Розмір тексту

Полтавський письменник розповів про труднощі у видавництві книг та про «сильні моменти»

Збірка «Сім» Тараса Духовного Збірка «Сім» Тараса Духовного

Публікуємо інтерв’ю з полтавським письменником Тарасом Духовним

На днях у Полтаві відбулася презентація збірки «Сім» нашого земляка, письменника Тараса Духовного. До збірки входить 7 оповідань. Це — «Голос старого органа», «Йо Те Амо, або Заборонена любов», «Усмішка морської хвилі», «Возвеличена», «Таємниця троянди», «Дві постаті, або Три дні з твого минулого» та «Десь була осінь». «Полтавщині» вдалося задати автору кілька запитань.

Тарас ДуховнийТарас Духовний

— Наскільки я знаю, кожне з написаних вами оповідань присвячене конкретній особі. Що це за люди і за яким критерієм ви їх обирали?

— Щодо особистостей... Наприклад, «Голос старого органа» присвячений Наталії Козенко, з якою ми вчилися в одному технікумі. «Усмішка морської хвилі» — Юлії Шустовій, акторці Полтавського театру ляльок. Свої твори я присвячував тим людям, яких зміг відкрити, які довірилися мені, в яких я зміг розгледіти те внутрішнє і правдиве, що вони мали. Звичайно, на час нашого спілкування, бо люди усі змінються.

— Що у кожному з оповідань може для себе знайти читач? Опишіть свої твори одним словом-характеристикою.

— Я працюю в реалістичному ключі. Тому читач у творах знайде ситуації, у які, можливо, і сам неодноразово потрапляв. «Голос старого органу» — це щось заспокійливе, приємне. У цьому творі говориться про любов монаха до дівчини. «Йо Те Амо, або Заборонена любов» уособлює таке відчуття: ти хочеш, але не можеш допомогти. За сюжетом, семінарист знайомиться у львівській кав’ярні з журналісткою, у якої не найкращі стосунки з чоловіком. У хлопця виникає симпатія до цієї жінки, але вона для нього — заборонена тема. Він хоче, але не може допомогти їй, як чоловік. «Усмішку морської хвилі» я охарактеризував би словом «мрія». Це оповідання дарує надію на те, що мрія може стати реальністю, але для цього потрібні наші зусилля. «Возвеличена» — це «попередження». У творі є вказівка для молодого читача на те, чого бажано уникати у цьому житті і на чому варто зосереджувати свою увагу, аби не допускати страшних помилок. «Таємниця троянди» — найлегше оповідання. Юнацька любов, романтика, дурнуваті помилки, побудовані на емоціях, коли ми їх не вміємо стримувати. Ключова подія — людина починає замислюватися над тим, від чого вона отримує задоволення. Чи від амбіцій — «А я такий...», чи коли ти, справді, хочеш допомогти тому, хто поруч. «Дві постаті...» я б дав слово «глибина думки». Події розгортаються на даху — це ніби задзеркалля. Вона — сповнена егоїзму, «на своїй хвилі», але тікає від цього. Він — прийшов з того ж світу, знизу, але інший: у нього інші думки, інші уявлення. Вони ніби змагаються словесно. Вона при цьому намагається його переплюнути, але приходить до висновку,що його концепція життя таки варта уваги. Він і Вона — будь-хто з нас, тому ці герої не мають імен. «Десь була осінь» — про мудрість. Сюжет такий: журналіст приїхала брати інтерв’ю у монаха.

— Навіщо ви пишете? До чого прагнете?

— По-перше, це моє особисте, я пишу для того, аби компенсувати нестачу спілкування з тими, кому присвячені мої оповідання. Скажімо, я не одразу знаходжу відповідь на певні питання. І завдяки книгам маю змогу відповісти через певний час обдумано. З іншого боку я не пишу для себе. Мої твори — для читачів. Тут хочу показати людям, що ми, насправді, подібні (у певному значенні цього слова), маємо подібні життєві ситуації. Можливо, те чи інше оповідання послужить підказкою, дороговказом для читача.

— Ваші твори — серед мільярдів інших книг. Що такого особливого у збірці «Сім», що її варто прочитати, віддавши перевагу саме цим оповіданням на противагу іншим? Зараз не говоримо про амбіції чи «любов до свого, бо воно своє», а про певну користь від прочитаного...

