там не було, а потік машин рухався і по Енгельса, і по Артема аж доти, поки бампером не впирався в дорожню техніку. Ніхто із водіїв навіть не збирався розвертатися та втрачати свій час, тому всі шукали обхідні шляхи. Для потоку автомобілів з Огнівки таким став двір між будинками по вулиці Енгельса 19 та 21. Спочатку пролітали окремі машини, при цьому швидкість у дворі та на дорозі мало відрізнялася. Потім їх кількість збільшилася і утворилася тягучка, автомобілі безперервним ланцюжком їхали дворовим проїздом місцями навіть у два ряди. А далі машин стало настільки багато, що з’явився затор, власники автомобілів сигналили один одному, звук клаксонів зливався із шумом моторів та підіймав значний шум. Звичайно приємно, коли автобус по 17 маршруту чи маршрутка по 26-му зупиняється безпосередньо під самісіньким під’їздом, але це мабуть єдиний плюс у даній ситуації. Мінусів же в рази більше, це зокрема і вище зазначений шум, і значна загазованість, а відсутність двірника і регулярного прибирання двору призвели до того, що пил піднімався у повітря в значній кількості. Тому при теперішній спеці мешканці не могли відкрити навіть вікон власних квартир. Більше того — неможливо було навіть винести сміття, сходити в магазин або повісити сушитися білизну, адже через щільний потік автомобілів така буденна річ перетворилася на значну загрозу для життя та здоров’я мешканців. Дехто із сусідів звертався і в міське, і в обласне управління ДАІ. Але там сказали, що водії їх не зрозуміють і будуть скаржитися. Безпека та комфорт жильців декількох дев’ятиповерхівок їх напевно хвилювали не так сильно. Хоча дитячий майданчик тут ніяк неогороджений, а біля під’їздів були припаркованні автомобілі та ростуть зелені насадження, що значно зменшує видимість та несе загрозу опинитися під колесами машини не лише дітям, а й дорослим. Про пенсіонерів, які пересуваються повільно, взагалі краще не згадувати. На додачу в ДАІ порадили писати відповідну заяву, що в тій ситуації виглядало досить абсурдно та викликало відчуття того, що над нами просто знущаються. Адже подібний процес затягнувся б на довго, а проблема була наявна вже прямо зараз. Дзвінок у міську раду був не більш результативним. Диспетчер повідомила, що її вікна виходять на тролейбусну лінію, вона до цього звикла і ми звикнемо до хаосу під вікном. І ніхто ремонт скасовувати заради нас не стане. Таким чином наш звичайний вихідний день перетворився на суботній армагеддон. Ніхто не проти ремонту доріг, тим паче капітального, проте робити ж це треба з розумом. А оскільки мерією була озвучена думка стосовно розширення Артема на відрізку від першої міської лікарні і аж до Огнівки, ми з жахом чекаємо другого дублю цього фільму жахів під назвою «Мовчання міської влади». І просимо, якщо «Полтавщині» все-таки стануть відомі хоч якісь графіки ремонтних робіт на зазначеній ділянці, напишіть та попередьте нас. Щоб у разі чергової бездіяльності можновладців, ми хоча б власними силами встигли вчасно забарикадувати двір. Адже, як то кажуть, на мера надійся, і сам не плошай.

Андрій ПЕТРОВ, «Полтавщина»