— Я не думаю, що моїм оповіданням взагалі можна віддати перевагу. Єдиний авторитет для мене — це Біблія. Моя книга з нею не може конкурувати. Єдине що, думаю, у моїх оповіданнях можна знайти користь у вигляді підказки, як вирішити ту чи іншу ситуацію. Я пишу реалістичні твори: усе написане — не фантастика. Герої — справжні. Я можу поміщати їх у певні обставини, але і тут усе реально. Тому натяк на вихід у моїх творах знайти можна.

— У ваших оповіданнях часто зустрічається така особа, як Бог. Про Нього говорять ваші герої. Прагнете писати твори релігійного спрямування? Що хочете цим показати?

— Я ставлю за мету поєднати буденне з духовним. Відома фраза — «Не хлібом єдиним буде жити людина..» Я не хочу писати сухі релігійні матеріали для обмеженого кола читачів. Намагаюся вплітати християнські моменти, бо це є альтернативою для певних наших блукань. Християнські принципи мають звучати, ненав’язливо, але — звучати на ряду з іншими виходами. Аби люди знали, що є й така стежка, така сторона. Багато хто дорікає: думає, що Бог злий, що Він забув про людину... Проте не варто ігнорувати і те, що Він дав нам свободу бажання, але — і відповідальність вибору. Тому у своїх творах я трохи хочу познайомити людей з тим Богом, про якого я читаю в Біблії. До речі, пишу про Бога ще й тому, що остання інстанція — тільки Він.

— Тарасе, ви — молодий письменник. Наскільки важко зараз видати книгу? Чи хочете, аби про вашу творчість знала більша кількість людей?

— Важко? Ні! Не важко. Тут треба говорити про те, чого я хочу у цьому житті. І це я маю планувати. Наприклад, пересічна молода людина йде увечері до клубу, купує собі пива та розважається. Якщо порахувати усі ті кошти, які вона витрачає на випивку за рік, то вийде навіть більше, ніж мені потрібно для видачі 100 примірників моєї книги. Тому я розставляю пріоритети. Моє життя розплановане у цьому руслі. Якщо для мене важливо видати книгу, я не йду увечері і не купляю собі пива. Тому тут важкого нічого немає.

Буває, дочитуєш той чи інший твір тільки тому, що почав читати. Але, як на мене, по-справжньому цінна річ — коли не можеш собі дозволити швидко перегорнути жодну сторінку (ті ж самі пейзажі, як у школі), бо боїшся пропустити хоча б слово: кожне — сильне і несе у собі глибокий зміст. І з кожного твору виносиш певні думки, майже крилаті вислови... Відтак, ми запитали: які сильні моменти зустрічаються в оповіданнях Тараса Духовного? Автор відповів цитатами.

«Усмішка морської хвилі». Назар (жебрак): «Життя настільки сповнене болем і стражданням, що мені тяжко йому усміхатися. Боюся, що воно сприйме мою усмішку насмішкою над собою. Але я маю мрію. Яку? Якщо я буду усміхатися, як завжди, люди сприймуть мене за простого божевільного жебрака. Я ж хочу, аби моя усмішка вабила собою і дарувала радість. Тому я мрію усміхатися морською хвилею».

«Возвеличена». «Смерть друга — це стан душі, яка відчула, що її зменшили в об’ємі».

«Таємниця троянди». З розмови Альони і Влада. «Усім варто вибачати. Чому? Бо ми народжуємось недосконалими, але життя нам і дане для того, аби торувати шлях до досконалості. Беззаперечно, досконалим є тільки Бог. Але людина здатна у максимально можливих межах бути подібною до Творця. І поки я не навчуся вибачати інших, мені ніколи не вибачать мою недосконалість».

«Дві постаті». Діалог між Нею та Ним. «Любов здатна порушити будь-яке правило? — Ні. Вона здатна стояти над будь-яким правилом. — Чому? — Бо правила придумали люди, а любов створив Бог».

Про автора. Тарас Духовний (Худін — справжнє прізвище). Народився у 1990 році в Полтаві. Навчається на ІІ курсі колегії імені патріарха Мстислава УАПЦ. По закінченні, матиме диплом богослова-релігієзнавця. У перспективі — священнослужитель. Автор таких творів, як «Замість метаної», «Листи. Написані дощем», «Ось і все, що я любив» (за романом В. Гюго «Собор Паризької Богоматері») тощо. По життю крокує з девізом: «Я вчуся мудрости, яка дарує мені свободу і відкриє любов».

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему